Ти – Ісус?Всі ми комусь когось чи щось нагадуємо. Дорослі з делікатності довго мучаться в думках, щоб пригадати цю подібність і, якщо довго не знайдуть, то несміливо питаються. У дітей це простіше – запитують відразу, не турбуючись, хто і що про них подумає. Хлопчик підійшов до чоловіка із бородою і довгим волоссям, одягнутим у старовинний одяг. Спостережливо зміряв його з ніг до голови.

“Привіт, Ісус, мене звати Захарчик” – маленькі очка заблищали від несподіваної зустрічі із тим, кого так часто бачив на малюнках. Священику стало ніяково, але він не розгубився. Погладивши хлопчика по голові, сказав: “Я не Ісус, я - священик. Я служу Ісусу. Ось, зараз увійдемо в храм і будемо молитись до Ісуса”.

Захрачик ще раз глянув на нього і за якусь мить: “Ааа …. то ти, мабуть, брат Його…”. Побіг собі далі, а “брат Ісуса” пригадав слова, що ще недавно читав у Євангелії: “Зву вас друзями”.

Діти у своїй простоті звертають увагу на те, що дорослі через свою дорослість вже не бачать. У цьому полягає геніальність Божого задуму, що із приходом дитини світ наповнюється простотою.– "З таких є Царство Боже." – Сказав Ісус, вказуючи на дитину

Після Божественної Літургії всі бачили, як хлопчина підійшов до священика, ще коли той був біля престолу. Знову пильний погляд, але вже інше запитання, вказуючи на нагрудний хрест, що здалеку виблискував: “Це - ти?” Священик в черговий раз зніяковів і знову не розгубився на прямі дитячі запитання: “Ні, це - Ісус! Я дуже хочу бути, як Він”.

Захарчик поцілував хрест і знову запитав: “А ти зможеш вмерти так, як Він?”


Бути подібним до Ісуса – це хотіти прожити і завершити своє життя як Ісус.


Захарчик, 5 років.