Радимо хостинг

святий Теодор ТиронЦього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святого великомученика Теодора Тирона, святого мученика Кодрата і тих, що з ним.

Теодор Тирон - святий воїн, як Георгій Змієборець і Феодор Стратилат. Але на відміну від досвідчених воїнів, які досягли певних висот у військовій кар'єрі, Теодор був зовсім юним, молодим солдатом Мармарітанского легіону. З грецької мови слово «Тірон» перекладається як «новобранець». Теодор народився і виріс поблизу міста Амації. З дитячих років він прийняв віру Христа. То було важкий час для християн. Церква поступово зміцнювала свої позиції, християнами ставали все нові і нові люди, що займали різне становище в суспільстві - від рабів до державних чиновників. Але язичництво підтримувалося імператорами і залишалося єдиною державною релігією у Римській імперії. Син імператора Максиміана, правитель Малої Азії, наказав відновлювати давні язичницькі храми і приносити жертви різним богам.
Солдат Теодор не міг підкоритися цьому наказу: його душа не могла зрадити християнську віру і заповіді Божі. Він підняв повстання серед солдатів-християн. Разом вони підпалили храм Кібели, матері богів.

Теодора схопили як бунтівника, жорстоко катували, змушуючи відректися від правдивого Бога, але юнак залишився непохитним у вірі. Тоді імператор Максиміан наказав стратити Теодора Тирона, і його спалили на багатті імовірно в 306 році. Сам же імператор незабаром був переможений імператором-християнином Костянтином, втік до Тарсу і в 319 році визнав рівноправність двох релігій: християнства і язичництва.

Теодор Тирон зарахований до лику святих, він особливо шанується християнською церквою за виконання слів Спасителя: «Не хлібом єдиним буде жити людина, але всяким словом сказаним із уст Божих». Святий Теодор удостоївся благодаті зміцнювати до перенесення поста і оберігати від осквернення через їжу. Його шанували в багатьох християнських країнах, зводили на честь мученика храми.

Джерело: poluostrov-krym.com.

святий мученик Кодрат і ті що з нимКоли гоніння велике на християн від царів і князів нечестивих налягло, по-різному і люто ісповідників Христових мучили й убивали, багато вірних, боячись нестерпних мук, покидали гради, доми і маєтки свої і, втікаючи, ховалися в пустелях, і горах, і проваллях земних, воліючи краще зі звірами, аніж з нечестивими ідолопоклонниками жити, щоби змогти без вади зберегти святу свою в Христа Господа свого віру. У ті люті часи жінка благовірна на ім'я Руфина з Коринтського граду через страх перед катами втекла до пустелі і ховалася, поневіряючись непрохідними місцями. Вагітною ж була, коли втекла з града. Коли сповнилися дні, народила дитинча — хлопчика. У пустелі після народження небагато днів проживши, померла. Бог же, що дає їжу усілякій плоті, відкриває руку свою і насичує все живе благоволінням, не зневажив дитинча, яке в пеленах осиротіло, але став йому батьком матір'ю, опікуном і годувальником. Хмарам своїм заповідав зверху — і вони сходили з висоти і схилялися долі, солодку росу виточували в уста дитині і так, наче молоком чи медом, його годували, допоки, підрісши, сам не зміг зілля пустельне їсти, і жив у пустелі подібно до святого Йоана Хрестителя, Богом бережений і Святим Духом наставлюваний і нарозумлюваний до богобачення. Коли ж він став уже юнаком, знайшли його люди вірні і в град привели, де ж читання книжного хлопець навчився і лікарського набув уміння, всілякі в людей хвороби лікував. Але не стільки земного лікування вмінням, скільки ж зверху даною йому благодаттю зцілював недуги людські. Проте від співперебування з людьми і від шуму ухиляючись, бо з дитинства до пустельної безмовности звик, подальші свої дні і літа в горах і пустелях провадив, самотність люблячи і в богомисленні вправляючись, хоч і в град часом приходив заради потреби людей; лікуванням тілесні хвороби, словом же Божим душевні недуги зцілюючи, був для всіх потрібний і корисний. Проте недовго у граді затримувався, знову в любу йому пустельну самоту відходив, у ній же і до старости наблизився. А ті, що його в Христі полюбили, в пустелю до нього приходили, бажаючи баченням святоліпного лиця його і слуханням богонатхненних слів його насолоджуватися і з цього користати. Таким був Кипріян, а з ним Діонисій і Анект, Павло і Крискент, які й постраждали з ним разом за Христа Господа.

