Капернаум, як відомо всім, тим які коли-небудь досліджували Св. Письмо, місто яке не відрізнялося особливим благочестям : це було приморське місто, відоме всім своєю торгівлею, багате за населенням, розкішне, багатонаціональне. Чи могло навіть в такому різномовному населені, при таких статках і розкоші, серед такої пишноти і краси, чи могло зберегтися там благочестя в у повній мірі та силі? Ісус Христос, звичайно не марно виокремив вознісши його, за його зовнішній добробут аж до небес, осудив його за нечестя аж до пекла: «Та й ти, Капернауме, чи піднесешся попід небеса? – Аж до аду зійдеш!» Мт.11.23.

Однак подивіться, яка в жителях цього міста дивовижна ревність, яка спрага до слухання слова Божого! Ледь небесний Вчитель з’явився за мурами цього міста, ледве тільки відкрив Свої уста, як натовп народу різної статі і віку зі всіх боків швидко зібрався під будинком, де Він перебував. Вони оточили його зі спраглим слухом і відкритим серцем, так що і будинок, в якому зупинився Він, і коридор навіть - не могли вмістити всіх, тих, хто прийшов послухати Його проповідь. Яка ж гірка і безрадісна доля очікує нас, настільки холодних і неуважних до проповіді Божого слова!
Подивіться також, яка щира, невдавана, могутня, в капернаумських жителях відкривається непереможна любов до свого ближнього! В Капернаумі, для одного і не настільки довголітнього, розслабленого знайшлося чотири приятелі, які мають добре серце, які взявши недужого і паралізованого на ноші, і принесли його до Цілителя всіх недуг, бо сказано про це в Євангелії : «І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.» Мт.4.23.Четверо приятелів несли розслабленого, несли його на ліжку - в такому розпачливому положенні він знаходився, не маючи можливості рухатися. Вони марно намагались проштовхнутися крізь багатолюдний натовп, щоб наблизитися до Господа, - їм це не вдалося. І тоді вони піднялися на покрівлю будинку, розкрили її і через покрівлю, докладаючи чималих зусиль працею і зусиллями, опустили ложе, що на ньому лежав болящий, до ніг Чудотворця і Зцілителя. Настільки сильна була віра їх у Христа.
А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: «Відпускаються! Прощаються тобі гріхи твої»Мк.2.5. Господь не чув визнання їхньої віри, але Він бачив їхню віру в дії. Щоб ми краще розуміли, що опустивши свого розслабленого приятеля, вони залишились на покрівлі дому. Прозорливість Його проникала до самих таємних глибин людського серця і, розглядаючи ці глибини сердечні, Господь бачив велику віру їх. Але й Своїми тілесними очима Він побачив і пізнав їхню віру, за тим старанням і працею, яку вони доклали, щоб принести недужого до Нього. Отже, віра їх була очевидна і для духовного, і для тілесного зору Господа.Точно так само очевидною була для Господа невіра книжників, котрі були присутні «сиділи там» при цій події і в серцях своїх думали «та міркували собі»: « І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» . Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: «Чого таке ось намислюєте у ваших серцях?»Мк.2.7-8 Прозорливий Господь з легкістю читає думки і в чистих, і в нечистих серцях. Як відразу побачив Він чисте серце Натанаїла, в якому не було лукавства, так нині Він відразу ясно побачив і нечисті серця книжників, переповнені лукавством. І, тут показує їм, що Він має владу як над тілами, так і над людськими душами, має повноту влади і гріхи прощати, і розслаблені тіла лікувати, Господь сказав розслабленому: «Кажу Я тобі: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!». Мк.2.9 У відповідь на таке владне веління розслаблений зараз устав і негайно взяв ложе, і вийшов перед усіма, так що всі дивувались і славили Бога, й казали: «Ніколи такого ми не бачили».Мк.2.12 Повернімось до приятелів нашого героя. Приятелі розслабленого добре розуміли чим насправді страждає цей нещасний - розслабленням тіла і гріхом душі. Першим він наблизився до смерті, а другим - до мук. І життя його, і порятунок знаходяться в крайній небезпеці. Роздумаймо над тим наскільки великим було їхнє здивування від зцілення.
