Дорогі брати і сестри!
Сьогодні, коли ми все ще переживаємо важкі наслідки несподіваної економічної кризи й перебуваємо в стані перманентної кризи політичної, для нас особливо несподівано лунають слова розповіді про перше насичення тисяч народу Ісусом. На перший погляд здається, що це розповідь про чергову фантастичну подію, яка протистоїть логіці земного життя, що тут знаходимо речі, які засвідчують присутність іншого, духовного світу.
Але насправді, коли вчитатися у слова Святого Письма, ми не бачимо тут жодних позасвітових втручань. Так, чудо чинить Син Божий. Так, Він робить те, що суперечить людському раціоналістичному мисленню. Але чи не свідчить це чудо про ширший погляд на можливості нашого матеріяльного світу? Ті можливості, яких ми з вами просто не знаємо.
Поступово, протягом тисячоліть свого існування людство відкриває все нові й нові грані створеного для нього світу. Світу, в якому вінцем творіння стала людина. І ось у такі кризові моменти, коли здається, що можливості матеріяльного світу вичерпані, раптом з’являється ось цей незбагненний для нас чинник – чудо, яке відкриває нову перспективу, яке рятує нас від загибелі.
Так було і тоді в Галилеї. Чудо це мало на перший погляд скромні виміри. Але якщо уявити, що зібралося на пустельному просторі східного берегу озера Кінерет або ж Генизаретського озера принаймні п’ять тисяч чоловік, бо говориться тільки про п’ять тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей, то вже й тоді стає очевидним масштабність цього чуда. Спробуйте нагодувати стільки людей! Приміром, коли до нас у парафію приїздить у гості кілька десятків чоловік, то сестринство працює кілька днів, щоб приготувати нашу трапезну для прийняття цих гостей. А то уявіть собі: п’ять тисяч! Раптом заходить ніч, і учні виявляють, що вони не готові подбати про прибульців: люди голодні, не мають навіть, де купити їжу. Є тільки один хлопчик, який приніс п’ять хлібин і дві риби. Це не такі хліби, які продаються в нас у крамницях. Євангельські хліби ? зовсім невеличкі перепічки, якими харчувалися і харчуються народи Сходу. Апостоли в розпачі, вони не уявляють, що можна зробити.
І тут Сам Господь бере цей хліб у руки. Несподівано в Його руках, руках Божого Сина, цей хліб примножується, і ніхто не бачить, як це стається: Він ламає і ламає хліб (так заведено на Сході: там не ріжуть пласкі хліби, а переломлюють, як переломлюють і зараз східні народи лаваші), учні ж роздають цей хліб людям. Стає очевидним, що всі наситилися, а залишилося ще хліба кілька кошиків, ? кошиків, що їх юдеї того часу звикли носити завжди з собою, як зараз туристи носять наплічники, коли рушають у дорогу. Так само всі наситилися і тими двома невеличкими рибинками, які знайшлися в безіменного хлопчини.
Можна говорити, що це чудо, яке вчинив і міг вчинити тільки Божий Син. Але ось сьогодні ми згадуємо і одного з найбільших пророків Старого Завіту – пророка Іллю. Пригадаймо час, коли він серед голоду, спричиненого посухою, мусив переховуватися у жінки – удови з Сарепти сидонської, і та не мала зовсім ніяких продуктів. Лишилася в неї жменька борошна і трішки олії для того, щоб приготувати останню перепічку та з’їсти її з сином. Сарептянка з сином готувалися вже були до смерті, аж раптом із молитвою, благословляючі цей хліб, його споживає Божий пророк, і борошно примножується настільки, що скільки й жив Ілля в них у домі, стільки вистачало поживи для кожного з них.
Що ж стається в цьому випадку? Втручання Божого Провидіння у наш матеріяльний світ не руйнує його закони, а розширює їх, показує нам можливості, невідомі звичайним людям. Можливості, які з’являються, коли ми відкриваємо присутність Бога у світі. Без цієї присутності, без Божої ласки все здається похмурим і безнадійним. Будь-яка економічна криза, будь-яка сварка міністрів чи президентів здаються для нас катастрофою, кінцем світу. Ми без кінця думаємо й думаємо про те, за кого ж ми голосуватимемо, коли немає жодної гідної кандидатури, за що ми житимемо, коли в нас немає ані якоїсь нерухомости, ні гідної зарплати, та й взагалі ми потрапляємо під скорочення на роботі, а інфляція з кожним днем зменшує і зменшує наші заощадження.
Саме в цей час Господь чекає: а чи згадаємо ми про Нього? Чи матимемо ми здоровий глузд, здатний відкинути обмеженість раціоналістичного мислення й покласти надію на ірраціональні чинники, незалежні від економічної та політичної кон’юнктури. Господь перевіряє, чи здатні ми спокійно і впевнено віддати себе Йому в руки. Так само, як пророк Ілля віддавав себе і родину вдови із Сарепти у руки Божі. Так само, як апостоли, які повірили вчителеві, що Він може здійснити те, що не вкладається в рамки здорового глузду, й роздавали примножені хліби й рибу.
Ми, люди нового часу, маємо одну дуже підступну хворобу. Хворобу, яка проґресує, починаючи з XVIII століття, в євроатлантичній цивілізації. Ми звикли покладатися на себе, на здоровий глузд, на раціональністичне мислення і підпорядковувати цим нашим вимірам усе, що діється в світі довкола.
А створений Богом світ протестує! Він не вкладається в ці тісні, вузькі рамки. І тільки коли ми, виявляючи сміливість, відвагу, вириваємося за їхні межі, то розуміємо, наскільки ширший і багатогранніший світ і наскільки потужнішою за наші слабкі, боязкі людські можливості виявляється сила Божого Провидіння, здатна немічних зцілити, голодних нагодувати, а тим, хто не має надії, повернути оптимістичний погляд у майбутнє. Амінь.
Автор: Архиєпископ Харківський і Полтавський Iгор (Ісіченко