Святих апостолів Аристарха, Пуда і Трофима

28 квітня, Святих апостолів Аристарха, Пуда і Трофима

Святі апостоли Аристарх, Пуд і Трофим були з числа 70-ти апостолів, яких Господь Ісус Христос послав перед Собою з Євангельським благовістям. Святий апостол Аристарх, співробітник святого апостола Павла, став єпископом сирійського міста Апамеї. Ім'я його неодноразово згадується в книзі Діянь святих апостолів та в Посланнях апостола Павла .Святий апостол Пуд згадується в 2-му Посланні апостола Павла до Тимотея. Він займав високе положення члена римського Сенату. У своєму будинку святий приймав первоверховних апостолів, збирав віруючих християн. Будинок його був звернений до церкви, що отримала назву «Пастирської». У ній, за переказами, священнодіяв сам святий апостол Петро.Святий апостол Трофим походив з міста Едесси. Ім'я його згадується в Книзі Діянь святих апостолів і в 2-му Посланні… читати далі...
святий Симеон Персидський

30 квітня - преподобного Симеона, що в Персиді та інших, преподобного Акакія, єпископа Мелитинського

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті преподобного Симеона, що в Персиді і тих що з ним, та преподобного Акакія, єпископа Мелитинського.Коли в Персіі сильно збільшилося число християн і вони мали свої церкви, єпископів, священиків і дияконів, язичницькі волхви, бачачи це, прийшли у велику лють і гнів на християн. Ці волхви, ведучи своє походження від найдавніших волхвів, були захисниками і охранителями нечестивого перського лжевірія. Разом з ними повстали на християн і іудеї, повсякчасні вороги християнства. Змовившись з волхвами, вони навчили Перської царя Сапора гонити християн. А ще раніше цього вони обмовили перед ним святого Симеона, який був єпископом міста Селевкії - Ктезіфона, сказавши, що цей християнський єпископ ворожий перському царству і дружить з… читати далі...
святі мучениці діви Агапія, Ірина, Хітонія

29 квітня - святих мучениць дів Агапії, Ірини й Хіонії

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святих мучениць дів Агапії, Ірини й Хіонії.Коли затримався Диоклитіян-цар в Аквилеї, італійському граді, сповіщено було з Риму, що всі в'язниці римські заповнені християнами, які, хоч і різними випробовувані муками, не відрікаються Христа свого. Усі ж мають за учителя Хрисогона і слухають його, тримаючись міцно учення його. Диоклитіян звелів усіх християн передати смерті, а Хрисогона одного до себе привести на допит. Коли ж ведений був святий Хрисогон, сповідник Христовий, зв'язаний, з Риму до Аквилії, до царя Диоклитіяна, свята Анастасія Путорозрішниця за ним, як за учителем своїм, ішла віддалік. Допитував цар мученика Христового, коли ж він не покорився нечестивому велінню царевому, переданий був смерті й обезголовлений за… читати далі...
святий Мартин ісповідник, папа римський

27 квітня - святого Мартина Ісповідника, Папи Римського

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святого Мартина Ісповідника, Папи Римського. Після смерти Теодора, Папи Римського, прийняв престол Римської Церкви Мартин блаженний, одноголосним вибором усіх. У той час на Сході, у Греції, царював Конста, син Константина, внук Іраклія-царя. Ще ж у ті роки царі грецькі володіли і старим Римом, і намісників своїх на західних тримали краях. Примножувалася тоді на Сході єресь монотелітів, тобто єдиновольників, які сповідували, що одна лише у Христі Господі нашому воля й одне бажання. Єресь та походила від попередньої Євтихієвої єресі, яка про одну лише природу в Христі злословила, невідповідно до правовірного ісповідання, яке стверджує вірити у дві в Господі нашому, втіленому Бозі, природи, також і дві волі, два бажання і дії,… читати далі...
святий Артемон

26 квітня - святого священномученика Артемона і тих, що з ним

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святого священномученика Артемона і тих, що з ним. За царювання Диоклитіяна було гоніння велике на християн, послані-бо були кати у всі гради і краї землі Римської, аби приносити жертви ідолам і примушувати християн до ідолопоклоніння, а тих, що не коритимуться, мучити і вбивати. Тому прийшов у Лаодикійські краї комит на ім'я Патрикій і здійснював наказ царський. Перед його приходом єпископ Лаодикійський Сісиній блаженний, довідавшись про наближення комита, узяв пресвітера, Артемона святого, і деяких християн і пішов у жертвище Артеміди вночі. І всіх, що там були, ідолів розбив і вогнем попалив. Повернувся у свою церкву християнську, яка була за п'ять миль від града, звичні сповнював молитви й утверджував вірних, кажучи: «Діти… читати далі...
преподобного ісповідника Василія Парійського

25 квітня - преподобного ісповідника Василія, єпископа Парійського

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті преподобного ісповідника Василія, єпископа Парійського.Парія, давній град меншої Мізії, коли прийняв віру Христову, вшанований був честю єпископського престолу і підпорядковувався Кизицькому митрополитові. У тому граді цей преподобний отець наш Василій за чесноти, що його перевищували, і богоугодне життя єпископом поставлений був. Коли ж почалася люта іконоборна єресь у царство Лева Ісаврянина, ісповідником Христовим виявився, бо не приєднався до запеклих єретиків, не погодився з ними ані підписатися не хотів за знищення святих ікон, хоч і примушували його. Через те гнаний був і кривджений. Життя своє, за святим апостолом Павлом, у бідах і скорботах провадив, переселявся і втікав весь час, правдивого Христового вчення незмінно… читати далі...
святий Антипа

24 квітня - святого священномученика Антипи, єпископа Пергаму Азійського

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святого священномученика Антипи, єпископа Пергаму Азійського.У роки апостольські, коли царював Доміціян, гоніння велике піднялося на християн. І розіслав цар по вселенній послання для князів і володарів, аби християни царським наказам корилися і приймали без будь-якого спротиву безумне зловір'я, і храми ідолів щоб всілякою вшановували честю. Виявилося тоді багато вірних, які слово Боже без страху ісповідували, і видно було велику мужність мучеників, які в Христі Спасі всюди подвизалися. Тоді церковний стовп віри і християнської істини основа, предвічного ж Божества єдинородного Сина Божого проповідник святий Йоан Богослов, прекрасний апостол, вигнаний був на острів Патмос, де ж явився йому в одкровенні між сімома світильниками… читати далі...