Страждання ж їх було таке. Від нечестивого царя Римського Деція прийшов у Коринт ігемон Ясон мучити й убивати християн: бравши їх, кидав до в'язниці. У той час і святий Кодрат взятий був разом із блаженними друзями своїми Кипріяном, Діонисієм, Анектом, Павлом і Крискентом і до в'язниці з ними до инших багатьох християн, що в путах були, вкинений. По якомусь же дні ігемон Ясон, на нечестивому судищі сівши, вивів християн із темниці і поставив собі на допит. Був же серед них старий Кодрат святий, наче воєвода вибраного того Христового полку, що ішов перед усіма й насмілювався за всіх відповідати катові без страху. Почав-бо кат до святого говорити так: "Кодрате, що тебе обезумило, що на такі люті муки самовільно хочеш віддатися? Чи на що сподіваючись, без страху в'язницю і пута вибираєш, позбавляєш себе батьківщини і друзів? Чому не вибереш, царським законам скорившись і поклонившись богам, з нами щасливим бути і солодким цим насолоджуватися життям?" Кодрат же святий відповів: "Ніхто ж, розум маючи природний, солодкого цього життя не відречеться. Але тому що Бог його дарував, через те треба Того, Хто подарував, більше, ніж подароване, полюбити і за благодать такому Дародавцеві похвалами і добродійним віддячити життям і Його славу нашим за нього стражданням розширити всюди. Ані не можна настільки любити коротке життя це, щоб позбутися його і, боячись, честь богоподібну приносити ідолам. Кого ж більшого і правдивішого можемо назвати від Того, Хто великими і вічними дарами благодатей нас від початку збагатив? З таких і стількох дарів кого инівого, якщо не самого Христа Спасителя, можемо пізнати? Кого ж Спасителем наректи є достойним, окрім Ісуса, який за нас муки і смерть перетерпів? Нам-бо, що добродійними хочемо бути, насамперед подбати належить, аби за істинну віру і благочестя перетерпіти муки і ніяк від віри і благочестя не відійти. А тим, які прихильників божественних таїнств звабити й розбестити намагаються, і намір мають злий, і молитва на гріх. Годиться ж кожному вибирати краще, ось знову думати належить, щоби не зразу йти вслід за тими, які, здається, носять образ добродійности, але про реальні справи роздумувати: якщо вони є злими, більший страх загибелі приносять. Знай-бо, що ми праотців наших уставів дотримали, крокуємо до тих, що є кращі. Чому не намагаєшся більше ворожими речами нас переконувати, щоб ми до твоєї частки приєдналися і, Христа покинувши, деінде відійшли? Істина нам є доброю Божою радницею, і закони благочестя для переконання мають велику силу. Вони подібні між собою, єднають нас. І далі міркуймо; за спільним законом природи всім належить померти, і ніхто від того закону смертного вільним бути не може. Коли ж смертна година надійде, усі людські помисли і діяння, неправедно зроблені, загинуть і слава короткочасна в порох перетвориться. А ті, що добродійно і великодушно зроблені, добродійним людям після смерти вічну готують славу. Ми-бо в нашому наміренні до чеснот і мужнього за Христа страждання перебуваючи і в тому наміренні упевнені, тим, що наслідувати нас хочуть, залишимо добрий приклад. Ті-бо, що праведно розуміють і вірять, ні про що більше не піклуються, лише прагнуть до тих, котрі кращі, мають світлі образи, які наставляють їх на досконалість".

