Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

Дорогі брати і сестри!

Христос говоритиме про тих, хто, дивлячись, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють (Мт. 13-13). Щойно Він мав розмову саме із такою категорією людей – із тими, хто розмовляв із Ним, полемізував, але не хотів чути Його арґументів, бо був цілком у полоні власних інтерпретацій Старого Завіту.

Це ті книжники, з якими так багато і так безплідно полемізує Спаситель – безплідно для них, для книжників. Бо найгірше, що заважало їм, – це впевненість у своїй правоті і невміння припустити, що є істина понад їхню примарну істину, що є Той, Хто несе її людям. Вони чекали Месію, вірили в Нього, але вони бачили Його в образі, витвореному власною уявою, і реального Месію не впізнали.

Аж ось Христос після дискусії у храмі, відходячи від нього, бачить серед жебраків цього нещасного, від народження сліпого чоловіка (Ін. 9:1-38). І Він вирішує зробити його Своїм посланням, істотною частинкою Свого Євангелія – Доброї Новини. В чому полягає суть цієї новини? У тому, що Христос прийшов звільнити всіх нас від сліпоти, від фатального невміння бачити очевидні речі. Він не просто зціляє сліпого. Він символічно повторює творчий акт Отця! Пригадаймо: як розповідає нам Книга Буття про створення людини (Буття 2:7)? Із пороху земного! І саме так – із пороху земного – робить Він розчин, який накладає на очі сліпому, аби той, змивши грязиво у Силоамській купальні, прозрів (Ін. 9:6-7).

Силоамська ж купальня нагадує нам про хрещення, яке допомагає, здобувши благодать Святого Духа, дістати духовні сили, що дозволяють нам бачити те, що являється перед наші очі, і чути сенс Євангелія.

Та знову перед Христом постають опоненти. Але не безпосередньо перед Ним. Вони намагаються уневажнити наслідки вчиненого чуда, викрити Христа. Неспроможні заперечити самого чуда, книжники хапаються за якісь другорядні деталі, викривають Христа як порушника Закону. Бо ж Він зцілив сліпого у суботу! Сам зцілений сліпий також проходить іспит. Він мусить захищатися. Батьки не можуть нічого сказати, вони бояться полемізувати із книжниками, ховаються за свого дорослого сина: «Ми знаємо, що цей то наш син, і що він народився сліпим. Але як тепер бачить, не знаємо… Поспитайте його, він дорослий, хай сам скаже про себе…» (Ін. 9:20-21).

Від зціленого сліпого юдеї домагаються, аби він зрікся Христа, зрікся віри в Того, Хто на ньому вчинив чудо. Книжники прагнуть зробити зціленого зрадником, відступником від Євангелія. Він же рятується від цього! Він скромно і водночас впевнено, навіть з іронією, відбивається від арґументів своїх опонентів, підсміюючись, питає їх: «Може й ви Його учнями хочете стати?» (Ін. 9:27).

В чому суть цього випадку як Господнього послання до нас? Трапляється і нам самим бути такими ж сліпими, як сліпий юдей, котрого зцілив Спаситель. Тільки сліпими духовно. Бо ж ми часом не бачимо спасенних речей і не вміємо виконувати те, що чуємо в церкві та про що читаємо в Євангелії. Кожен із нас знає, наскільки мало зробив він, втілюючи у власне життя те, про що чув у Євангелії, те, що бачить на прикладі Христа. А скільки нам доводиться витримувати полемік – прямих або прихованих! Полемік із тими, хто відмовляється бачити очевидні речі і живе цілком у полоні своїх ілюзій, міфів, успадкованих із старого часу, тих міфів, які роблять світ похмурим, страшним, які замикають людину в її власному світі і змушують її сприймати все нове, свіже, незрозуміле для неї – за вороже.

Як можна відкрити власні очі? Як можна відкривати очі засліпленим своїми помилками співвітчизникам? Тільки через Христову правду! Немає іншого засобу відкрити очі сліпому, ніж обмити їх цілющою водою Христової істини. Тією водою, про яку Господь говорив із самарянкою, – водою хрещення. Тільки людина, оздоровлена наукою Євангелія, здатна відчути правду. Відчути, співміряючи дійсність з вічною і непроминущою істиною, яку проголошує Христос.

Саме тому місія Церкви, місія кожного із нас у сучасному світі як ніколи важлива. Це місія несення правди про Христа у світ не тільки словом, але своїм повсякденним життям, своєю добротою, своєю здатністю вислухати навіть тоді, коли зовсім не хочеться слухати свого співвітчизника, що помиляється, за умови, що він готовий також слухати. Ми покликані вчити людство слухати один одного, щоб ми нарешті навчилися, дивлячись, бачитиі, слухаючи, чути.Амінь.

Архиєпископ Ігор (Ісіченко)