Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста - проповідь. На перший погляд, це дивна річ: ми відзначаємо сьогодні події, пов’язані з перемогою християнства, згадуємо тріумф Церкви у IV столітті. Коли наверталися панівні еліти, і коли сама цариця Єлена очолювала експедицію до Єрусалиму, під час якої було знайдено Чесний і Животворчий Хрест Господній. Згадуємо повернення Єрусалиму Візантією, коли тріумфально занесено було назад, до міста, ту саму найдорожчу для християн реліквію – хрест Розп’яття. Що його захопили були раніше перси під час свого переможного походу на Захід, у тому числі на Святу Землю. Але євангельське читання повертає нас не до часів тріумфу, слави. Воно зупиняє нас біля самого розп’яття (Ін. 19:6–35), закликаючи знов і знов пережити ці, вочевидь, найтрагічніші моменти в історії людства – моменти жертовної смерті Сина Божого на хресті. І це вказує нам на головну ознаку не лише сьогоднішнього свята, але й цього дивного для декого від самого початку християнства культу хреста – шанування зображення Хреста Господнього. Скільки спекуляцій було довкола цього протягом історії! Ще й зараз, наприклад, єговісти неодмінно будуть вам говорити, що не годиться шанувати хрест - і саме як знаряддя страти, що хрест був зовсім не таким під час римського панування, що Ісус, мовляв, був розіп’ятий на стовпі.
Сьогоднішнє богослужіння та й, загалом, сьогоднішнє свято нагадує нам про глибоку християнську правду. Хрест для нас важливий не як якесь магічне знаряддя і не як об’єкт поклоніння, цінний сам по собі. Хрест для нас – це тільки знак, символ Христової муки, Христових страждань. І той чин піднесення хреста, який учора ввечері повторювався у всіх церквах східного обряду, що дотримуються старого календаря, коли єпископ підносив хрест на всі чотири сторони світу і тим самим нагадував нам про подібне Воздвиження хреста і в IV, і в VII століттях. Тобто, коли патріярхи Єрусалиму показували його повернення до Святого міста, - цей знак закликає нас наслідувати Самого Христа. Хрест для нас – це знак нашого хреста, наших, для кожного індивідуальних, обов’язків: перед Церквою і народом, суспільством і перед своїм ближнім. Обов’язки, які Церква формулює місткою формулою: несення хреста.
В чому суть подвигу, яким Христос заповів нам честь несення хреста - як обов’язок християнина? Подвиг Божого Сина в тому, що Він добровільно й свідомо бере на Себе гріхи і злочини всього світу. В цій загальній фразі вміщуються і наші з вами переступи й провини. Він приходить, щоб взяти на Себе і Своєю жертвою відкупити всі гріхи й беззаконня людства: починаючи від створення світу і далі. Тим більше, бо їх уже накопичилося так багато, що годі було знайти якусь іншу гідну жертву, крім жертви Самого Бога. Бог – Творець, Той, Хто нас з вами привів на світ, іде постраждати за Своїх дітей і у такий спосіб відкупити і спасти їх. Так, як мати йде рятувати свого сина, що десь загубився, і страждає, аби захистити його від напасників. Він іде Сам, не чекаючи, доки ми прийдемо до Нього. І, порятувавши нас від тягарів гріха, Бог тепер заповідає нам самим наслідувати Його. Бо немає іншого шляху до Нього, а, отже, до Небесного Царства, до блаженного вічного життя, як тверда й непохитна віра та жертва себе за інших.
Здається, сучасна історія дає нам кричущі приклади знецінення, девальвації цієї жертви. Здається, вже ніхто не може слухати слів про служіння народові, державі – настільки спорожніли, девальвувалися ці слова, настільки втратили вони в устах сьогоднішніх політиків свій первісний зміст. Але від того, що та чи інша людина, та чи інша аморальна й беззаконна верства девальвує зміст слів, вони не втрачають свого первісного сенсу. Ні. І несення хреста лишається нашим обов’язком не у тому полегшеному розумінні, яке намагається нав’язати нам теперішня споживацька цивілізація. Ні. Несення хреста означає уділення частини себе для інших. Бо «пожертвувати» означає відібрати у себе самого і дати комусь, означає обділити себе і наділити іншого. «Нести хрест» означає приймати страждання, терпіння, смерть задля іншої людини. Без цього глибокого сенсу говорити про спасительний зміст страждання і терпіння було б безглуздо. Хто добровільно може переживати біль? Немає такої людини. Це було б злочином – завдавати собі болю, маючи це за самоціль. Це вже психічна хвороба. Але коли людина йде на смерть, страждання, щоб її народ здобув свободу, щоб люди позбулися гноблення, щоб ближній врятувався від хвороби, небезпеки – саме тоді це страждання набуває християнського сенсу. Воно підноситься до виміру несення хреста, до виміру Голгофи.
Сьогоднішній день дається нам для того, щоб ми знайшли в своєму житті місце для Голгофи. Хрест – це заклик для кожного: шукати в собі Христа, Який здатен постраждати за ближнього, Який здатен на жертву, що врятує іншу людину. Саме тому це свято, попри суворість, траурність його, попри те, що на сьогоднішній день припадає суворий піст, є радісним і оптимістичним. Бо воно нагадує нам про те, що, може, ми в собі приспали і не помічаємо: про світлий відбиток Христа, здатного на страждання і смерть задля інших. Той відбиток, який в Образі і Подобі Божій несе кожен із нас. Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)