Сьогодні ми чули в Євангелії про чудесне зцілення десятьох прокажених. Проказа на той час була тяжкою хворобою, часто заразлива, нечиста. За Мойсеєвим законом, той хто доторкнеться до хворого проказою був нечистим, і піддавався обрядам очищення. Може бути, цей закон постановлено був, як засіб проти зарази: а може бути, він вказував і на походження прокази від моральної нечистоти. З подій Старого Завіту, які є розкриті в священних оповіданнях, ми бачимо що людей за те, що вони порушували закон миттєво вражені були проказою. Чому Євангельські десять прокажених зустріли Господа не в домі, не в селищі, але коли входив Ісус в якесь село, вони не сміючи наблизитись, стали здалека. Зустріли вони Його поза містом, бо їм, так як вони вважалися нечистими, не дозволялося жити всередині міста Числ.1.1-3. Вони зупинилися «вдалині», як би соромлячись уявної своєї нечистоти і не сміючи наблизитися. За місцем вони стояли далеко, але своєю молитвою вони до Нього наблизились, знаємо ми, що Господь близький до всіх «хто закликає Його в істині» Пс.144.18. Вони просять милості не як від простої людини, але як від такого, який вище людини. Вони називають Ісуса наставником, тобто паном, піклувальником, наглядачем, що дуже близько до найменування його Богом.
Христос Спаситель дарував здоров’я десятьом хворим проказою. Давайте з цього приводу зробимо собі не великі розважання. Роздумаймо над цією подією дарування зцілення десятьом прокаженим. «Вони піднесли голос і казали: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!»Лк.17.13 Напевно вони кричали, щоб Господь їх почув. І за це Господь винагороджує їх. Очевидно просили вони собі зцілення: Він не відмовив їм в цьому, але й не обіцяв ні чого, а тільки сказав: «Ідіть покажіться священикам» Лк.17.14. Що ж це означало? - Це була примітка до Мойсеєву закону, який наказував прокаженому звернутись до священика, для визначення дійсності хвороби і правдивого одужання. Ще однією причиною такого звернення було принести жертву в подяку за зцілення. Отже Христос Спаситель, відсилаючи прокажених до священиків і до церкви, через це хотів, по-перше, ухилитися від слави людської, тому що зцілення в цьому випадку мало би статися не прилюдним, але на шляху в самоті, а по - друге, це б спонукало їх до виконання обов'язків церковних та богослужбових, по-третє, для того щоб звести уми і серця їхні до Бога, щоб у Ньому бачили джерело всякого блага і добродійства, і Йому за все віддавали славу. Священики в ті часи оглядали прокажених, а після цього приймали рішення, чи чисті, чи відійшли від прокази, чи ні. – Левіта 13глава. Блаженний Феофілакт Болгарський каже : «Десять прокажених позначають всю природу людську, прокажену злобою, що носить на собі неподобство гріха, що живе за свою нечистоту поза небесним містом і відстоїть далеко від Бога.»
І хоча Він вилікував всю прокажену природу, втілившись і прийнявши смерть за кожну людину, проте ж юдеї, незважаючи на те, що з боку Господа очищені від усіх нечистот прокаженого гріха, виявилися невдячними та не звернулися від суєтного свого шляху, щоб дати славу Спасителю Богу , тобто повірити Йому, що Він, істинний Бог, благоволив зазнати самі тяжкі страждання. Бо плоть і хрест суть слава Божа. Отже, вони втіленого і розп'ятого не визнали Господом слави. А язичники, народ чужий, визнали очистити їх і прославили Його вірою, що Бог стільки чоловіколюбний і сильний, що заради нас прийняв на Себе крайнє нечестя, що складає справу чоловіколюбства, і, прийнявши це, ніякої шкоди не зазнав у Своєму єстві, що становить справа могутності.
Дев'ять колишніх прокажених бачимо з криками тріумфування кинулися вперед - в цей світ, насолоджуватися його благами. Десятий повернув назад - туди, де виднілися постаті Спасителя і Його супутників, які віддалялися.
Невдячність - це похідна невіри і гордині. Тому, коли ми менше себе будемо підносити, це буде нам на користь.
Святитель Тихон Задонськийговорив: «потрібно віддавати Богові подяку частіше, ніж дихати».
Як же хочеться у житті бути тим десятим! І не виходить. Вічно забувається за суєтою, задоволення і задоволення сказати.
Все про себе сумуємо та роздумуємо. Навіть єктенія така на службі є. Її називають «шість разів мені і один раз Тобі». Вона називається прохальною, але ми насправді нічого не хочемо віддати.
«Вдячне серце є наймилішою жертвою Богу, а нічого немає гіршого і неугодного, як невдячність. Що ж більше спричинилося до падіння і погибелі вибраного народу, як не те, що євреї хотіли Богові невдячними » - святитель Іван Золоустий.
Св.Бернард називає невдячність ворогом благодаті і спасіння.
«Серце людини - це книга написана самим Богом. В тій книзі Господь записав великими буквами : «будь вдячною людина»» - слова одного проповідника з минулого століття о. Петра Білінського.
Святий Августин вчить : «Богу будь вдячним».
Наслідуймо дорогі у Христі, благодарного Самарянина, який воздав хвалу Богові за своє очищення та зцілення. Серцем і устами, усім своїм праведним життям віддаймо Йому хвалу за всі Його благодіяння. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар, парафія Святої Параскеви.