святий Теофан СигріянськийЦього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті преподобного ісповідника Теофана Сигріянського, святого Григорія Двоєслова, Папи Римського.

Преподобного цього Теофана батьківщиною був Царгород, батьки шановані — Ісаак і Теодотія. Був же Ісаак родичем цареві Леву Ісаврянину і Копрониму, синові його, через те й поіменований був Ісаврій, бо з того ж царського роду і краю Ісаврійського. І проходив знамениті в палатах царських сани, і воєводою був за царювання Копронима. Налягла тоді запекла іконоборна єресь, і гоніння велике було на благочестивих, Ісаак зі своєю дружиною Теодотією, благочестивими будучи, у таємниці [через страх] тримали правовір'я. І сподобилися батьками бути такого сина, який мав, наче зоря, засяяти церкві Христовій, і нарекли ім'я йому Теофан, що означає "богоявлений": і тому, що на свято святого Богоявлення, що грецькою Теофанія називається, народився, і тому, що Боже провидіння так захотіло, щоб стало відомим, що з лона матері вибрав його, як же колись Єремію-пророка, і освятив його, і явив великим Церкви своєї світильником. Названий же був блаженний Теофан і батьковим ім'ям Ісаак, як же про те згадує Анастасій Книгохранитель, але те було перед постриженням його в чернечий чин, до якого ж з юности горів серцем, як же наступне явить слово. Після народження блаженного богоявленого хлопця Теофана батько Ісаак, три роки лише проживши, перейшов у життя безконечне. Умираючи ж, написав заповіт і вручив трилітнього сина свого з матір'ю його в опіку й охорону самому цареві Константинові Копрониму як родичеві своєму. І ріс хлопець роками і розумом, учився Божественного Писання і добрих звичаїв.

Коли було йому дванадцять літ, один із сенаторів, маючи доньку десятилітню, бачивши хлопця гарного, розумного, вельми багатого і царевого родича, добивався, щоб заручити йому в наречені доньку свою, на що і Теодотія-вдова, мати Теофанова, сердечно погодилася. Але тому, що ту річ без царської волі не можна було здійснити, просив про те царя сенатор той, шукав-бо, як стати свояком цареві, одруживши доньку свою із царевим небожем. І погодився цар, зробили заручини дітям, швидше відповідного до шлюбу віку, проте сам шлюб відклали до років повноліття обох, нареченого і нареченої. Тим часом помер цар Копроним, а після нього настав син його Лев, чи Леон, четвертий того імени, прозваний за матір'ю Хазаріс, бо вона була донькою хазарського кагана, в нечесті називалася Хазара, у хрещенні — Ірина. Померла же через якийсь рік і Теодотія, мати Теофанова, швидше шлюбу його, залишивши синові своєму незліченні багатства. Був же в домі Теофановому один раб богобоязливий і чеснотливий, люб'язний до Теофана через добродійну його вдачу, і мав Теофан собі раба того у всьому радником добрим. Його частою корисною бесідою заохочуваний, більше ж Духом Божим, який усе, що діє, наставляє, полюбив чеснотливість і думав, як би зберегти дівственну свою чистоту нетлінною, і бажав усім серцем чернечого образу і життя. Почав роздавати багатства свої жебракам і убогим. Про те довідався тесть його — зразу, хоч і не хотів наречений, намагався здійснити шлюб, вже-бо й роки шлюбні доспіли. І прийшов встановлений на те день, і бенкет шлюбний за звичаєм відбувався, богоявлений юнак Теофан весь ум до Бога мав спрямований, молився таємно у серці своєму, щоби Господь благодаттю своєю зберіг його у дівстві нерозтлінному. І коли того юнака з невістою у світлиці замкнули, він, сівши на одрі, зітханням сердечним думку, що всередині таїлася, почав виявляти і сказав до невісти: "О люба, чи не знаєш, що теперішнього життя нашого час короткий, і кінець наш безвісний, суд же немилостивий чекає на тих, що життя своє в насолодах і надмірностях провадять, часто гнівають Бога. Подружжя встановлено самим Богом, проте ті світські турботи, що йдуть за подружжям, розум людський віддаляють від Бога і позбавляють його побожних думок, не допускають світлими очима душі дивитися в майбутнє. Знаємо Лазаря, який за тимчасове скорботне страждання несений був ангелами на лоно Авраамове, — багатого ж, що в насолодах жив, у пекельні муки вкинено, і не міг у полум'ї ні краплини води отримати в безсоромності язика свого. Чуємо і про блаженства євангельські, на небесах приготовані, кому обіцяні: не багатим, що у веселості світу цього і всілякому добробуті живуть, але жебракам, плачучим, голодним, спраглим, тим, що терплять гоніння й образи Христа ради. І хай коротко скажу: тісний і прескорбний шлях вводить у життя, просторі ж ворота і широкий шлях ведуть на згубу. Знаймо ж достеменно, що коли в цьому віці поживемо широко в суєтних насолодах, то всіляко в майбутньому віці прийме нас вічна скорбота і горе, і не може бути инакше. Через те, о люба мені невісто, коли хочеш, пильнуймо себе від тілесного подружнього єднання і перебуваймо єдинодушно в нерозтлінному дівстві. Проживемо ж трохи, наче в подружжі тілесному, через батька твого жорстокого під виглядом подружжя перебуватимемо як брат із сестрою, і після того, коли подасть нам Бог час зручний, підемо в монастир, я — в чоловічий, ти ж — у жіночий, і вручимося Господеві на всі дні життя нашого, щоб у майбутньому віці частки святих Його угодників сподобленими бути". Свята ж та невіста, як же земля добра, прийнявши добре насіння, поглибила і вкоренила у серці своєму корисні слова нареченого і веселим лицем, душею ж радісною відповіла блаженному Теофанові: "І я не є така, що не відала б, любий мій пане, слів Спасителя нашого, який у Євангелії говорить: "Якщо хто не залишить батька й матері, і жінки, і дітей, і братів, і сестер, доми ж і села, і не візьме хреста свого, і услід Мені не піде, не є Мене достойний". Щоб достойними Його виявитися, покиньмо все суєтне. Якщо так хочеш — хочу і я. Що тобі миле — миле і мені. Якщо хочеш залишитися в дівстві, хочу і я. Станемо перед Женихом Небесним непорочними, зберігши не лише душу, а й тіла наші незабрудненими. Яка нам буде користь, якщо, короткочасне життя витративши в суєті, вічних благ позбудемося? Якщо дітей наживемо — більшої печалі сповнимося через вигодовування їх і через влаштування життя їхнього, вдень і вночі піклуючись і впадаючи в густо сплетені мирські сіті. Коли прийде кінець безвісний, де після нього опинимося, не знаємо. Живімо тому чисто в таємно береженому дівстві, допоки ж Господь у чин чернечий нас не приведе". Такі слова цнотливої невісти своєї чуючи, блаженний юнак Теофан здивувався її благорозумности. І, впавши на землю, дяку віддавав Богові, який наставив Духом своїм Святим дівчину на таку волю, намірам його відповідну. І цілу ніч ту провадили в молитвах, згори допомоги просячи, щоби почате їхнє таке перебування перейшло в кінець добрий і досконалий. Коли ж сходила ранкова зоря, заснули трохи і бачили обоє сон один: бачили-бо у видінні якогось юнака пресвітлого, який лицем усміхався до них і люб'язно говорив: "Господь намір ваш прийняв і послав мене знаменувати вас на таке життя, на яке ви вирішили, щоб цілими й непорочними Йому принестися". Те мовивши, ознаменував обох через ціле тіло зображенням хресним і невидимий став. Коли ж збудилися, зразу розповіли одне одному сонне те видіння, яке однакове для обох було. Ще ж і запах невимовний, який від ангельської невидимої їм присутности виходив, вдихали і дивувалися. І, впавши на землю перед Богом, хвалу Йому сердечну посилали. Пахощі ті небесні на довгий час не лише у спальні, але й у цілому домі багато хто відчував. І жила та свята двійця ангельськи в тілі, як два свічники перед Богом, полум'ям любови божественної палаючи. І як дві оливки, що олію щедрот точать, щодня незчисленні робили милостині, маєтки свої потребуючим роздаючи без жалю.

