Костел у Кукільниках - рукотворне дивоКожного разу,  коли    заходжу в якийсь храм, мене охоплює дивне відчуття: ніби я відриваюся від цього шаленого світу з його проблемами, сірою буденністю, людською черствістю і байдужістю. Глибоко в душу проникає спокій, умиротвореність. Зрештою, це діється зі мною не лише в діючих  церквах. Так почуваюся я і на старих цвинтарях, і в храмах, у яких давно не відбуваються Богослужіння.  Дух старовини, величезна віра наших предків надзвичайно впливають на мою свідомість.

У нашому районі є чимало таких місць, пам'яток історії та архітектури, які притягують своїм магнетизмом, надзвичайною аурою…

Вони могли б мати величезне значення для формування світогляду у молоді, зміцнення її віри.

Коли я  вперше побачила костел у Кукільниках, була вражена його красою і величчю. Проте дізнатися щось про історію цієї дивовижної краси споруди не мала можливості протягом  кількох років. Нарешті, доля звела з людиною, яка значну частину свого життя віддала справі дослідження історії рідного села  і, зокрема, костелу. Це Петро Васильович Хміль, вчитель - пенсіонер, краєзнавець, колишній директор Кукільницької школи. Свого часу він по кілька місяців працював над зібранням історичних відомостей в Івано-Франківському та Львівському архівах. У нашій області дуже мало даних про Кукільницький костел, проте у Львові зберігаються унікальні джерела про храм від часу його спорудження.Костел у Кукільниках - рукотворне диво

Петро Васильович стверджує, що костел у Кукільниках — унікальна за своєю значимістю пам'ятка архітектури нашого краю. Його збудовано ще у ХV столітті. Крім своєї основної, він мав ще й оборонну функцію: був обгороджений захисним муром,  товщиною до метра, а входові (вхідні) двері у ньому були лише з півдня та півночі. Під час нападів на нашу землю  татаро-монголів у підземеллях костелу  переховувалися не лише місцеві магнати, а й галицька шляхта. Костел мав підземне сполучення з панським маєтком, який стояв недалеко на горбі. Стіни у споруді надзвичайно товсті (2 метри), всередині у них вмуровані збани. Через те у храмі потужне ехо, відправи було чути далеко за межами населеного пункту.

Уперше святиня зазнала величезної  шкоди під час чергової навали татаро-монголів. І аж у 1870-80 роках польський живописець Ян Санока здійснив капітальну реставрацію храму. Ще й досі на стінах костелу зберігаються фрагменти ікон, писаних ним. Художник створив незвичайної краси  престол, схожого на який не було у нашому краї.

З Польщі до костелу завезли орган, який мав таку силу звучання, що під час Богослужіння його було чути аж до Більшівців.

Костел у Кукільниках - рукотворне дивоНа початку ХХ століття костел також відіграв важливу роль у житті села. Катехита Микульський, який правив тут  у двадцятих роках,  дуже добре ставився до сільських трударів. За роботу на полі, що належало костелу,  він платив чималі гроші, поважав їх. Біля костелу було відкрито "Дом  людовий", який виконував функції нинішньої "Просвіти".

Остаточно костел було  закрито у 1961 році. Святиня залишилася нікому не потрібною будівлею посеред села, під дощами і вітрами, снігопадами і завірюхами, без даху. Нині німий свідок важливих історичних подій споглядає з горбочка, на якому розташований, на село, що також помалу вимирає.

Цікавлюся, невже нікому зайнятись реставрацією костелу? Адже у нашому районі є лише один, схожий за величчю і значимістю, костел — костел кармелітів у Більшівцях. Проте більшівцівська святиня реставрується за кошти  Міністерства культури  Польщі. Хоча і він зазнав значної  руйнації і часом, і мешканцями селища, які розбирали монастирські мури, виривали віконні рами, двері, знімали водостічні труби для своїх потреб. Нині зроблено вже чимало  робіт  по відновленню храму.

Кукільницькому ж костелу, боюся, уготована інша участь. Хоча вже кілька разів до села приїжджали поляки, оглядали пам'ятку, фотографували, проте, на жаль, про ніяку реставрацію мови не було.

Років п'ятнадцять тому була спроба вберегти  костел  хоча б від згубної дії дощів та снігу.Костел у Кукільниках - рукотворне диво

Привезли бляху, навіть накрили нею частину даху… Але за ніч якісь "добродії" (звісно ж місцеві) розкрили дах і розтягнули бляху. Відтоді й стоїть він під відкритим небом. Час у парі з примхами погоди робить свою справу. А ще —  місцеві вандали. Бо як же назвати тих представників молодого покоління, які зверху по фрагментах ікон вимальовують і пишуть таке, від чого інколи мороз іде поза шкірою. А деякі "спортсмени" ухитряються по карнизах видертися аж під склепіння костелу, аби там залишити свої "автографи"!

Душа болить, коли бачиш таке ставлення до святих місць. Адже не важливо, хто збудував храм: православні, греко- чи римокатолики. Це ж Божий дім! А віримо ми всі в одного Бога. І любимо хизуватися своєю вірою перед  ближніми, часом вчиняючи таке, що  ніколи не зробила б людина, яка не вірить ні в кого і ні в що.

У нашому районі є чимало напівзруйнованих храмів. Є маленькі костели, які, звичайно, поступаються Більшівцівському та Кукільницькому, наприклад, у Блюдниках. Це невеличкий родинний костел. Але і його будували на прославу Божу.  Нині він так само в жалюгідному стані. Нікому       зайнятися відновленням і цього маленького, проте надзвичайно гарного, костелу.

...Краса врятує світ.... Це придумала не я. Так казали ще наші предки. А що ж рятуватиме наш грішний світ,  коли ми мовчки спостерігатимемо, як нищиться, зникає з лиця землі краса?..

Вхід/Вихід

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