Для сучасної літургійної практики Церков київської традиції характерним є завершення Служби Божої, особливо урочистої, святкової, виголошенням многоліття (грецьк. πολλά χρόνια) архиєреям, настоятелеві й парафіянам. Однак функціонування кількох різних за походженням українських версій тексту служебника (літургікону) спричиняє істотні різниці формул многоліття, навіть у межах однієї єпархії. Це спричиняє часом непотрібні дискусії довкола порядку поминання світської і церковної влади або викликає появу дивних нововведень на кшталт поминання імені й сану настоятеля парафії.
Таким чином, з’ясування історичних витоків згаданих різниць та пошук коректної з погляду церковного уставу й відповідної сучасній церковній ситуації формули прикінцевого многолітствування постає не лише суто богословською, але й цілком актуальною еклезіяльною проблемою.
Попри свою явну альтернативність римській імперській адміністрації, християнська громада входила в суспільну дійсність Середземномор’я з виразно сформульованим апостолом Павлом вченням про стосунки з земною владою (Рим. 13:1-7). Апостол народів закликає спільноту вірних «чинити молитви, благання, прохання, подяки, за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб ми могли провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистоті» (1 Тим. 2:1-2). Разом із офіційним визнанням християнської релігії та перетворенням Церкви на державну релігійний обряд корелюється зі складними імперськими ритуалами. В книзі «Про церемонії» («Περί τῆς Βασιλείου Τάξεως»), складеній у Х ст. для імператора Константина VII Багрянородного, містяться гімни, призначені для співу при зустрічі царя, подібні до відомого нам многоліття[1].
В сучасній грецькій традиції, однак, після відпусту многоліття не виголошується. Натомість священик благословляє присутніх: «Ἡ Ἁγία Τριὰς διαφυλάξοι πάντας ὑμᾶς[2]», а хор відповідає: «Τὸν εὐλογοῦντα καὶ ἁγιάζοντα ἡμᾶς, Κύριε, φύλαττε εἰς πολλὰ ἔτη[3]»[4]. Аналогічна формула вживається в англомовній версії сучасного грецького служебника, а також у англомовному «Літургіконі» Антіохійської Православної Церкви[5].
Митрополит Лаврентій Гуцуляк зазначає, що в служебниках початку XVII ст., виданих стрятинською друкарнею єпископа Гедеона та його небожа Теодора Балабанів (1604) й віленською друкарнею Мамоничів (1617) згадується, що після відпусту люди співають многоліття королеві та єпископу, але текстів цих многоліть не наводиться[6]. Зазначається теж, що повного тексту многоліть не подано у виданнях свт. Петра Могили та московської никонівської традиції[7]. Справді, в «Літургіаріоні» свт. Петра Могили (1639) знаходимо лише зауваження: після відпусту «Лик убо многолѣтствуєт Короля, Архієрея и их же по времени потребно будет»[8]. З’єднана ж з Римом частина Київської Церкви прийняла до вжитку версію, наведену в служебнику 1692 р., виданому з благословення митрополита Жоховського: «Их святыми молитвами утверди, Боже, вѣру христіанскую. Многа лѣта святѣйшему Архієрею Вселенскому (ім’я) Папѣ Римскому, Господину нашему Великому Королю, (ім’я) спаси, Господи, Преосвященнаго Архієпископа нашего (ім’я), весь чин священническій и иноческій»[9].
З запровадженням в підросійській Україні московського чину відправи літургії та служебників синодального видання, у вжиток входить усталений після скасування патріяршества чин многолітствування царської родини, «благочестивѣйшаго, самодержавнѣйшаго великаго государя нашаго імператора (ім’я і по батькові), и супруги єго, благочестивѣйшей государыни (им’я і по батькові), и великаго государя, наслѣдника и великаго князя (ім’я)» та всіх інших членів монаршої родини. Поминання імператора відображало характерну для авторитарної культури сакралізацію особи монарха. У сербській традиції (в англомовній версії) ми також знаходимо форму многолітствування, де на першому місці згадується король: «Save, O Christ God and have mercy on our true-believing King (name), our most reverend and all-holy Patriarch (name), our most reverend Bishop (name), the Christ-loving armed forces, the benefactors and donors of this holy temple and all Orthodox Christians, and preserve them for many years» - «Спаси, Господи Боже, і помилуй нашого правовірного короля (ім’я), нашого преосвященного і всесвятішого Патріярха (ім’я), нашого преосвященного Єпископа (ім’я), христолюбиве військо, фундаторів і доброчинців святого храму цього і всіх православних християн, і збережи їх на многії літа»[10].
Початок відродження помісної церковної традиції на Наддніпрянській Україні пов’язаний із падінням Російської імперії та властивих для неї елементів сакралізації монаршої влади. При цьому світська влада мала яскраво богоборницький характер і поминання її на Службі Божій, а тим більше побажання їй многих літ, виглядало блюзнірством.
Вже в першому перекладі чину Літургії Іоана Золотоустого українською мовою, виданому Всеукраїнською Православною Церковною Радою, многолітствування звільняється від поминання світської влади. Але брак власного єпископату унеможливлював поминання титулів та імен ієрархів. Перша форма многолітствування відрізнялася від вибагливого й довгого називання царських імен своєю стислістю: «Святу Православну церкву, парахвіян святого храму цього і всіх християн, Господи збережи на довгі літа»[11].