Через якийсь час довідався тесть про життя зятя і доньки своєї, що в дівстві перебувають і що роздають багатства жебракам, і засмутився вельми. Пішов-бо до царя, сповістив йому те і жалівся на зятя, голосячи: "Горе мені, нещасливому, горе окаянній старості моїй через негідного зятя мого! Багатства-бо марно витрачає і доньки моєї молоді роки губить марно, не живучи з нею подружньо, і нема в мене надії тішитися внуками. Нащо взяв її? Чому перед шлюбом не скасував домовлености заручин і не відмовився від неї? Тоді б не привів її в таку марноту, юну, і не кинув старість мою у подвійну печаль. Через дві причини мені сумно: через доньку, що, одружена будучи, мужа не має ані не може матір'ю бути дітям, і через маєтки, які марно витрачаються, журюся, бо не лише своє багатство, але і з того, що доньці моїй я в посаг дав, немалу вже частину розтратив". І просив царя, аби покарав і переконав зятя його жити за законом подружнім і маєтки марно не тратити. Цар-бо гніву сповнився, прикликав до себе Теофана блаженного, люто дивлячись на нього, погрожував йому грізно, наказуючи залишити таке життя, якщо ж ні, то очі йому вибере і у вигнання вишле. Проте богоугодний юнак не зважав на погрози царські й не покидав гарно початого чистого у дівстві життя, дбаючи, аби швидше благодать Царя Небесного, аніж земного отримати. Після цього скоро Теофанові було наказано від царя йти в кизицькі краї заради якихось народних потреб. Дорогу ж ту йому, за задумом тестевим, навмисне влаштували, щоб, перейнявшись справами, які цар йому довірив, зупинився і забув про звичні йому молитовні подвиги, пости і повстримність і щоб маєтки не роздавав, — його ж сам тесть наглядачем і пильнувачем став. Коли ж він виходив до Кизики на царське діло, наказано було і дружині його від батька її і від царя іти з ним: не терпів батько, аби розлучена з мужем донька його була хоч на короткий час. І трапився їм водний шлях рікою, яку раніше називали Риндакос, потім люди звикли Великою її називати, бо має з одного боку край Олімпійський, з другого ж — Сигріянський. Тою рікою захотів блаженний Теофан іти, хоч і суходолом до Кизика шлях був, проте через якусь тілесну неміч, що трапилась йому, захотів іти водним шляхом, ніби легшим, — це ж було з Божого провидіння. Послав перед собою друзів своїх і рабів з кіньми і колісницями, сам сів у лодії зі своєю співмешканкою блаженною і з небагатьма слугами. Пливучи, роздивлялися гарні Сигріянські гори, і пагорби, і пустелі, і горіли духом до безмовного в них життя. Трапилася ж на якомусь місці глибока і широка між горами долина і ліс дуже гарний у ній. І полюбилося йому місце те дуже, пристав там до берега спочити і, звелівши всім зостатися при лодіях і чекати його, сам пішов до долини тої, пустельне місце обходячи і душею розчулюючись. Ставши десь у гущавині, молився ревно до Бога, руки до неба підносячи, на землю зі сльозами падаючи, поклонів багато кладучи і кажучи: "Скажи мені, Господи, дорогу, якою піду". Сильним бажанням пустельного життя охоплений був і думав зразу, залишивши всіх, сховатися в тій пустелі. Але втомився від молитви і сів спочити. Був наче у піднесенні і побачив світловидного ангела того, його ж у світлиці зі святою невістою своєю бачив, — він показував перстом йому пустелю ту і мовив: "Тобі тут належить оселитися, але почекай ще трохи, доки не будуть взяті із землі живих ті, що перепиняють тобі дорогу, будуть же взяті скоро — і безборонно підеш, куди хочеш". Тим видінням святий Теофан вельми звеселився і повернувся до човнів радісно, ідучи шляхом своїм. І бачив по горах тих Сигріянських монастирі пустельні і відлюдні місця, і відвідав їх, із чеснотливою дружиною своєю разом ходячи. У них же знайшов одного старця-ясновидця, Григорія на ім'я, якого кликали Стратигія". На місці, названому Поліхронія, він жив. Коли відкрив йому думку і бажання серця свого, почув те, що спершу від ангела, який йому явився, чув: жив-бо той старець, наче янгол, — дару ясновидіння від Бога сподобився. І сказав до Теофана: "Почекай трохи, о добрий юначе, скоро-бо і цар, і тесть твій зникнуть із землі, ти ж вільний будеш і підеш за благим своїм наміром". Чесній же його невісті святий той старець тихо на вухо сказав, що любий її брат пан Теофан у свій час і вінець мученицький отримає. Після цього Теофан дійшов до града Кизика і виконував діло, яке цар йому доручив щодо влаштування і управління деяких народних справ. Виходив часто зі слугами своїми в гори Сигріянські, бо не дуже далеко були, відвідував там отців святих, благословення і молитов від них сподобляючись і користаючи для душі своєї зі слів їхніх богонатхненних. А найчастіше приходили до ясновидця Григорія Стратигія і до Христофора, ігумена Малого Поля — так монастир той називався.