Ясон же, ігемон, до святого сказав так: "Кодрате, якщо того шануєш Бога, його ж благодіяннями з юности своєї насолодився, добре робиш, вдячним виглядаєш. Але знай, що. проповідуючи Христа, який був людиною, природу Божу робиш суєтною". Сказав Кодрат святий: "Якщо хочеш, ігемоне, гнів відклавши і лють змінивши на лагідність, правду побачити, то про великі речі, хоч і нелегко про те говорити і я на те не годжуся, дещо скажу". Сказав ігемон: "Про Христа розумування ваше ясно відкрий нам". Тоді сказав святий Кодрат: "Початок буття світу — з Божою волею був, через слово ж Його створився і силою Духа Святого утвердився — так-бо хотів Отець. А тим Словом, що створило все творіння, є Син, а утвердив Дух Святий. Коли всі ж речі прекрасні і найкращі з визначенням їх початку і кінця Бог створив, захотів Творець, аби той, хто тими благами, які Він створив, буде насолоджуватися, дякуючи. Творця славив. Створив-бо рід людський, щоби йому все видиме подати у спадок, і вдихнув першому чоловікові дух життя, ввів його у рай, який є місцем насолод невимовних. Той же, зі створеною йому помічницею бачивши розмаїття гарних речей, зрадів і володіння райських садів прийняв для насолоди. Думали ж прабатьки наші, що, наскільки надзвичайно влаштував їх Бог у раю, достойно є дякувати своєму Творцеві і благодійникові, і так шляхом чеснот почали йти і Богом дану їм заповідь, щоб не куштувати з одного дерева, берегли. Але звабник, лукавий диявол, люттю кидаючись, в устах лукавство, всередині ж зло носячи, отруту, що в ньому була, виблював із заздрости до них, хотівши їх такого райського життя позбавити. Нищачи честь їхню, вклав їм бажання до переступлення Божої заповіді, що погодилися з тою лукавою радою. І було так, що ті, які жили в раю з Богом, відпали від благодаті Божої і позбулися раю — вигнані з нього. З того часу почали в бажаннях суєтних, наче гріховними путами зв'язані, бідувати ті, що спершу були учасниками Божої Слави. Проте Бог над творінням своїм змилосердився і, на неміч людську милостиво зглянувшись, захотів не божеством невидимим, але у плоть вбраним до нас, окаянних і втрачених, прийти і пожити, щоб так від пут ворожих звільнити нас — тих, що царству смерти поневолені, повернути нас на свободу і від загибелі визволити. Благоволив-бо, що Слово Його наприкінці літ, у Пречистій Діві Богородиці вселившись, через втілення вбралося в людину. Пречиста ж та Діва, зачавши від Духа Святого, Бога в тілі породила. І так очам людським воістину видно було в тілі Бога, якого ж Христом називаємо. Він-бо себе для людського пізнання виявив, Бог цей ІСТИННИЙ, Й істинно в чоловіка від Діви одягнувся і, проти супостатної влади воюючи, межі вишнього царства свого поширив, емерти-бо устави скинув і її пелени розірвав силою божественною, ад зруйнував і вивів звідти прабатьків з багатьма людьми, що від них походять, — і Спасителем нарекли Того, Хто першим усі народи і краї з погибелі врятував. Доброти ж своєї скарби відкривши, захотів, аби дари Його для всіх були спільними. І, визволивши всіх зі смути катівської, спадок свій від згуби вільним і цілим береже. Ніщо ж бо для Нього не є таємним: ані початок народження нашого, ані довгота чи короткість життя, ані відхід смертний, ані щось инше не є невідомим. Але те, що Отчим законоположенням уставлено. Синові до виконання є явне і відоме. Це той Христос, якого ми проповідуємо. Це Той, Хто турбується про спасення роду людського, це Той, Хто подає нам невичерпне багатство своєї благодаті. Він завжди і всюди є для тих, що служать Йому, — завжди присутній і допомагає". Ігемон же, хоч і дивувався словам святого Кодрата, проте сказаній істині вірити не хотів. "Про речі високі, Кодрате, брехню говориш, видається мені, бо підпорядковуєш Бога бентегам людським. І про Нього кажеш, що зміг вміститися в лоно діви, яка Його в утробі носила і породила. І так розповідаєш про одного Бога, якого видно було на землі, що носив тіло людське, про иншого ж — що деінде є істинний Бог", Сказав святий Кодрат: "Таїнства благочестя нечестивим людям випробовувати не годиться: бо не мала є то річ для пізнання, ані