Невдовзі з’явився й інший український переклад, виконаний професором Іваном Огієнком на терені, анексованому Польською державою. Його автор, колишній міністр віровизнань УНР, використовує многолітствування для ствердження державної ідеї: «Святу Православну Українську Церкву і віру християнськую, Боголюбиву й Богом бережену Отчизну нашу Україну, Пресвітлий Уряд наш і все Христолюбиве Славне Козацтво, Преосвященного Архиєпископа нашого (ім’я), Боголюбивого єпископа (назва катедри і ім’я), членів (назва) Церковного Братства, парафіян святого храму цього, і всіх православних християн, Господи, збережи на довгії літа!»[12]
У пізніших виданнях Української Автокефальної Православної Церкви в діяспорі використовуватиметься більш стисла формула, запозичена з видань міжвоєнного часу й доповнена іменем архиєрея: «Святу Православну Українську Церкву і Владику нашого (сан і ім’я), парафіян святого храму цього і всіх християн, Господи, збережи на многії літа»[13]. А в т.зв. «соборноправній» Церкві вживатиметься достеменно та сама формула, що і у виданнях ВПЦР: «Святу Православну Українську Церкву, парафіян святого храму цього і всіх християн, Господи, збережи на довгі літа»[14].
Наскільки доречною є в многолітствуванні згадка про Українську Православну Церкву? Адже за самим задумом многолітствування мало особистісний, а не інституційний характер. Проголошуючи многії літа Церкві, спільнота компенсувала зникнення імені монарха як глави Церкви в післяпетровській Росії та брак патріяршого устрою. В Українській Православній Церкві в Канаді після здобуття митрополичого устрою формула многолітствування набуває суто особистісного виміру: «Владику нашого, Високопреосвященнішого Митрополита (ім’я), і Владику нашого (сан та ім’я єпархіяльного Архиєрея), парафіян святого храму цього і всіх православних християн збережи, Господи, на многая літа»[15]. Хоча в аналогічній за устроєм УПЦ в США збережено згадку про Церкву: «Святу Українську Православну Церкву, Блаженнішого Митрополита нашого (ім’я), Високопреосвященнішого Архиєпископа (ім’я), Преосвященного Єпископа (ім’я), парафіян святого храму цього і всіх православних християн збережи, Господи, на многії літа»[16]. Як бачимо, акцентується в останньому випадку поминання всього єпископату УПЦ в США.
Посилення кон’юнктурно-патріотичного чинника в церковному житті України наприкінці ХХ ст. викликало певні рецидиви феноменів міжвоєнного часу, коли поряд з іменами архиєреїв, згадкою про настоятеля і парафіян з’являється й спомин про «Боголюбиву й Богом бережену Україну нашу». Ще більше, ніж згадка про «Українську Православну Церкву» (двозначну за умови присвоєння цієї назви однією з православних юрисдикцій в Україні), ця деталь деформує саму концепцію многолітствування – поіменної молитви за конкретних осіб, причетних до життя спільноти, в якій відправлялося богослужіння.
З огляду на це формула многолітствування, включена до «Літургікону» (2005), виглядає оптимальною за своєю структурою і відповідною уставному навантаженню цієї деталі богослужіння: «(Все)святішого отця нашого (або – блаженнішого владику нашого) ... (ім’я, титул глави Помісної Церкви), і (високо)преосвященнішого владику нашого ... (ім’я, титул єпархіяльного архиєрея), настоятеля і парафіян святого храму цього, і всіх православних християн, Господи, збережи на многії літа!»[17].
[1] Мансветов И. Церковный Устав. М., 1885. - С. 10
[2] Нехай Пресвята Тройця захистить вас (грецьк.).
[3] Господи, збережи на многії літа того, хто благословляє і освячує нас (грецьк.)
[4] Ιερατικόν. – Έκδοση Ε. - Αθήνα: Αποστολική Διακονία, 1995. – Σ. 139.
[5] The Liturgikon: The Book of Divine Services for the Priest and Deacon. –2nd ed. - N.Y.: Antakya Press, 1994. – P.313.
[6] Гуцуляк Лаврентій Данило. Божественна Літургія Йоана Золотоустого в Київській митрополії після унії з Римом (період 1596-1839 рр.). – Львів: Свічадо, 2004. – С. 355.
[7] Там само. – С. 357.
[8] Леітургіаріон си єст Служебник. – К.: Києво-Печерська лаврська друкарня, 1639. – С. 386.
[9] Там само. – С. 356.
[10] http://www.sv-luka.org/pevnica/lat.Liturgy%20for%20Cantors.pdf
[11] Чин Божественної Літургії святого отця нашого Івана Золотоустого українською мовою. – К.: Вид. ВПЦР, 1920. – 94 с.
[12] Свята Служба Божа св. Отця нашого Іоана Золотоустого мовою українською : Пер. проф. Іван Огієнко. – Ч. 1. – [Львів] : З друкарні Ставропіґійського інституту, 1922. – С. 88-89.
[13] Молитовник. - [Австралія]: Праця й життя, 1990. – С.84
[14] Український православний молитовник: Для вжитку в родинах і церквах. – Чікаґо: Видання УПЦР, 1961. – 56.
[15] Добрий пастир: Молитовник. – Вінніпеґ: Екклезія, 2007. – С.190.
[16] Молитовник. - 3-є вид. – С. Бавнд Брук, Н.Дж.: Видання УПЦ в США, 2004. – С. 175.
[17] Літургікон або Служебник. – К.; Харків; Львів, 2005. – С.228.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)
Християнський ортал КІРІОС за матеріалами сайту Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ.