Декалог

Христова Церква як установа Божої Любові, скрізь і завжди керується принципом любові, який поширюється на всі Божі створіння, а зокрема на людину, та стоїть на сторожі її життя, та життя всього живого. «Любов до життя повинна обіймати все і всіх» – пише блаженний папа Іван Павло ІІ у енцикліці «Evangelium vitae» [3, ч. 87]. Найбільший дар людини – її життя, яке є пріоритетним як для неї самої, так і для уваги Церкви, яка першочергово повинна його захищати. Саме з цією ціллю, згадуваний вже вище Римський Архиєрей зазначає, що: «Найглибшою та найважливішою ознакою моральних чинників екологічної проблеми є дефіцит поваги до життя, що виявляється в багатьох прикладах забруднення довкілля» [12, ч. 7].

Людина нищачи природу, тобто не раціонально використовуючи природні ресурси, не респектуючи все живе, нищить сама себе, своє і не тільки своє майбутнє, адже вона не є самодостатня, але за принципом ретинітету її життя по-великій мірі залежить від оточуючого. У енцикліці «Sollicitudo rei socialis» блаженний Іван Павло ІІ стверджує, що всі створіння вимагають поваги і то під потрійним поглядом: по-перше: не можна безкарно, виключно на власний розсуд і відповідно до власних економічних потреб, використовувати різноманітні живі та неживі створіння – природні елементи, рослини, тварини, по-друге: нищаться природні ресурси, що не відновлюються, по-третє: наслідки невідповідального ставлення до природи впливають безпосередньо на якість життя в промислових регіонах а відповідно і на здоров’я людей [див. 4, ч. 34]. Оскільки первородний гріх призвів до братовбивства, то не є винятком і екологічний гріх (нищення природи), який теж має аналогічні наслідки, тобто руйнування довкілля «вбиває» людство вже сьогодні та матиме такі ж наслідки й в майбутньому і тому є провиною проти п’ятої Божої Заповіді, тобто Заповіді «не вбий».

Таке індиферентне ставлення людини до природи варто розцінювати як скоєння суїциду та рецидиву. Саме з огляду на кровопролитні наслідки екологічного гріха папа Іван Павло ІІ класифікує це прогрішення як «важкий соціальний гріх, що кличе про помсту до неба» [1, ч. 56]. Тим самим він представив безвідповідальне руйнування природи як пряме порушення Божого та соціального закону чи порядку, що стоїть на сторожі, в першу чергу людського життя, а також миру та справедливості, як теперішніх так і майбутніх поколінь. «Екологічний гріх, – як вчить моральна катехиза, – є надзвичайно важким, оскільки йдеться про злочин проти життя особи сучасної земної цивілізації та життя майбутніх поколінь» [5, ч. 367]. Кожний гріх, а зокрема екологічний, має свою вагу та значення як для самої ж людини, що грішить, так і для цілого суспільства, а особливо для соціально не захищених людей, які неспроможні через брак вкрай необхідних природних ресурсів жити повноцінним життям. «Ціна цієї злочинної неслухняності дуже висока, – пише митрополит Ігор (Возняк), – вона руйнує всіх, а найбільше слабких, незахищених та становить загрозу для життя усіх прийдешніх поколінь» [10, с. 9]. Як зазначає блаженніший Любомир Гузар «за цю гріховність вже сьогодні платимо велику ціну і ще невідомо, які лиха завтра спіткають людський рід» [6, с. 40]. Вже нині людство стає жертвою власної безвідповідальної діяльності: дихає забрудненим повітрям, п’є забруднену воду, споживає штучно виготовлені продукти харчування, які призводять до різного роду захворювань, терпить нестерпні морози чи жару, які у свою чергу вже сьогодні забрали не одне людське життя. У зв’язку із свавільним використанням природних ресурсів спостерігається глобальне потепління, підвищується рівень світового океану, та інші негативні наслідки, які загрожують людському життю та соціальному благополуччю. Через неадекватну поведінку щодо природи з боку людини, гинуть численні види тваринного та рослинного світу, інші перебувають на межі зникнення. Оскільки на цьому світі немає чогось зайвого чи самодостатнього, то зникнення цих видів флори та фауни буде мати і вже має негативний вплив на майбутнє і всього людства. Тому, позаяк «життя і фізичне здоров’я є цінним добром, даним Богом» [8, ч. 2288], то ми повинні про них розумно дбати, враховуючи потреби інших і потреби загального добра. Отож, екологічний гріх є небезпечний як для окремого людського життя, так і для життя цілих народів, які живуть і житимуть після нас.

Церква, окрім захисту життя, завдяки Заповіді «не кради» стоїть на сторожі соціальної справедливості, та спільного блага, яким являється все, що оточує людину. Справедливість полягає в тому, що кожний отримує те, що йому належиться від самого Господа – подателя всього. Щедрий Бог дав земні блага всім без винятку, як теперішнім, так і майбутнім поколінням. «Бог призначив землю і все, що на ній, для вжитку всіх людей і народів так, що сотворені блага повинні бути в користуванні всіх, відповідно до слушних норм, і під проводом справедливості, в злуці з любов’ю» – читаємо у «Gaudium et spes» ІІ Ватиканського Собору [2, ч. 69].