Якось же, коли проходив він гори Сигріянські, щоб відвідати отців пустельних, трапилося затриматися десь і запізнитися. Стояла ж спека велика — був час жнив, і спраглий був сам, і ті, що з ним були. А місце те було пустельним і безводним, день же схилявся до вечора, і змушені були там заночувати, знемагали ж всі від спраги, також і худоба. Блаженний Теофан помолився, сів під одним пагорбом, аби змогти трохи заснути і вгамувати спрагу сном. Коли ж задрімав, раптом над його головою потекло джерело живої води і змочило його. Не зневажив Бог раба свого: Той, Хто виточив з каменя невдячному роду єврейському воду в пустелі, наскільки більше вдячному слузі своєму благозволив те зробити в час такої скрути. Святий же, шумом і зрошенням води несподіваним збуджений, зразу з місця того швидко встав і покликав тих, що були з ним. І всі, прибігши, дивувалися несподіваному і раптовому тому чудові, і славили Бога, і пили доволі, і худобу свою напоїли. Переночували ж вони на тому місці, а зранку не виявилося джерела того, і сухим було зовсім місце те, ані сліду води не мало. Цьому найбільше здивувалися і величали чудесну Божу силу, що в час спраги в землі безводній вивела джерело, а коли закінчилася потреба — висушила воду, ясно показуючи, що на кожному місці готовий Бог подати потрібне тому, який насамперед шукає Царства Божого і правди Його. Тоді святий Теофан якийсь час у Кизику затримався і все добре, як же йому цар доручив, влаштував, а потім повернувся до Царгороду. Тим часом збулося сказане Божим ангелом і пророцтво преподобного Григорія: помер цар Лев Хазаріс, син Копронима, внук же Лева Ісаврянина. Помер і тесть Теофана, і стали обоє — Теофан і наречена його свята — вільними. І зразу без всіляких перепон розтратили багатства і маєтки свої, як же хотіли. Тоді Теофан постриг невісту свою в одному з монастирів дівочих у Витинії, давши монастиреві тому маєтку достатню на прогодування пані їхньої, їй же наречено було в постригу ім'я Ірина. Вона в чернецтві угодила Богові, наприкінці чуда прекрасні зробила — прийняла-бо від Бога дар зцілювати всілякі недуги і бісів проганяти. Чуд її описувачем був святіший патріярх царгородський Методій, який прославляв життя обох. Після постригу пані своєї блаженної Ірини-діви святий Теофан залишок маєтку, що в Царгороді був, потребуючим роздав, а з золота дещо залишив, пішов до вищезгаданого отця свого Григорія-ясновидця, якого Стратигій прозивали, у гору Сигріянську на місце, що Поліхронія називається. І в нього в чернечий постригся образ, створив там монастир за залишене золото і прожив у ньому досить часу, в чернечих навчаючись подвигах. Тоді, за порадою старця, пішов на острів Калонимос, де мав село одне мале отче, яке з проданих і розданих маєтків залишилося. Там влаштував монастир і братів з обителі Теодорової, що Монохерарія називається, прикликав, і ігумена їм доброго, мужа досвідченого, поставив. Сам же замкнувся в келії і писав книги, краснописцем-бо був: їх продаючи, не лише себе годував, але й инших. Коли ж через декілька років переставився ігумен, надокучали брати преподобному Теофанові багатьма проханнями, аби він погодився їм ігуменом бути. Він же, не захотівши, пішов від них знову в гору Сигріянську, згадавши ж місце те пустельне, де явився ангел, коли шляхом водним плив у Кизик. Пішов туди й поселився в пустелі тій, жив для Бога і населив її, як град Божий, богоугодними пустинно-жителями — багато-бо до нього приходило і хотіло при ньому жити, і треба вже було будувати монастир. Межувало ж з пустелею тою одне місце — широка нива чоловіка-землероба, так зване Велике Поле. Послав-бо до знайомих своїх, позичив у них золота, купив місце те й монастир побудував — Бог йому допомагав і подавав божественним своїм Промислом усе на потребу. І скоро позичене віддав і мав достатньо для прогодування зібраних в обителі братів. Неможливо ж було преподобному Теофанові у тій обителі своїй не прийняти ігуменського начальства: переконували його всі отці пустельні, і сама потреба того вимагала. І став ігуменом таким, яким Христос у Євангелії бути велить начальнику, кажучи: "Якщо хоче хтось з вас бути більшим, нехай буде вам слугою, а якщо хоче бути серед вас першим, то нехай буде вам рабом". Працював преподобний Теофан-ігумен, своїми руками служачи потребі всіх, дарував-бо йому тоді Бог тілесну силу, і у всілякому монастирському ділі він більше від инших трудився, і був для всіх образом добродійного у трудолюбстві життя.

