Радимо хостинг

Перший гріх убивства людини людиною стався вже в першому поколінні перших людей Адама і Єви. Каїн убив свого брата Авеля. Гріх увійшов у єство людини і започаткував справу руйнування душі. Першим знаряддям вбивства був, напевно, шматок каменя, до якого потім віками вдавалися нащадки Каїна, каменуючи своїх братів. Згадаймо каменування першого християнського мученика архідиякона Стефана. 

Розум людський здатний творити: “В поті лиця твого будеш здобувати хліб твій”. Для полегшення добування хліба, інакше, їжі, для захисту від стихій людина видумала багато корисних речей, найгеніальнішим серед них були плуг і колесо, для убивання звірів людина видумала лук і спис. Вони ж стали і знаряддям вбивства людини людиною. Жорстокосердя людини від каменя і лука дійшло до атомної й водневої бомби, але десь посередині між ними стоїть і хрест. Бажання бачити, як в невимовних муках конає брат, інший брат спорудив дуже примітивне знаряддя. Тобто два перехрещені шматки дерева, устромленого одним кінцем в розколину скелі або яму і до них прибита цвяхами людина. Страшні муки, конвульсії викривлюють всі члени, груди не можуть набрати достатньо повітря, страшна спрага спалює уста, кров і піт заливає лице і все тіло. 

Не знаємо часу, коли вперше людина спорудила хрест, не знаємо країни, де вперше застосували таку кару, не збереглося імені людини, яка запропонувала її. Рим і Карфаген широко використовували хрест, а муки розп’яття навіть без хреста, на стіні, практикували всередині 20-го ст., наприклад, у львівській тюрмі „Бригідки” (колишній монастир св. Бригітти), комуністичні кати, замучуючи в такий спосіб католицьких священиків. 

Так, хрест дійсно був знаряддям мук і вбивства людини, і тому деякі представники, як ми кажемо, нетрадиційних згромаджень віруючих, дивуються: “як ви можете цілувати, як ви можете поклонятися цьому знаряддю вбивства?”. І ми відповідаємо: так, ми шануємо, ми цілуємо хрест, бо вже не ми, а великий Христовий апостол Павло писав: „Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа” (Кор. 1, 18). І коли, наприклад, свідки Єгови кажуть, що слово "хрест" треба розуміти символічно, як терпіння, то святий апостол ясно і недвозначно говорить: „Мене ж не доведи, Боже, чим хвалитись, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розіп’ятий і я – світові” (Гал. 6, 12). 

Хресне дерево було довгі віки знаряддям страти найбільших злочинців. Але не забуваймо, що Господь Ісус Христос добровільно взяв на Себе гріхи й провини, прокляття, недуги і хвороби всього людства і разом з Собою допустив прибити їх на хресті, очищаючи їх своєю святою Кров’ю. Тому хрест Христів став знаряддям очищення й відродження, зцілення і спасення. І коли Господь говорить: „Якщо хтось хоче йти за Мною – відкинься себе, візьми хрест свій і йди за Мною” (Мт. 16, 24), „візьми свій хрест в переносному значенні” – тобто всі свої терпіння без нарікань, покірно і смиренно, але і в прямому розумінні – хай цей речевий хрест стане для тебе символом першого. 

Так, ми почитаємо хрест Христовий, бо ним і на ньому відбулося наше оправдання, наше прощення перед Отцем. Хрест Христів увібрав у себе безцінну кров Христову. Незбагненна любов Сина Божого до людини підняла Його на цей хрест. Не кожному ця сила любові нашого Спасителя зрозуміла. Як незрозуміло, чому Син Божий настільки упокорився і принизив Себе перед родом людським, що місцем народження Свого від Діви вибрав убогу пастушу стайню. Не кожному зрозуміло, чому Спаситель світу впродовж Своєї понад трьохлітньої проповіді деколи терпів голод, холод, спрагу, „не мав де голови приклонити тоді, коли навіть звірі і птиці мали свої гнізда”. Чому голодував той Ісус, Який одним тільки „хочу!” міг нагодувати і напоїти тисячі людей, чому терпів холод, коли: „Хочу, очисться!” міг оздоровляти невиліковно хворих, дати зір сліпим від народження, воскресити тих, тіло яких по природних законах вже було піддане розкладові з явними ознаками гниття.

Відповідь на всі ці „чому?” дає не логіка, не експерименти, не глибокодумні дискусії, а глибока віра. А вона, ця віра, тісно пов’язана з пошануванням кожної дії Спасителя, і, перш за все, з хресною смертю Розп’ятого і Воскреслого Сина Божого і Сина Людського в одній Особі Господа нашого Ісуса Христа. Ці дії не можна ревізувати, кожне слово Святого Письма також не можна ревізувати. Його можна все відкинути або все прийняти. „Хто не бере хреста свого і не йде за Мною, той не достоїн Мене” (Мт. 10, 38) – остерігає Христос. Вже, з огляду на ці слова, біймося запускатися в такі роздумування, в яких щонайменше можемо глибоко помилитися. Чомусь вже в перших віках християнства, первісна катакомбна Церква в Римі залишила знак Христового хреста в цих підземеллях. Адже в той час в Римі ще практикувалося страчування людей на хрестах – згадаймо апостола Петра. Християнська віра є релігія любові через хресну смерть Ісуса. Цю істину попервах нелегко було зрозуміти навіть апостолам. Коли Ісус говорив Своїм найближчим учням, що Йому доведеться багато потерпіти і вмерти на хресті, бо така воля Отця, вони не тільки цього не розуміли, але намагалися - як, зокрема, Петро - відговорити Спасителя від цих страждань. 

На Голготі жах хреста відлякав майже усіх учнів. Вони у великому страху розбіглися. І тільки улюблений наймолодший Іван, Мати Ісусова і деякі з жінок залишилися, що є дуже знаменним. Біля Христа залишилася тільки непереможна Любов. Вона стала сильнішою за страх. Пізніше, залитий сльозами Петро буде глибоко каятись за цей страх і тричі буде чути запитання: „Чи ти любиш Мене?” (Ів. 21, 15-17), і тричі присоромлений Петро буде відповідати ствердно: „Так, Господи”. Але не забуваймо, що це запитання нашого Господа звернене до кожного з нас, до кожного з незліченних мільйонів за дві тисячі літ християн: „Чи любиш Мене?”. Тож бери свій хрест і йди за Мною. Без нарікань, без отого глибоко образливого для Божого Маєстату „Якщо ти, Господи, є на світі, то зроби для мене те і те...”, часто навіть „покарай мого ближнього”, „тільки тоді я повірю, що Ти є”. 

Бог краще за нас знає, що нам потрібно, що нам найкорисніше, бути здоровим і сильним, а чи бути прикованим до постелі. Хрест Христів завжди і по цей день є випробуванням нашої віри в Господа і любові до Нього. 

Хто не любить хреста Господнього, хто не шанує його, той ще не християнин. Вже майже дві тисячі літ рамена хреста розпростерті над світом. Нема континенту, нема країни, нема народу, який не був би благословенний хресним знаменом. Зранку і до ночі кожен християнин осіняє себе цим знаменням багато разів. Ним благословляє мати своє дитя, укладаючи на ніч спати. З раннього дитинства ця ж мати вчить свою дитину склонити свою ще невинну голівку склонити серце перед знаменом Христа Розіп’ятого. Під знаменням хреста проходить життя кожного християнина від колиски і з цим знаменням він відходить у вічність. Під знаком хресним, славити Бога, в оновленій Україні, проходить кожний наш день, але в неділю Хрестопоклонну ми посилено (по церковнослов’янськи – сугубо) припадаємо до хреста, віддаючи йому найвищу шану. „Хресту Твоєму покланяємся, Владико, і Святеє Воскресення Твоє славимо”. 

Як до живої істоти Церква звертається до хреста Господнього і просить одухотворення, сили, допомоги проти духа зла, допомоги в утвердженні віри кожного з нас: “Радуйся, пречесний і животворний хресте Господній... Допомагай мені з Святою Дівою Богородицею і зо всіма святими вовіки”. Амінь 



о. Зеновій КАРАСЬ