Отже, зловживаючи природними благами ми обкрадаємо, у прямому розуміння цього слова, наших ближніх, як теперішніх, так і майбутніх поколінь. Таким чином, людина повинна відчувати правильну норму у своїх бажаннях, вести до певної міри аскетичний спосіб життя, їй варто вправляти в собі чесноти поміркованості, справедливості та любові, які охороняють її від морального зіпсуття, а все інше створіння від його згубних наслідків. Природу неможна сприймати як бездонне джерело ресурсів, адже «концепція навколишнього середовища як ‘ресурсу’ загрожує сприйняттю довкілля як ‘дому’» – пише блаженний Іван Павло ІІ [9, ч. 2], а Земля є нашою спільною Домівкою. Кожна людина прагне мати все необхідне для свого повноцінного життя, розвитку, проте не всі, нажаль, володіють цими благами, через екологічну кризу, яку спричинює ніхто інший як тільки сама особа, яка чисто споживацьким способом життя обкрадає ближніх.

Як вчить папа Венедикт ХVІ, на Землі вся людська сім’я має знайти необхідні ресурси, щоб з допомогою самої природи, яка є даром Бога для його дітей і завдяки своїй праці та винахідливості провадили гідне життя [див. 11, ч. 50]. Варто відмовитися від логіки споживацтва і повернути свій погляд у бік бідних людей, які напряму потерпають від нашого екологічного свавілля. За словами Блаженнішого Любомира Гузара, необхідно змінити свій спосіб життя, та по-іншому ставитися до Небесного Отця, нашого Творця і Добродія [див. 6, с. 40]. Людина повинна діяти усвідомлюючи, що вона є спадкоємницею праці поколінь, які жили до неї та по-мірі можливості залишили їй все необхідне до життя і одночасно співучасницею творення майбутнього тих, хто прийде після неї в продовж історії людства.

Отож, підсумовуючи вище сказане варто в черговий раз пригадати всім нам, що зловживаючи природними благами (землею, водою, лісами, повітрям …) та ставлячись не розумно, без любові до всього живого, ми грішимо проти Божих Заповідей «Не вбий», та «Не кради». Після такого екологічного порушення Божого Закону, необхідним є щире каяття та сповідь. І, якщо ми вважаємо себе християнами, то слід провадити своє життя належним чином, засвідчуючи свою віру у Бога – Творця, своїм ставленням до ближніх, в тому числі і до всього навколишнього середовища.

Список використаної літератури:

  1. Апостольський лист «Ecclesia in America». // Папа Іван Павло ІІ на тему створіння та екології. – Івано-Франківськ: ІФТА, 2006. – 99с.
  2. Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі «Радість і надія» – «Gaudium et spes» (7 грудня 1965). // Документи другого Ватиканського Собору. Конституції, декрети, декларації. – Львів: Свічадо, 1996. – 760с.
  3. Енцикліка «Evangelium vitae» Святішого Отця Івана Павла ІІ до єпископів Католицької Церкви про вартість і недоторканість людського життя. Ватикан: Liberia editrice vaticana. – 160с.
  4. Енцикліка «Sollicitudo rei socialis». // Папа Іван Павло ІІ на тему створіння та екології. – Івано-Франківськ: ІФТА, 2006. – 99с.
  5. Життя у Христі: Моральна катехиза. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. – 180с.
  6. Звернення Блаженнішого Любомира, верховного Архиєпископа Києво-Галицького, до вірних УГКЦ та людей доброї волі з нагоди дня Бога-Творця. // «Християнин і світ», 2010. – №2 (3). – 40с.
  7. Звернення Блаженнішого Любомира, верховного Архиєпископа Києво-Галицького, до вірних УГКЦ та людей доброї волі з нагоди дня Бога-Творця. // «Християнин і світ», 2010. – №2 (3). – 40с.
  8. Катехизм Католицької Церкви. Синод Української Греко-Католицької Церкви. – Жовква: Місіонар, 2002. – 772с.
  9. Папа Іван Павло ІІ. «Відносини людини з Богом визначають міжлюдські відносини та її ставлення до навколишнього середовища». // Папа Іван Павло ІІ на тему створіння та екології. / упоряд. і наук. ред. В. Шеремета. – Івано-Франківськ: ІФТА, 2006. – 99с.
  10. Привітальне слово Архиєпископа Львівського, владики Ігоря (Возьняка) до учасників Міжнародної наукової конференції «Духовність як основа сталого розвитку сучасного українського суспільства: соціальний, релігійний і мистецький аспект». // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Духовність як основа сталого розвитку сучасного українського суспільства: соціокультурний, релігійний і мистецький аспекти». 18 – 19 вересня 2008 р., м. Львів (Україна): – Львів, 2008. – 150с.
  11. Папа Венедикт XVI. Енцикліка Любов у правді. – http://ecoburougcc.org.ua/ekologichni-dokumenti-tserkvi/apostolska-stolitsja/9-tserkva-e-vidpovidalnoju-za-stvorinnja
  12. Послання папи Івана Павла II з нагоди Всесвітнього Дня миру. – http://ecoburougcc.org.ua/ekologichni-dokumenti-tserkvi/apostolska-stolitsja/33-poslannja-papi-ivana-pavla-ii-z-nagodi-vsesvitnogo-dnja-miru-1-sichnja-1990-roku-na-temu-mir-z-bogom-tvortsem-mir-iz-vsim-stvorinnjam