Дорогі брати і сестри!

Мабуть, важко знайти людину, в якої коли-небудь не вирвалися слова, подібні до промовлених Ісусом: “О, роде невірний та розбещений, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? (Мт.17:17). Так часом хочеться сказати нам, коли ми не отримуємо відповіді на наші добрі вчинки, коли нам здається, що нас не цінує оточення, коли у відповідь на вчинене іншим добро ми чуємо безпідставні звинувачення, плітки. Нам хочеться сказати так, коли ми спостерігаємо людську пасивність. Багато в кого сьогодні вириваються подібні гіркі слова як реакція на апатичний відгук суспільства на непродумані провокаційні закони, які видає влада, на руйнівні економічні зміни, які заходять в країні. І як часто, на жаль, людина, гірко зітхнувши і махнувши рукою на свій народ, подається кудись за кордон шукати кращої землі і кращих людей. Але і там найчастіше її очікуватиме розчарування. А той ідеалізований образ зарубіжжя, який українець виносить з собою в аеропорт чи на зупинку мікроавтобусу, яким вирушатиме кудись в Італію чи Португалію, розвіється разом із зануренням у повсякдення іншої країни.

Ми – слабкі люди, нам легко розчаровуватися і впадати в зневіру. А як же Христос міг вимовити такі суголосні нашим слова? Не забуваймо, що Божий Син, Ісус Христос. Є також Сином Людським. І Він проходить протягом Свого короткого земного життя всі ті випробування, які ми з вами проходимо, і виявляє при цьому суто людські переживання.

Але якби Він тільки зупинився на тій фразі, ми б лише без кінця розмірковували над тим, як міг Божий Син переживати подібне до нашого розчарування. Однак ні! Слідом за тим лунають слова, покликані сповнити нас надією. Ось тільки-но Христос розчаровано озивається до Своїх учнів, які не змогли нічого вдіяти нещасному хворому юнакові, що його привів до апостолів батько недужого. Та раптом Господь промовляє до апостолів: “Коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: “Перейди звідси туди”, то й перейде вона” (Мт. 17:20). Разом із тим Ісус згадує і про знаряддя, якими долають бісівські сили – молитва і піст.

Чи означає це, що Христос дає нам рецепт якоїсь особливої молитви чи духовної вправи, котра наповнює нас духовною силою? Ні. Це було б спрощенням. Христос відкриває перед нами шлях до Нього. Він допомагає нам відчути, як забезпечити Божу присутність в своєму житті. І саме тоді і тільки тоді ми можемо подолати спокуси зневіри, зможемо здобути силу протистояти навальним підступам темних сил, які переслідуватимуть нас у цьому житті.

Віра. Віра, яка озброює нас силою, молитва, поєднана з усіма іншими духовними вправами, що їх пропонує нам Церква, – ось шлях, котрий відкриває нам супровідну дорогу Христа через наше земне життя, відкриває нам Його потужну присутність. Нам треба тільки вміти скористатися з цієї присутности, не забувати про Нього, не залишатися наодинці зі злом. І саме тоді будь-який закон не здаватиметься нам страшним, коли ми будемо озброєні проти суспільних провокацій силою правди, яка дається нам Христом.

Ми можемо справді ставати до двобою з темними силами, якщо ми самі не послаблюємо себе наслідуванням їх, якщо ми завжди перебуваємо у всеозброєнні правдою. Саме тоді і ми можемо розраховувати на те, що наше слово здатне буде зрушувати гори. Амінь.