легко нікому не відкривається, ані ми не дозволяємо невірним переглядати святе. Добровільно Син Божий себе смирив, схилився до рабського образу, і Бог захотів стати людиною, аби витягнути нас із рабства бісівського. Ти ж, невірства і безбожництва сповнений, цього зрозуміти не можеш. Знай же, що ані підступним своїм лукавством, ані гнівними своїми погрозами не відкинеш нас від Христа, Господа нашого". Тоді ігемон доброго раба Христового звелів оголеного залізом сильно бити. Слуги ж найнемилосердніші із жорстокістю наказане виконували. А святий мученик мужньо терпів, битий же, говорив до ката: "Чи не знаєш, ігемоне, що все насильство противне свободі і не має сили переконання? Переконуючи, неправедним і насильником себе виявляєш. Той же, хто радить і переконує, лагідним і людинолюбцем себе показує. Тому, муками нас до ідолопоклоніння переконуючи, не сподівайся притягнути нас насильством до нечестя свого, аби ми через страх відреклися благочестя. Бо ми, які любимо Христа, як на лукаві ласки не зважаємо, так і всіма муками, які на нас винайти можеш, не журимося. Христос-бо нам усі скорботи і болі надією винагороди полегшує й утверджує нас не скорятися супротивникові, великодушними й непереможними у страдницькому подвизі робить". Кат же, ще більше розлютований, звелів святого стрімголов повісити й кігтями залізними обдирати тіло його. Тоді, вогонь під ним розпаливши, обпалювати страстотерпця, але той все терпів мужньо, лишався непереможним.

Після цього ігемон до другого, тобто до святого Кипріяна, звернувся, облесними словами на своє однодумство навернути його намагався, але Кипріян святий, хоч і юний був літами, проте без боязні і мужньо до прийняття мук себе готував. А святий Кодрат до нього і тих, що з ним на рани готувалися і знімали одяг, казав: "О друзі і співподвижники мої, подумайте, наскільки багато доброго приготував вам Господь, честь за благочестя, слава за мучеництво, а найбільше, що сподобитеся бути достойними милости Ісуса Христа, Його ж допомога зверху до вас зразу надійде. Нині-бо годиться явити свою в Христа-бога непохитну віру, нині час подвигу надійшов, щоб усім серцем виконати закон любови, душу свою за Аюбого покласти, аби показати себе прикладом для всіх тих, що у подвиг страдницький увійти за Христа хочуть. Будьте міцні у вашому терпінні на подив усім, хто дивиться на видовище це. Нині різниця між добрими і злими пізнається. Нині до збереження благочестя більша пильність нехай докладеться, аби не стали ви різноголосні у віруванні, але єдиної віри, єдиного ісповідання тримайтеся, бо маєте перед Богом на Суді Страшному стати. Не покидайте шляху чеснот, бо вже мусите закінчити свій шлях і швидко звідси перейти до Христа. Доброго Бога добрим серцем ісповідайте, не жалійте цвіту юности вашої, до нестаріючого вже зразу маєте перейти життя. Думайте, що є при дверях кінця, юні ж ви, легше вам перетерпіти за Христа Бога муки, бо маєте тілесну міць. Сміливо віддайте себе на муки і мужньо їх перетерпіть, щоб, перемігши ворога, прославитися від Господа і до числа святих мучеників на небесах бути зарахованими". Кат же, слова святого Кодрата, до дружини сказані, чуючи, розгнівався серцем і зразу звелів Кипріяна святого, оголеного і повішеного, подібно, як же і Кодрата, мучити: биттям, струганням і вогнем припіканням. Тоді Діоннсія, після нього Анекта, потім Павла, на кінець Крискента однаково мучив і від них осоромлений і переможений був — засудив їх спершу на поїдання звірам, коли ж звірі святих мучеників не торкнулися, на порубання мечем віддав їх. Але спочатку за ноги зчеплених волочити по граді звелів. І коли це було, народ безчинний, а найбільше дітей багато палицями і камінням волочених святих мучеників били, допоки за град на місце смертне їх не виволокли. Там святі, випросивши трохи часу, помолилися старанно до Господа і схилили під меч святі свої голови. І потяті були місяця березня у десятий день. На місці ж тому, де відтяті були їхні чесні голови і земля кров'ю їхньою забагрянилася, витекло чистої води джерело на незабутній спомин Коринтському граду про страждання святих. Після убивства шістьох святих мучеників: Кодрата, Кипріяна, Діонисія, Анекта, Павла і Крискента — мучені були й инші взяті християни і в різний спосіб страчені: Діонисія другого ножем зарізали, Вікторина ж, Віктора і Никифора [Тертій вже ігемоном після Ясона настав] у ступу кам'яну вклали і на смерть стовкли. Клавдієві руки й ноги відтяли — і в стражданні він помер. Діодор у приготований для себе вогонь сам вскочив, як у чертозі світлому, спочив з миром. Серафіонові голову відтяли, Папія вкинули в море, також і Леоніда, за Венуста-ігемона, який після Тертія в Коринті був, після того як багато лютих мук перетерпів, у морі втопили. Ще ж і жінки святі, які повчання Кодрата святого в серцях своїх мали, наслідувати його у муках за Христа насмілилися: Хариїса, Юнехія, Василиса, Ніка, Гала, Галина, Теодора. Й инших багато чоловіків і жінок, одні мечами посічені, инші у водах потоплені, инші иншими катуваннями убиті, пере Не вірили у воскресення мертвих? Чи не чули про Суд Божий і пекельну безодню, про вогонь незгасимий і червів незасинаючих? Яку відповідь дасте у преславний і великий день приходу Спаса нашого Ісуса Христа, який має судити живих і мертвих? Розплющіть очі ума вашого, подивіться, звідки відпали. Царство Небесне вічне покинули заради тимчасового і нічого не вартого цього життя і зневажили солодкого і предоброго Владику, поневолилися негідному рабові — дияволу, який, якщо над кимось візьме владу, того б'є й убиває. Коли прийде Господь наш, зв'яже його путами вічними і вкине у безодню вогненну, разом і тих, що поневолилися йому. Розумійте, що зробили: короткочасної злякавшись муки, ~ вічній муці віддалися. Самі побачите майбутнє, коли станете перед праведним судом Ісуса Христа, який кожному віддасть за ділами його. Чи не чули ви Господніх слів у святому Євангелії: "Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі вбити не можуть, бійтеся ж більше тих, що можуть душу і тіло занапастити у геєні вогненній". Коли святий це сказав, відступники закричали зі сльозами, голосно кажучи: "Злякалися мук, рабе Божий, і звабилися, як безсловесна худоба, як вівці заблукалі, стали їжею для вовків і розшматовані ми є, перемогли-бо нас гріхи наші, і захотіли ми короткий час тут жити, для майбутнього вічного життя померли, що-бо робити нам, окаянним, не відаємо!" Блаженний же Кодрат, заплаканих їх бачивши, радости сповнився і мовив: "Будьте відважні, брати, і не впадайте у відчай, милостивий є Христос Господь, припадіть до нього зі сльозами і покаянням, встаньте в ісповіданні Христовому, аби своєю кров'ю кожен із вас очистився від гріхів своїх". І вчинили вони плач великий, на довгий час кинувши себе на землю, і землею посипаючи голови свої, і камінням в груди б'ючи. Такий був зойк від плачу і ридань їхніх, що цілий град Нікейський збігся на крик той і дивувався такому їхньому через відступництво жалю. Антипат же, із храму ідольського вийшовши на голос той, і те, що було, бачивши, звелів святого мученика більше обдирати і свічками палаючими обпалювати обдерті ребра його. Кодрат святий за тих, що каялися, молився належно і довго до Бога, щоб прийнято було навернення їхнє. І коли закінчив молитву, сказав: "Так, Владико Господи Ісусе Христе, хай буде душа моя за душі їхні, лише помилуй їх". Зразу слуги, що мучили, ослабли і впали, наче мертві, на землю. І найшла світла хмара на святого і на всіх, що там стояли, зв'язаних християн, і на тих, що каялися через своє падіння. Пітьма ж і морок охопила антипата, і радників його, і всіх еллінів — і жах найшов на них, і затремтіли від страху, думали-бо, що град має впасти. Коли мовчання було велике, чули вірні вгорі голос святих ангелів, що хвалили і славили Бога. Коли ж минуло дві години, розійшлася пітьма, і елліни, дивлячись на святих, почали бачити світло небесне. Антипат же, ледве до тями прийшовши, звелів взяти всіх тих, що словами мучениковими були переконані й знову із покаянням до Христа навернулися, і, зв'язавши з иншими, що були на судищі, християнами, відвести до в'язниці, також і святого Кодрата, відв'язавши від дерева, замкнути, як і раніше, у кайданах.