Звернімо і ми свою увагу, на дві події в нинішньому євангельському оповіданні - на страждання хворого і силу Лікаря. Розслаблений – наскільки жахливе видовище представляє така людина! Це - живий образ померлої людини, непохований труп, живі рештки, які всередині живуть, бо мають ще подих, а ззовні померли, бо нема в них ніякого руху, - тяжке поєднання життя і смерті! Немає у нього надії на лікаря або ліки. Зцілення невиліковної хвороби він чекає тільки від досконалої смерті. Хіба це не найтяжче страждання? І тим не менше при одному слові нашого Спасителя: «Устав той - і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очах всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: «Ніколи ми такого не бачили!» Мк.2.12. Хіба це не найлегше з усіх зцілення? Чудо, мабуть вчинилося над тілом, невидимо звершується над душею. Уявіть собі, з одного боку, нещасну душу, розслаблену від застарілого звичного гріха, нерухому в чеснотах, нечутливу до благодаті, душу, якій загрожує небезпека померти вічною смертю. Уявіть, з іншого - силу, яку в устах сьогодні духовного отця (сповідника) мають ці слова Спасителя: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи.» Мк.2.5 - з ними душа воскресає, освячується і спасається в життя вічне. Подивіться і сюди, на велику легкість рятівного зцілення. Грішникові щогодини загрожує небезпека вічних мук - це найбільше страждання для людської душі. І одним тільки словом вона може звільнитися від цієї небезпеки - ось саме легке зцілення божественною благодаттю. Ці два питання, а саме: тяжкість хвороби - гріха і легкість зцілення - прощення, - і складає зміст сьогоднішньої проповіді. Звичайно, сказати: «Прощаються гріхи», як нам здається, легше, тому що ніхто не бачить і не знає, чи відбулося це в дійсності. Але розслаблений, безумовно, відчув прощення гріхів, відчувши незвичайне полегшення в своїй душі. Адже і з нами часто трапляється так, що, ретельно помолившись або сповідалися й причастившись, ми відчуваємо, що наша душа звільнилася від тягаря гріхів. В особливості буває таке під час сповіді, так що навіть іноді після дозвільної молитви, прочитаної священиком, з нашої грудей мимоволі виривається зітхання полегшення, що говорить про те, що з нас спала гріховна тяжкість, немов якийсь тягар з плечей. Скільки в їхній праці було зусиль, перепон та забруднень, непорозумінь та небезпеки – однак ж ніщо не похитнуло і не зупинило благодійників, ніщо не злякало і не відвернуло їх від Спасителя, так відважившись на цю добру справу вони не відступили від свого наміру до тих пір, поки його не виконали. Скільки буває так ми стоїмо в церкві і обіцяємо Господу, що в наступний раз приступимо до святої тайни сповіді, а в другий раз, знову обіцяємо, що наступний раз буде вже останнім разом.Чи багато, знову запитую вас, знайдеться між нами стільки ж ревних, настільки ж постійних, невтомних і безстрашних? Чи не більше виявиться таких, які можливо можуть допомогти, чи таких, які би не замітили б нещасливого сусіда, який не рухався і цілий час перебуває без рухів рук і ніг миттю б відступилися від нього? Чи хіба одного ми маємо такого приятеля, який роками не приступав до святих тайн, і ми не допоможемо йому, не хочемо стати для нього тими друзями, які принесуть його до Лікаря всіх лікарів – Ісуса Христа. Для нас простіше відвернутись, а ніж зробити, а в ці капернаумські чоловіки такого собі й в думці не могли подумати, щоб залишити недужого напризволяще.Подивіться, врешті решт, яка в цих мешканців Капернауму чиста, тверда і непохитна віра! Високе свідоцтво в цій вірі дав сам Начальник віри Ісус, Суддя який не помиляється. Якщо капернаумляни ті були настільки щасливі, що Сердцевидець побачив їхню віру і по вірі сотворив їм те, що просили, зцілив розслабленого від недуги, і в той же час звільнив його від гріхів; це значить, що ця віра була повна і досконала: бо якщо б вона не була такою, то Ісус Христос не звершив би настільки велике чудо, яке зцілення одним словом.При тому віра це єдиний і сильний аргумент, який притягує до себе чудодійну силу Христову, як це між іншим видно із історії зцілення кровоточивої жінки. Прикладом для нас всіх є слова Спасителя : «прийдіть до Мене всі», тобто доторкніться цієї великої благодаті і отримаєте зцілення і вирішення всіх своїх проблем. Приступіть до святих тайн. Отже бачимо віра цих чотирьох вірних приятелів виявляється любов’ю до ближнього, не на словах і не на обіцянках, вони подають йому реальну допомогу. Але з цієї нагоди хотів би запитати чи мм маємо таку віру, чи ми готові негайно допомагати своєму ближньому? Їхня віра від надлишку благодаті не поміщалась виключно в них, але вона переходила і на їхніх ближніх, збуджуючи в прагнучих отримати її надію і уповання на Бога. Ми всі буваємо хворі або нещасні, і всі бажаємо, по природному закону самозбереження, бути здоровими і благополучними. Будемо пам'ятати, що хвороби наші, будучи часто плодом наших беззаконь, власної нашої необережності або нестриманості в нашому житті дуже часто бувають покаранням Божим за своєю силою і тривалістю за наші гріхи. Якщо ми хочемо бути вільні від хвороб, нам треба перш знищити внутрішню причину їх - гріхи: тоді зовнішнє нещастя пройде само собою.Усі ми маємо напевно тих чотирьох приятелів : молитву, милостиню, діла та віру, які можуть нас і нашу безсмертну душу привести до тої духовної лікарні тільки було би бажання. Отже розважмо наскільки це є важливо для нас і не відкладаймо те, що можемо зробити зараз на пізніше. Амінь.

Протоієрей Тарас Огар.