Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

Апостол: Рм 13,11-14,4

Євангеліє: Mт 6,14-21

Сиропусна неділя вводить нас у час Великого посту – святий час, особливий період, коли люди замислюються над своїм життям, над потребою особистого прощення та прощення ближньому Кожна віруюча людина стає перед вибором і просить, аби Господь простив її провини. Так є, що ми бажаємо святості і до неї прямуємо через власні падіння, каємося, і це покаяння стає нам за оправдання та освячення (пop. 2 Сам 12, 13). Святий Іван Золотоустий твердить: “Щоби бути сином Божим, потрібна не тільки благодать, а й діла. І нас нічого не уподібнює до Бога так, як те, що ми прощаємо злим людям, котрі нас ображають” (Бесіда 19 на Матея, ч.7). Святе Писання знає багато осіб, котрі низько падали, потім піднімалися й ставали святими. Знає також і таких, що падали й залишилися у такому стані падіння, тому що не бажали підніматися. Хто вони? До першої групи можна віднести царя Давида, апостола Петра, Марію Магдалину. Вони, що мали нещастя низько падати, але довіряли Божому милосердю, вставали й отримували прощення, тобто освячення душі. Однак відомі й такі, що не шукали прощення, не довіряли Богові, а радше спиралися на свою немічну природу й не могли отримати прощення: таким був апостол Юда, що видав Ісуса на смерть, розбійник, що висів на хресті по правиці Ісуса. В історії людського роду можна знайти дуже багато людей, котрі довіряли Божому милосердю, а інші легковажили ним. Одні, незважаючи на тяжкі гріхи, отримували спасіння, бо просили: “Господи, прости мені”; а інші не просили, не довіряли і померли у своїх гріхах, отримавши вічні муки. Милосердя Боже показалося відразу після падіння перших людей у гріх: “Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову” (пop. Бут 3,15). Господь наклав покуту Адамові та Єві за їхній гріх: вигнав з раю, заповів важку працю, народження дітей у болях, смерть людини, але дав можливість вийти з гріха й отримати спасіння. Всевишній не відкинув людини. Він навіть зробив прародичам одежу зі шкіри й одягнув їх (пop. Бут 3, 21). Люди зневажають Бога, а Він прощає й знову одягає своєю ласкою та силою. Господь заявляє у Святому Письмі: “Творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять мене і бережуть заповіді мої” (Вих 20, 6). Або: “Господь повільний до гніву й багатий милосердям, прощає гріх і переступ…” (Чис 14, 18). Святе Письмо ототожнює Господа із милосердям: “Мій Бог – моє милосердя!” (Пс 59, 11). У книзі Маккавеїв знаходимо про нашого Творця радісні для нас слова, навіть коли гріхи доходять до краю: “Ось чому Він ніколи не позбавляє нас свого милосердя; і хоч карає свій народ нещастями, та ніколи не покидає його” (2 Мак 6, 16).

Час Великого посту, на порозі котрого стоїмо, стараймося розпочати зі щирого прощення нашому ближньому, не тримаючи в серці жодної образи на кого-небудь ані в пам’яті не затримуймо слідів провин, що вчинили нам ближні. Хто просить прощення в Бога, а сам затримує зло на ближнього, той застромлює меч у самого себе (пoр.: св. Ів. Золотоустий, там само). Боже милосердя таке велике, що Він прощає не тільки тому, хто сам у нього просить, але також вислуховує нашу молитву, коли підносимо її за інших осіб. У Біблії знаходимо, як Мойсей молиться: “Прости ж гріх люду цього з великого милосердя твого… І сказав Господь: «Прощаю на твоє слово…»” (Чис 14,19-20). Святий апостол Павло закликає: “Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив” (Еф 4, 32).

Починаймо й ми святий піст з милосердно простягнутими руками до кожного ближнього, а особливо до того, хто нас образив, до кого наше серце відчуває неприхильність, кого ми вважаємо чужим своїй особі. Стараймося також чинити піст у їжі. Ісус Христос “не заповідає довгого посту, не приписує багато постити, однак перестерігає, аби нам не позбавитися вінця за нього” (св. Ів. Золотоустий, Бесіда 20 на Матея). Це означає, аби ніколи не хвалитися своїм постом та не чинити його лише заради власного задоволення. Хай цей святий піст принесе нам визволення від себе самих, від зовнішнього зла, освятить та просвітить наш дух.

Владика Ігор,
Архиєпископ Львівський

Семінарія Св.Духа, смт Рудно 05.03.2006.