Зранку ж Переній-ігемон, на суді сівши, християн, які у в'язниці були, вивіши [крім святого Кодрата], робив їм допит цілий той день, ласкою і муками переконуючи до нечистих жертв. І бачивши їх непохитними й непоступливими у своєму ісповіданні, багато їм наклав мук і звелів кожного вести у його град і батьківщину і там спалити живцем. І йшли всі святі страждальці, радости й веселости сповнені, славили Бога. І так кожний із них у своїй батьківщині через спалення помер — до Батьківщини Небесної перейшов. Після цього антипат з Нікейського града пішов до Апамії, ведучи за собою Кодрата святого. Причина ж походу його туди була та, аби взяти християн і примушувати до приношення жертв ідолам, — те-бо йому цар Децій наказав, щоб обходити гради, і краї, і християн, які приносити жертви не схочуть, мучити й убивати. І прийшов в Апамійськин град, увійшов у жертовник ідольський, поклоняючись ідолам. І мученика святого туди ж привівши, питав: "Чи принесеш жертву богам, волхве лукавий, чи ні?" Відповів міцний душею Кодрат святий: "Батька твого сатану називай "волхвом лукавим", є-бо він такий насправді, я ж християнином є, ані волхвування не знаю, ані лукавства, ані бісам жертви не принесу". І сказав антипат до друзів своїх: "Якої муки завдати окаянному цьому християнинові, не відаю". Вони ж мовчали, бачили-бо мученика, який не мав уже тіла, лише кості — усе ж тіло було ранами розшматоване й обдерте. І звелів кат посадити святого на веретище і всілякого роду зміїного до нього в те ж веретище покласти — і вкинути в якусь яму глибоку й болотисту. І було так. Зранку ж велів вийняти його звідти, думаючи, що він уже помер. І ось виявився святий живим, і всі дивувалися. Звівши ж очі свої на небо, мученик сказав: "Дякую тобі, Господи Ісусе Христе, що стріли тих, які мають розум, наче немовлята, були ранами їхніми, і знемогла від них міць їхня, мене ж Ти укріпив і подав мені силу, щоб здолати їх на славу святого Твого Імени". Тоді сказав антипатові: "Безумче, чи бачиш, що нічого не досягає хитрість твоя, роби зі мною все, що можеш ще зробити, роби скоро, не витрачаючи марно часу". Антипат же гнівним був і сказав: "Протягом цілого шляху буду тебе мучити, окаянний, хоч і покладаєшся на волхвування своє". Після цього пішов антипат до Кесарії, де, за звичаєм, у жертовнику чинив ідолопоклоніння. Мав і мученика зі собою, поставив перед собою святого і сказав до нього: "Досить з тебе прийнятих різних мук, підійди і принеси жертву богам". Відповів святий: "Бавився ти зі мною муками, і дивуюся справді, що ти вже знеміг, мучачи мене, я ж не знемагаю, муки приймаючи, але і ще такими і лютішими за Бога мого страждати бажаю". Розгнівався ж антипат, звелів його знову на катувальному дереві простягнути нагого і жилами сильно бити. І биті були лише нагі кості, не було на них тіла. Коли битий був святий, співав: "Багато боролися зі мною з юности моєї, не перемогли мене, на хребті моїм орали грішники, продовжили беззаконня свої". Антипат же крикнув на слуг: "Бийте старанніше, бо не відчуває мук". Святий же сказав до ката: "Бий, бий, смиренного міха мого — коли його шматують, душа моя здоровшою стає". Сказав антипат: "Окаянний, думаю, що злий біс тебе полонив". Відповів святий: "Не лише не володіє мною біс, але більше — я володію батьком вашим сатаною, і не одним тільки ним, але для всіх його слуг і для всього його воїнства я є повелителем, благодаттю Христа мого. І вся сила преісподня боїться мене і тремтить, бачивши на мені знамення страшне і непереможне — Ісуса Христа і благодать Його, яка є зі мною". Тоді, помовчавши трохи, святий возвав: "Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу нині, і повсякчас, і навіки-віків". Народ же кесарійський, на видовище те дивлячись, скликнув велегласно: "Амінь", — бо багато з того народу було християнами. І сповнився гніву ігемон, звелів двох із народу людей, які біля святого стояли, найкращих, на вигляд шанованих, взяти і, оголивши зразу, повісити на катівні, бити ж, обдирати плоть їхню. Залишили слуги Кодрата святого, мучили тих двох християн, імена ж мали вони Саторин і Руфин. Настільки дерті були, що й животи їхні вже мали впасти на землю, — вони ж у муках просили Кодрата святого і всіх предстоячих братів, аби молилися за них до Господа. І возвав до Бога Кодрат святий, кажучи: "Господи Ісусе Христе, невидимого Отця Сину, пошли допомогу рабам своїм, зглянься на смиренних і помилуй їх. Дай терпіння страждальцям своїм і силу непереможну, щоб, до кінця перетерпівши, здолали й осоромили ворога, який повстає на нас". Багато ж часу минуло, мовчали катовані, уже-бо не могли говорити через великі муки. Тоді звелів кат відв'язати їх і відтяти їм голови. І так двоє святих мучеників — Саторин і Руфин — зійшли на небо до Христа Господа, який, у двох природах будучи, за нас постраждав. Після цього Переній-антипат, вийшовши з Кесарії, прийшов до Аполлонії, всюди ж тягнув за собою мученика святого Кодрата й инших християн взяв на муки. Увійшовши до храму Аполлонового, сказав до мученика: "Пізнай богів і здоровим будеш, я-бо накажу лікарям опікуватися тобою. Підійди до Асклипія-бога, і він тебе зцілить. Бійся величі богів, вшануй великого Аполлона, й Іраклія, і царя всіх Дія, і славного Арея, і страшного Посейдона — чи ти не плавав кораблем по морю і не пізнав його страшної сили? Поклонися і сонцю, яке сяє з неба на землю, — чи хіба воно померло? Чи нема його на небі?" Святий же Кодрат відповів: "Я поклоняюся істинному Богові Отцеві, і єдинородному його Синові, і Святому Духові, і тремчу перед його міццю, величчю і неприступною славою. Славлю ж весь час і хвалю невимовну Його силу і всемогутність, а мертвим кумирам не поклоняюся, діл рук людських шанувати не буду, не боюся бісів ані тебе, що маєш владу короткочасну. Через мало днів піду до Бога мого, а ти гірко будеш стогнати навіки, бо не захотів пізнати Бога, який дарував тобі це життя. Сину сатани, брате диявола, спільнику нечестивих богів, дурніший від свиней, собако біснуватий, кровопивче, змію, що м'ясо нечисте на жертовниках їси, дикіший від звірів! Чи не соромитеся безумства вашого і не розумієте осліплення вашого? Ріжете худобу і птахів богам у жертву — хіба вони їдять, будучи бездушними? Приклади їжу до уст ідола — чи вкусить? І якщо боги ваші жертв потребують, то спитай, хай скаже котрийсь бог ваш, кам'яний чи деревянй, чого хоче: щоб зарізали йому козу, чи вола, чи курку? О пагубний, самі увійшовши в яму погибелі, і нас зі собою скинути хочете". Коли це святий сказав, збісився гнівом антипат і звелів оцет із сіллю лити на рани його і волосяними рубищами терти, і залізо розжарене до ребер його прикладати. Тоді день уже схилявся до вечора — звелів вкинути страждальця у в'язницю. На завтра ж вийшов з Аполлонії, маючи путь до Єлеспонта, вів і в'язнів зв'язаних, взятих християн. З ними ж і святого мученика Кодрата везли — не міг-бо він іти ногами анітрохи від мук лютих. Коли ж минув антипат ріку, що Рунтак називається, зустрів його воєвода того краго, і багато люду христянського із навколишніх сіл зібралося — наче на зустріч Перенія-антипата, насправді ж хотіли бачити і прославити святого великомученика Кодрата, про нього ж слава по цілій Азії і по всій вселенній розійшлася. Увійшов антипат із воєводою у село, яке там трапилося, і заночував у ньому. І коли настав день, захотів принести жертви бісам, було багато ідолів у тому селі, і християн до жертви тої змусити. Спочатку святого Кодрата представити звелів. Але той не міг пішки йти, колісницею до жертовника його привезли. Хоч і немічний був тілом, проте лицем веселий виглядав, усміхався і веселився в Бозі, Спасителеві своєму. Усі ж люди, зібравшись, стояли там, бачити хотіли страждання мученика Христового. І сказав до нього антипат: "Чи умудрився, Кодрате, пізнати богів, чи однаково в безумстві перебуваєш?" Відповів святий гучним голосом, кажучи: "Я змолоду удостоївся знати Христа, істинного Бога, із лона-бо матері моєї християнином є, а иншого Бога не відаю, окрім Того, в якого з пелюшок вірю". І звелів антипат вогонь розпалити, поставити на ньому ложе залізне і на розжареному тому одрі мученика покласти. Святий же сказав: "Не треба, аби хтось мене вів і клав на одрі тому, я сам зійду на нього , И укріпився в допомозі Христовій, ногами пішов у вогонь і, хресне на собі зробивши знамення, ліг на розжареному одрі та спочивав на ньому, як на м'якій постелі, — не шкодив йому вогонь анітрохи. Вогонь-бо, природу свою вгамувавши. Божому рабові служив, даючи йому стільки лише тепла, скільки натрудженому і зболеному його тілу досить було для спочинку. Додавали ж дияволові слуги до одра смоли, і олії, і віхтів. А святий співав: "Боже, на допомогу мені почуй. Господи допомогти мені поспіши, хай повстидаються і посоромляться ті, що шукають душі моєї". Тоді, насміхаючись із ката, сказав: "Вогонь твій студений і залізо одра м'якше від твого закам'янілого серця. Добре ти зробив, що мені, натрудженому з дороги, звелів на м'якій постелі спочити". Те сказав святий, обертаючись на одрі, як на постелі. Коли багато часу минуло і мученик перебував у вогні живий, цілий і неушкоджений, кат сповнився гніву — звелів, знявши з одра, відтяти йому голову за селом. Святий же, з вогню вийшовши міцними ногами, не потребував уже колісниці, ані тих, що підтримували і вели його, але сам по собі ішов до місця страти і співав, ідучи: "Благословенний Господь, який не дав нас у ловитву зубам їхнім". Підспівували йому і брати деякі, що йшли за ним. І, дякуючи Богові, схилив під меч святу свою голову, І помер святий великомученик христовий Кодрат через порубання мечем у десятий день місяця березня, у той самий, що й тезоіменний друг його Кодрат Коринтський з дружиною своєю увінчався мучеництвом. Володарювали тоді в еллінах і римлянах Децій і Валеріян, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава і держава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).