Екологія

«Від екології душі - до екології довкілля»

Саме такий принцип дії, згідно екологічного календаря, є вибраний для нашого способу життя бодай хоча б на час Великого Посту. Проте, таке мислення не повинне обмежуватися якимось відрізком часу, позаяк дане переконання є вкрай необхідним протягом всього нашого існування, адже чистота нашого довкілля таки дійсно залежить від стану нашої душі. Саме це постараємось доказати нижче.

«..Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою» (Бут. 2, 7). Це означає, що людина поєднує у собі як матеріальний, так і духовний світи, і тому все, що відбувається із її внутрішнім станом, відбивається назовні на природі, вона є частиною природи Для життя людини Бог створив Едем (гармонія) – прекрасний сад, живучи в якому, вона мала вічне та щасливе життя. Однак, найбільшим щастям для перших людей було благочестиве життя, життя в мирі та злагоді з Богом та навколишнім прекрасним світом. Людина постійно перебувала у тісному діалозі із своїм Творцем та своїми меншими співбратами.

 

Такі взаємини символічно відображені у Святому Письмі, де детально описане спілкування людини із Богом, та неможливе, на перший погляд, мирне співіснування між людиною та хижаками. Хижаки не проявляли властивих їм інстинкті самовиживання щодо менших істот, а особливо людини. Немовби всі створіння Божі добре розуміли, що вони призначені виключно для добра людини, яка є вінцем всього створіння, єднальною ланкою між духовним та матеріальним, між Творцем та творінням. Так воно і є: людина являє собою найкращий Божий шедевр, тільки вона має у собі і душу і тіло, які у свою чергу повинні і можуть між собою гармонізувати. Все перебувало у мирі, адже мир перебував скрізь.

Господь Бог, із любові до людини, створив антропоцентричну модель світу, проте людина – як співтворець Бога, повинна була створити теоцентричну модель, де все для Нього, де Він стоїть у центрі її життя, адже це справедливо. На превеликий жаль, із вени людини, так не сталося і вона сфокусувала свою увагу виключно на собі. Людина допустилась гріха, першим наслідком якого є автономне буття. Вона згорділа і захотіла стати богом, та проживати сама без свого Творця та без своїх братів менших, що є абсурдом, неможливим. Відбувся бунт проти Сотворителя. Найкраще Боже створіння відкинуло, не послухало Того, хто її створив. Її внутрішній стан душі зазнав краху, спотворення і це не могло не відбитися й на цілому космосі. Отож, гріх призвів і до екологічної кризи, адже як висловлюється митрополит Ігор (Возьняк), з християнського погляду екологічна криза є проявом людського гріху у космічному вимірі [див. 1]. Оскільки віруюча людина сприймає оточуючий світ як Божий дар, і це породжує особливе бережне ставлення до природи, то не віруюча – навпаки як щось випадкове, виключно для неї. Блаженний Іван Павло ІІ у своїй енцикліці «Evangelium vitae» вчить, що: «Коли вилучити Божественний контекст, то значення всіх речей зазнає глибокого перекручення, а сама природа перестає бути ‘mater’, тобто матір’ю, і зводиться до ‘матеріалу’, який можна піддавати будь-яким маніпуляціям» [2, ч. 22]. Як зазначалось вище, людина поєднує у собі як матеріальний, так і духовний світи і тому зруйнувавши свій душевний стан, вона зруйнувала і свій та оточуючий її матеріальний світ. Людина була є і буде надалі мікрокосмосом, із якого складається макрокосмос. Іншими словами, вона є найважливішою складовою клітиною цілої Землі, а оскільки хвора головна клітина, то таким відповідно стає і цілий організм. Гріх – це дійсно дуже тяжка і небезпечна інфекція! Оскільки первородній гріх привів до розриву зв’язку між людиною та Творцем, а відтак і між людиною та природою, тому він має і екологічний характер та екологічні наслідки. Рефлектуючи над результатом гріха, світлої пам’яті папа Іван Павло ІІ стверджує, що таке грішне поводження «(..) привело не тільки до внутрішньої катастрофи людини, смерті та братовбивства, але також до ‘повстання’ проти неї Землі» [4, ч. 3], адже «Якщо людина не живе в мирі з Богом, то і сама земля не може мати миру» [4, ч. 5]. Саме після гріха людина стала зловживати своїм високим становищем, покликанням Богом порати та доглядати Землю. Вона, сповнена егоїзму, стала все навколо себе знищувати, та використовувати виключно для себе, забуваючи про ближнього. По іншому вона і не може, адже перебуває у стані гріха. Тільки після звільнення із нього вона повертає собі і всьому її оточуючому первинну святість, Божу ласку. Як зазначає докторант богослов’я Віктор Жуковський, «Екологія Землі випливає з екології душі, її внутрішнього стану. Людина, як мікрокосмос, і довкілля, як макрокосмос глибоко взаємозв’язані. Від того, в якому просторі живе наша душа: в істині, любові і добрі чи в брехні, ненависті і злі – залежить якість і спрямованість нашого життєвого діалогу зі сотвореним Божим світом» [3, с. 3].

Отож, Великий Піст, та й все наше життя призначене виключно для активного і синівського спілкування із Богом-Творцем, та своєю матір’ю-Землею. Саме тому варто в першу чергу, в цей святий час, задуматися що нам заважає у цій комунікації, та відмовитися від нього. Дуже часто нас захоплюють у «полон» буденні проблеми, матеріальні речі, в тому числі і надмірне використання природних дібр, які мають негативні наслідки як для нашого тіла, так і для душі. Мати переважає над бути, бути вільними, індиферентними до всього, окрім Сотворителя. Великий Піст – це час звільнення від залежностей, від гріха в тому числі і екологічного. Задумаймось, які наслідки матимуть наші вчинки для нас самих, для нашої душі та для екології нашої планети і постараймося не применшувати їх, а бути справедливими. Позбудьмось гріха і покращимо таким чином екологію (чистоту) своєї душі та чистоту цілого довкілля. Відновімо первинну святість, як свою, так і всього того, що через наш гріх страждає та очікує визволення: «Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих. (…) Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках» (Рим. 8, 19-22). Тому воскреснемо разом із Христом, та допоможімо воскреснути всьому тому, що через наш гріх страждає.

Список використаної літератури:

1. Архиєпископ Ігор Возняк. Слово до учасників конференції в Лісотехнічному університеті.– www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/15_6/11_Slowo_15_6.pdf

2. Енцикліка «Evangelium vitae» Святішого Отця Івана Павла ІІ до єпископів Католицької Церкви про вартість і недоторканість людського життя. Ватикан: Liberia editrice vaticana. – 160с.

3. Жуковський В. З історії думки. Духовна сила матерії. // «Християнин і світ», 2010. – №2 (3). – 96с.

4. Послання папи Івана Павла II з нагоди Всесвітнього Дня миру. – http://ecoburougcc.org.ua/ekologichni-dokumenti-tserkvi/apostolska-stolitsja/33-poslannja-papi-ivana-pavla-ii-z-nagodi-vsesvitnogo-dnja-miru-1-sichnja-1990-roku-na-temu-mir-z-bogom-tvortsem-mir-iz-vsim-stvorinnjam