У ті часи зібрався Сьомий вселенський собор у Нікеї на затятих іконоборців — за царювання Константина, Левового сина, внука ж Копронима", Ірини, матері його благочестивої, за святішого патріярха царгородського Тарасія. На тому соборі святі отці прокляли іконоборну єресь, а святі ікони знову шанувати благочесно утвердили. На той собор і преподобний Теофан, Великого Поля у Сиграні ігумен, прикликаний був і, як зоря ясна, посеред отців святих світив, правовір'я з ними утверджуючи. Був же прихід його туди багатьом на користь: туди, де багато хто прикрашається добрим одягом, колісницями і конями, він, на нещасному ослі їдучи, прибув, мав одяг старий, грубий і латаний. Бачивши його в такому смиренні й убогості, всі розчулилися і прийняли користь, особливо ті, що знали попереднє його життя, — яким був багатим, і шанованим, і цареві близьким, одним із синкліту. Він задля Бога настільки смирився і зубожів, що всім знехтував. Після закінчення того святого собору повернувся преподобний до себе, благочесні правдивої віри догми, на соборі святому встановлені, як найкращу оздобу, обителі своїй несучи. І вправлявся у звичних йому подвигах, образом доброчинного життя свого не лише ту одну свою обитель, але і всі краї ті просвітлюючи. Всюди-бо про нього розходилася слава, і прославлявся Отець Небесний через нього. Далася ж йому від Бога благодать чудотворення — за чистоту життя його. І зцілював хвороби у людях, і бісів виганяв. Одного ж разу заснув преподобний, а біс, захотівши його скривдити, уподібнився вепрові дикому, схопив зубами великий палець руки святого, що вельми його заболів. Збудившись, зразу побачив на пальці тому сліди зубів ворога, хотів торкнутися його, але болів раною вельми. Взявши, яке мав у себе, миро із животворного дерева хресного, помастив ним болючий свій палець — і зразу зцілився. З того часу прийняв владу над бісами і виганяв їх словом із людей страждаючих, яких до нього приводили. Якось, коли в кораблі сам плив, хвилі і бурю на тишу змінив цей отець преподобний.

Приходило ж до обителі його багато подорожніх і убогих — роздавав без жалю хліб і всіляку їжу, не маліло її, як же колись Ілля з відром муки вдовиної зробив. Якось-бо нарікав келар на святого через роздавання їжі тим, що приходили: її ж і тим, що в монастирі жили, не вистачало на потребу. Звелів йому святий усе, що було в коморі їстівного, роздивитися, зміряти і перерахувати. І виявилося, що анітрохи нічого не зменшилося — і всі брати прославили Бога, а той, що нарікав, впавши, прощення просив.

Після цього розхворівся преподобний, п'ятдесят років мав, недуга ж його була кам'яна в утробі і лоні, і страждав вельми. І з того часу всі подальші роки життя свого на одрі хвороби провів. І той, що хвороби инших молитвою зцілював, собі не просив у Бога тілесного зцілення, але терпів із вдячністю. Тоді до тілесної тої недуги надійшов йому час страждання і кончини ісповідницької за правовір'я, за пророцтвом того ясновидного старця Григорія, який тихо на вухо святій діві, невісті Теофановій, про нього сказав, що в час свій отримає вінець мученицький. Минуло-бо досить літ, і преподобний вже постарівся, і царів грецьких уже декілька змінилося [бо після вищезгаданого царя Константина, який з матір'ю Іриною царював, був цар Никифор із сином своїм Ставрикієм, після них Михаїл Кирополат], після того Лев Вірменинж прийняв скіпетр грецького царства. Він знову підняв іконоборну єресь і знову збентежив церкву Христову вельми, вигнавши з престолу правовірного патріярха Никифора святого, також і преподобного Теодора Студита з його учнями, а инших багатьох мучив і убивав за шанування ікон. Написано про святого Теофана і таке, що коли святий Никифор, патріярх Царгородський, у вигнання везений був кораблем по морю і минав той край, де Теофанова обитель була, то преподобний Теофан, побачивши те ясновидними душевними очима, звелів учневі принести в кадильниці вугілля розжарене, і запалив свічі, і, тиміян на вугілля поклавши, поклонився до землі, бесідуючи, наче до когось, що там ішов. Коли спитав учень: "Що робиш, отче, з ким, вклонившись, розмовляєш?", — відповів преподобний: "Ось святіший патріярх Никифор, неправедно за правовір'я вигнаний, іде у вигнання, і минає корабель край цей, задля нього свічки запалив і тиміям, щоб належну патріярхові честь віддати". Провидів те і святіший патріярх Никифор у кораблі, бо раптом, коліна схиливши, поклонився святому старцеві навзаєм і, простягнувши руки в повітрі, благословив. Один із тих, що були зі святішим на кораблі, питали його: "Кого благословляєш, святіший отче, і перед ким вклонився?" Відповів святіший: "Ось Теофан Ісповідник, ігумен Великого Поля, привітав нас і вшанував запаленням свічок і тиміяму, тому взаємно поклонився я йому, бо й він подібно до нас незадовго постраждає". Що й збулося.

Після того злочестивий цар Вірменин, хотівши преподобного Теофана на своє однодумство звабити, послав до нього з почестями, до себе його в Царгррод прикликаючи й лукаво кажучи: "Війна в мене із супостатами, годиться ж мені перед виходом на війну озброїтися спершу твоїми святим молитвами, через те не відмовся прийти до нас, чесний отче". Преподобний Теофан, хоч і лукавство цареве пізнав, і хворобою тілесною сильною одержимий був, проте захотів іти, бажаючи страждати за праведну віру. Сів-бо в лодію, досягнув царського града, проте перед лице цареве його не повели: соромився цар чесного лиця його і боявся викриття від нього. Тому послав до нього шанованих мужів, зваблюючи його багатьма обіцянками до свого зловір'я: "Якщо, — казав, — одної думки з нами будеш, монастир твій кам'яними будівлями возвишу і всілякими щедротами багато задовольню, і ти найшанованіший будеш у мене понад усіх, і тих, що спорідненістю тобі ближні, великими вшаную санами". Доклав і слів погрози: "Якщо ж, — казав, — противитися нам будеш, великого безчестя сам собі винним станеш". Відповів святий через посланців тих: "Я не потребую нічого з багатств світу цього, бо якщо в юності моїй золото, срібло і маєтків багато, які мав, покинув задля любови Христової, чи у старості ж своїй їх забажаю? Не буде того. Про монастир і про ближніх моїх Бог є більшим опікуном від царів і князів земних. Нащо ж цар страшить мене погрозами, наче малого хлопця різками? Нехай приготує на мене всілякі муки, хай запалить вогонь. Хоч і ходити, як же мене бачите, не можу, проте у вогонь вскочу за правовір'я". Такі й більше слів зі сміливістю великою сказав святий, і пішли посланці до царя й почуте сповістили. Цар же такій його відвазі здивувався і звелів Иоанові Софісті, хитрому у словах, підступу і чарів сповненому єретикові, іти змагатися із преподобним. Але і той проти богомовних уст отця преподобного був наче німий і повернувся переможений із соромом до того, хто послав його. Тоді цар гніву сповнився, звелів преподобного Теофана замкнути в темній якійсь і тісній комірчині при палатах, які єлевтерійськими називалися, і сторожу приставити. У тому тісному затворі преподобний, старий і хворий, два роки перебував, щодня то ласкою, то погрозами до іконоборства переконуваний. Кривдили його і злословили, навмисне посилали до нього злостивих єретиків. Якось же послав цар до святого з ласкою, бажаючи, щоб він підписався за відкинення ікон. Відписав йому святий так: "Знай, о царю, Той, Хто дарував тобі царство, з Його ж волі царі царюють і кати володіють на землі, знай, кажу, що Бог неописаний, проте описаним бути захотів, нашу прийнявши природу, подібний був до нас усім, окрім гріха. І тою природою, в собі обожествленою, воскресив мертвих, просвітив сліпих, очистив прокажених, инші ж за порядком зробив чуда свої. І тою ж природою смерть від юдеїв заздрісних прийняв волею і на третій день воскрес, зі славою піднісся на небо і від Отця ніколи ж не відлучається. Ту природу в Христі Бозі людську і тому, що Євангельська книга нас запевняє, з шаною приймаємо. Прийнявши ж Євангельську книгу із шаною і в написане у ній вірячи, — у діяння чудесні Христові віримо, бо й самого Христа в тій книзі шануємо. І якщо через Євангельську книгу Христову, яка Христові діяння словами в собі написані має, не є ми засуджені, бо її приймаємо, то як справді засуджені будемо, приймаючи і шануючи тих же слів євангельських історію, іконами зображену? Через ті ікони і варвари до нас через віру приходять — усе, що було, Христове життя з людьми на землі і чудесні Його діяння легко пізнають. Як багато невчених, дивлячись очима на зображені на іконах чуда Христові і вільне Його страждання, прославляють Того, Хто постраждав за нас, — Господа. їх же спасенню ти позаздрив, іконописання відкидаючи. Який коли собор сповістив, що то гріх і нечисте святотатство, аби шанувати ікони святі? Чи хіба не сам Христос свого лиця образ, нерукотворно зроблений, послав на зцілення едеському Авгарові? Чи не Лука, святий апостол, фарбами зображену пречистої Діви Богородиці ікону не подав нам? Що ж супроти отців святих передання й учення покладеш? Бо й Василій Великий, випробувач невимовних таїнств, сказав: "Іконі принесена шана на прообраз сходить". Подібно ж і золотими своїми устами Йоан мовив: "Я і з воску створений образ святий полюбив". Також і Кирило, Святого Духа гуслі, співає: "Часто бачивши зображення на іконі страстей Христових, не без сліз іду мимо того зображення" та инші. Якщо перші шість Вселенських Соборів, які перед сьомим були, святі ікони зі ставленням пошанівку до їхніх прообразів шанувати не боронили ані не відкидали, чи думаєш, що від усіх мудріший? Твоїм є, о царю, воювати проти іноплемінних, церковні ж догми і закони отцям святим, а не царям розглядати належить". Те писання преподобного прочитавши, цар невимовного гніву сповнився і зразу послав одного лютого сановника в Сигріянський край зруйнувати обитель преподобного Теофана, яка Великим Полем називалася, — і спалити її дощенту. Учнів же його всіх, бивши нещадно, розігнали. Иншого ж, такого ж лютістю, послав до преподобного, якого в темному тому затворі при палатах єлевтерійських два роки тримали, — щоб витяг святого старця, багатьма постними трудами і довгою хворобою виснаженого. Бив його без милосердя воловими жилами по хребті і животі і, завдавши ран триста й знову в тому ув'язненні замкнувши, пішов. Зранку ж той самий кат, велінням царевим прийшовши й із затвору преподобномученика вивівши, вдруге, так, як і вчора, бив його немилосердно. Тоді послав його у вигнання на острів Самотракійський, що преподобний ясновидними очима за кілька днів передбачив і послушникові, що йому служив, провозвістив. Туди прийшовши, преподобний Теофан лише двадцять три дні прожив і перейшов із вигнання земного до Батьківщини Небесної, вінцем ісповідницького страждання прикрашений. І покладено було чесне його тіло там у раці дерев'яній. Прославив же Бог святого свого угодника не лише в житті його, але і після переставлення: дарував-бо чесним його мощам зцілювальну силу, і багато хворих отримували Господнє зцілення, доторкаючись до його чесної раки. Коли ж убитий був злочестивий цар Лев Вірменин, учні святого, які були розігнані, знову до своєї обителі в Сигріянську гору повернулися і, спалений монастир обновивши, принесли святі мощі преподобного Теофана, отця свого, з острова Самотракійського у свою обитель, яка Великим Полем називалася, і в церкві поклали із шаною. Незліченні чуда діялися на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.


