Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішній день заздалегідь впроваджує нас у найбільшу таємницю Церкви – таємницю Пресвятої Тройці. Догмат про єдність Отця, Сина і Святого Духа – це один із наріжних каменів Церкви. У сьогоднішньому євангельському читанні (Ін. 17:1-13) передається особлива молитва, яку часом називають Архиєрейською, – молитва, яку відкриває Христос Своїм учням. Учні ж вслухаються в неї настільки уважно, що наймолодший з апостолів дослівно запише її у своєму Євангелії. “Усе бо Моє то Твоє, а Твоє то Моє. Святий Отче, заховай в Ім’я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!” (Ін. 17:10-11) – ось про що просить Христос. Він просить про єдність Церкви!

Але раптом у той самий час, коли ми згадуємо ці слова і скрушно думаємо про брак цієї єдности сьогодні та мріємо про те, як її досягти, ми згадуємо отців Першого Вселенського Собору, які представляють нам внутрішньоцерковну боротьбу – боротьбу двох різних тлумачень учення про Пресвяту Тройцю. Одне з них – прийняте Нікейським собором, друге – відкинуте. Відкинуте аріянське, яке заперечувало Пресвяту Тройцю, стверджуючи, нібито Ісус був тільки людиною і називається Божим Сином тільки в тому сенсі, в якому ми всі – Божі діти.

Здавалося б, це – суто богословська суперечка, яка мала розв’язуватися в академічних дискусіях. Але збирається Вселенський собор, який вирішує цю справу, насамперед, через молитву, через вслухання в Євангеліє, а також через авторитет Церкви – тієї героїчної Церкви, якою була вона після епохи переслідувань. Адже залишилися в ній тільки найстійкіші, ті, хто витримав випробування і став сповідниками віри.

І саме цей спомин про Перший Вселенський Собор показує нам ще один нюанс. Єдність дається не через механічне поєднання різних частин – справедливости і неправди. Справжня єдність досягається єдністю в Бозі, в Небесному Царі Церкви. Скільки ми пережили за останні роки спроб поєднати православні Церкви в Україні! Але якось воно так виходило, що коли політики пробували втрутитися у церковне життя і привнести свою концепцію єдности, то від цього ставало ще гірше. І Церква ще більше ділилася.

Натомість, взірець досягнення справжньої єдности показує нам Перший Вселенський Собор. Ні про які компроміси із єрессю не могло бути мови! Собор закликає до єдности на основі віри в єдину правду. Попри те, що аріянська єресь не була подолана остаточно й кілька століть ще існували громади та навіть цілі єпархії, які визнавали її, і навіть, сьогодні ми маємо "свідків Єгови", які, по суті, зберігають риси того самого аріянського вчення, – пропри те Церква вийшла з собору зміцнілою. Згубний поділ вдалося подолати. Подолати не через те, що правда і кривотлумачення пішли на компроміси, а через те, що отці засвідчили єдність із Христом – Небесним Главою Церкви.

Ми зараз молимося про єдність. Нам бракує часто єдности навіть самим із собою, бракує єдности в родині, у церкві, у суспільстві. Так критично бракує єдности в Україні! Але навіть сьогоднішнє переживання дає нам приклад розв’язання таких проблем. Справжнє єднання досягається через спільну покору перед правдою, перед її єдиним Носієм – Богом. Перед Тим, Хто дає нам цю правду – перед Христом і дарованим Ним Євангелієм.

Єдности не може бути, якщо заперечуються євангельські цінності. І, молячись сьогодні про єдність у Церкві, в суспільстві, в Україні, ми молимося водночас про перемогу євангельської правди. Бо й Сам Христос, відкриваючи нам те, що, зазвичай, в людині глибоко приховано, – просить, щоб ми єдналися на засаді цієї правди, яку Він нам сповіщає.

Тож і сьогодні місія єднання суспільства, довірена Церкві, полягає у сповіщенні і захисті цієї правди. В захисті такому самому енергійному і безкомпромісному, як боронили правду отці Вселенського собору в Нікеї. Амінь.

Архиєпископ Ігор (Ісіченко)