святий Григорій ДвоєсловГригорій святий, Папа Римський, Двоєсловом або Бесідником за гарні свої бесіди названий, народжений був у самому тому старому Римі від батька Гордіяна, матері ж блаженної Сильвії — обох сенаторського благородства, шанованих і багатих. Але не так через сенаторське коріння родина цього Григорія святого була шанована, як же через богоугодних і святих осіб, які в родині тій виявилися. Бо блаженний Фелікс, третій того імени Папа Римський, дідом його був. Свята ж Тарсилла, яка бачила при кончині своїй Господа Ісуса, який до неї ішов, також й Омеліяна блаженна, яка з Тарсиллою вічного життя небесного сподобилася, тітками його були. Але й Сильвія, мати його, у Римській Церкві зі святими вшанована. Такий святий рід ще більше прикрасив своєю святинею Григорій блаженний, з юности чеснот і богоугодження навчившись. Віддавався з дитинства ученню книжному і став філософом дуже добрим і вченим мужем, сповненим розуму і мудрости, через що і на преторський сан його вибрали. Проте він не до світського, а до духовного мав думку і бажання ненастанне, хотівши бути ченцем. Маючи живих батьків своїх, відкладав чернецтво до часу, на те зручного, але, і у світі живучи, був він ченцем волею і чистим у дівстві життям. Коли ж переставився батько його, почав маєток великий, який залишився, витрачати на подання милостині і будівництво святих обителей. У Сицилії шість монастирів збудував і всілякими потребами задовольнив, а сьомий — у Римі, у центрі града, на честь святого апостола Андрія, перетворивши на монастир дім свій, який був поблизу церкви святих мучеників Иоана і Павла, при горі, яка Скавра називається. І в тому монастирі, відклавши з волоссям при постриженні золототканий світський одяг, одягнувся у волосяні чернечого чину ризи. Наставляли його досвідчені старці — Іларіон і Максиміян. Тоді через досить часу став ігуменом тої обителі. Блаженна ж мати його Сильвія жила тоді поблизу воріт церкви святого апостола Павла, у вдівстві своєму працюючи для Господа постом і молитвами, вдень і вночі перебуваючи в домі Господньому. їжею ж її було сире з вертограду зілля, яке й синові своєму, блаженному Григорію, щодня посилала. Милостива ж була вельми до жебраків і убогих і роздала їм врешті всі свої заощадження. Також і син її, блаженний Григорій, настільки був милостивим, що й останнього нічого не жалів, але зразу подавав прохачеві. Якось сидів він у келії своїй і, за звичаєм, книги писав. Прийшов до нього жебрак [був же то ангел Господній] і сказав йому: "Помилуй мене, рабе Бога вишнього, бо навклір я і тонув у морі, і стратив не лише своє, що мав, але й чуже". Той, що любив убогих й істинний раб Христовий — Григорій святий, поболівши за нього серцем, прикликав брата, що служив йому, і звелів, щоб дав він тому чоловікові шість золотих. Жебрак же, дане взявши, пішов. За короткий час, того ж дня, знову прийшов той самий жебрак до блаженного, кажучи: "Помилуй мене, рабе Божий, бо багато стратив, ти ж мені мало дав". Блаженний прикликав знову того, що служив йому, і сказав: "Брате, дай йому й инших шість золотих". Брат так зробив, і взяв убогий той одного дня дванадцять золотих від святого й пішов. Знову ж через короткий час прийшов утретє той самий жебрак, взиваючи до святого: "Змилосердися наді мною, отче, подай мені ще із щедрот своїх, бо вельми багато чужого багатства загубив я у морі". Блаженний же Григорій сказав до того, що служив йому: "Іди, брате, дай тому, що просить, ще шість золотих". Відповів же брат: "Повір мені, чесний отче, що не залишилося ні одного золотого в келії . Сказав йому блаженний: "Чи не маєш чогось иншого дати, одягу якогось чи якого посуду?" Відповів брат: "Иншого посуду не маємо, лише однин срібний таріль, на ньому ж велика пані, мати твоя, за звичаєм, прислала тобі квашене сочиво". Сказав йому угодник Божий Григорій: "Іди, брате, дай жебракові і той таріль, щоб не йшов від нас сумний, бо утіхи в біді своїй шукає". Взявши ж срібний таріль, убогий пішов, радіючи. І вже після того не приходив відкрито як жебрак просити милостині, але невидимо при ньому перебував, охороняючи його і помагаючи йому у всьому, — ангел-бо Господній приставлений був до святого, чудесної благодаті силою, нею ж після того Григорій святий був славний, багато-бо в обителі його чуд діялося.

Коли помер Пелагій, Папа Римський, всі одноголосно Григорія, ігумена монастиря Андрієвового, на престол вибрали. Він же, уникаючи такого високого сану і вшанування людського, утік із града і в пустельних ховався місцях. Шукав же його весь люд римський, бажаючи собі пастирем Григорія, і не знаходили — була ж через те скорбота. І почали молитви творити до Бога старанні, щоб явив їм раба свого. І був стовп вогненний з неба, який усі бачили, — він сходив на те місце, де Григорій святий, в одній горі пустельній сховавшись, сидів. Пізнали-бо всі, що через Григорія стовп той небесний з'явився, і бігли зразу туди, де знайшли того, кого шукали. О, з якою невимовною радістю забирали його звідтіля, хоч не хотів! І поставлений був Григорій святим Папою старого Риму за царювання Маврикія. І було невимовне його до жебраків, і убогих, сиріт же, і вдовиць, і до подорожніх милосердя. Багато притулків для подорожніх і убожниць не лише у Римському граді, але і в инших збудував. До Єрусалиму зумисне послав авву Прова з достатньою кількістю золота, щоби там притулок для подорожніх збудувати. У гору Синайську у всі роки життя свого посилав велику на прогодування ченців милостиню. Тих, жебраків і хворих, що були в Римі, у книзі поіменно записаних мав і щодня годував їх. Часто на трапезі своїй садив подорожніх і жебраків і сам служив їм. Якось звелів сакеларію своєму прикликати на трапезу дванадцять подорожніх, щоб обідали з ним. Коли сіли, дивився Папа святий і бачив тринадцятьох, що сиділи на трапезі. Прикликав-бо сакеларія і сказав йому тихо: "Чи не дванадцятьох прикликати звелів тобі? Чому ж понад волю мою тринадцятого прикликав?" Сакеларій же, перестрашений, сказав: "Повір мені, пречесний владико, що нема більше, ніж дванадцять". Не бачив-бо він і ніхто тринадцятого, лише Папа один. Коли обідали вони, поглядав Папа часто на тринадцятого, що сидів при кінці стола, і бачив, що образ лиця його мінявся: то виглядав старим і сивим, то здавався юнаком. Коли ж із трапези встали, відпустив усіх святий Папа Григорій, того ж тринадцятого, що чудний був образом, затримав і, взявши його за руку, увів до ложниці своєї і сказав йому: "Заклинаю тебе великою силою Бога Вседержителя, скажи мені, хто ти є і яке ім'я твоє?" Той же сказав до нього: "Чому питаєш ім'я моє? Дивне воно, проте знай, що я — той навклір убогий, який прийшов до тебе в монастир святого Андрія, коли, сидячи, писав ти в келії своїй і дав мені дванадцять золотих і срібний таріль, який тобі із сочивом квашеним прислала блаженна Сильвія, мати твоя. І хай відомо тобі буде, що від того дня, в який же дав мені те з любов'ю і широтою серця, назвав тебе Господь першопрестольником святої Його Церкви, за неї ж пролив кров свою, і наступником святого верховного апостола Петра, його ж чесноти наслідуєш". Блаженний же Григорій сказав до нього: "Звідки ти знаєш, що тоді призначив Господь бути мені Папою?" Відповів він: "Бо я — ангел Господа Вседержителя, через те знаю, відтоді-бо послав мене Господь до тебе довідатися про намірення твої: чи справді людинолюбно, а не задля марнославства чиниш милостиню". Блаженний же, те чувши, настрашився вельми, ще-бо доти не бачив наяву ангела, і щоб він, як людина, просто до нього бесідував. Сказав же святому явлений ангел: "Не бійся. Ось-бо послав мене Господь, щоб я з тобою протягом цілого твого життя перебував, і переношу молитви твої до Бога, щоби все, що з упованням у Нього просиш, прийняв ти". Святий же Папа Григорій впав лицем на землю, поклонився Господеві, кажучи: "Якщо через малий мій жебракові дар, який є нічим, стількома мені благами віддає всесильний Господь, що й Папою мене Церкви своєї святої зробив і ангела святого охороняти мене приставив, то скільки воздасть тим, що перебувають у заповідях Його і творять правду". І став невидимим ангел, а святий, невимовні віддаючи Господеві своєму подяки, палкіший був до благодіяння людям, до благоугодження Богові.

Знову одного дня, подорожніх після обіду гостячи, одному з них, за звичаєм смирення свого, захотів подати на руки воду і, обернувшись, взяв посудину з водою швидко. Але не виявилося тої води, що хотів на руки лити, і, шукаючи старанно, не знайшов, дивувався вельми. Наступної ж ночі, коли він спав, явився йому Господь, кажучи: "Иншими днями гостив члени Мої, які є убогими, вчора самого Мене приймав".

Про смирення великого Григорія святого і Лимонар, книга святішого Софронія, Єрусалимського патріярха, свідчить, де ж написано так: "У певний час ішли ми до авви Йоана Перса, і розповів нам він про великого і блаженного Григорія, Папу Римського, кажучи: "Захотів я колись поклонитися гробам святих верховних апостолів Петра і Павла і йшов до Риму. Коли стояв я посеред града, пішов поголос серед люду, що Папа має там недалеко проходити. І стояв я, чекаючи, щоб побачити його. Коли йшов він повз мене, захотів поклонитися йому. Кажу вам, брати, Бог мені свідок, що він, випередивши мене, впав на землю і поклонився мені. І не встав швидше із землі, поки не побачив мене, що першим встав. І, привітавши мене з великою сердечністю, дав мені рукою своєю три золоті і звелів дати мені все, що на їжу. Я прославив Бога, який дав йому таке смирення, і любов до всіх, і милість".

Не годиться замовчувати і чуда вражаючого про пречисті Христові Таїнства, яке сталося молитвами цього великого Божого архиєрея, яке було таким. Жінка одна, знатна в Римі, принесла просфори до божественного вівтаря. Тоді ж літургісав сам Папа, святіший Григорій, Божественну Службу. І було, коли подавав людям Божественне Причастя, підійшла і жінка та причаститися Святих Таїнств. Чуючи святішого Папу, який казав: "Животворне Тіло Господа нашого Ісуса Христа подається", засміялася сміхом. Папа ж відхилив свою руку, спитав жінки: "Чому сміялася?" Відповіла жінка: "Дивно мені, Владико, що хліб, його ж я своїми руками з муки зробила і випекла, називаєш Тілом Христовим". Святий же, бачивши її невірство, помолився до Бога — і зразу вигляд хліба перетворився на вигляд самого справжнього тіла людського, і бачила жінка м'ясо людське закривавлене. Не лише жінка та, але й всі люди, що в церкві там були, те чудо бачили, і славили Христа Бога, й утверджувалися у вірі, не сумніваючись у Пречистих Таїнствах, що під виглядом хліба справжнє є тіло, як же під виглядом вина справжня є кров Христова. І знову помолився святий — перетворився вигляд тіла людського на вигляд хліба. І причастилася жінка зі страхом і вірою безсумнівною, прийнявши хліб як тіло Христове і так само вино як кров Христову.

Цей великий світильник світу, святіший Григорій, Церкву Христову не лише життям рівноангельним і дивними чудами прикрасив, а й писаннями багатьма, дуже потрібними православній вірі. І коли писав, тоді Дух Святий у виді голубинім кружляв над ним, що часто бачити сподоблявся архидиякон його Петро, муж добродійний, — з ним же бесід осібних Григорія святого наявні чотири книги, щедро сповнені великої користи, які мають у собі короткі сказання житій святих, які в Італійській землі богоугодно пожили, і повчання душеспасительні. Пас же Григорій святий Церкву Божу тринадцять літ, і шість місяців, і десять днів, переставився до Господа за царювання Фоки-ката.

Написано ж про великого цього угодника Божого, що Траяна, царя Римського, ідолопоклонника колишнього, через багато після його смерти років від вічних мук молитвами своїми визволив. Про те святий Иоан Дамаскин (у Слові про померлих) пише так: "Григорій-бо Бесідник, старого Риму єпископ, муж (як свідчать усі) у святості і розумі визначний, коли (як говорять) священнодіяв, з небес ангел спільником був, разом з ним священнодіяв. Коли через площу Траяна, камінням встелену, дорогу мав, міцні молитви до милосердного і душелюбного Господа мав, щоб Траянові-цареві гріхи відпустилися. І ось голос, від Бога принесений, чутно було, що казав так: "Молитви твої Я почув і прощення Траянові даю, ти після цього за нечестивого жертви мені не принось". Свідчать же схід і захід, що чудо це правдивим є і небезпідставно" (Доти святий Иоан Дамаскин).

Про инші ж цього великого Григорія Папи Римського діяння, і чуда, і церковні подвиги, і про все життя його дивне і святе Иоан, диякон великої Церкви Римської, написав чотири книги, у них же до двохсот і шістдесяти глав міститься. З них же ця мала — на користь душам вірних. Достатньо взявши, славимо Того, Хто прославляє угодників своїх, Христа, Бога нашого, який з Отцем і Святим Духом славлений навіки. Амінь.


Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).