НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ

"Їжа моя, - каже до них Ісус, - волю чинити того,

хто послав мене, і діло Його вивершити". (Йо. 4, 34).

Кожна людина, яка приходить на цей світ, бажає бути щасливою. Ми ж, упродовж довгих пошуків, для себе зрозуміли, що бути щасливим - означає бути з Богом. Буття з Богом невіддільно пов'язане з тим, щоб пізнавати і чинити Його волю. Життя постійно вимагає від нас робити вибір. Трапляється, що робимо правильний, як нам видається, вибір, проте досвід дуже часто показує нам усю непевність того, що спочатку видавалося добрим. Мета ж нашого життя залишається завжди однакова: чинити волю Божу. Воля Божа вже існує споконвіку, а нам лише належить докладати зусиль для того, щоб пізнати її щодо себе. Для цього, звичайно, потрібно молитви, часу. У нашому житті постійно виникають певні напруження, але вони зникають, коли знаходимо відповідь на запитання, що і як маємо робити. Щоб пізнавати Божу волю, насамперед важливо постійно носити у глибині душі молитовний настрій. Обставини, як і люди, є лише знаряддями в руках Божих. Тому, придивляючись до обставин, можемо відкривати для себе, чого потребує від нас Господь. Кожен з нас, стоячи перед необхідністю знайти рішення, згідне з Божою волею, має відмовитися від упереджених думок, бажань. І коли будемо вільними від усього "свого", уважними до свого серця, тоді пізнаємо, чого очікує від нас Бог. Зберігаючи пильність у серці, ми витісняємо пристрасті, що панують у ньому. Тоді серце очищується, і над ним вже панують не наші відчайдушні, зазвичай хибні зачинання, а Господь, Його Слово, Його виховання. А Він - найбільше Добро, - тоді схиляє наші помисли до Доброго, як інакше іменуємо Божу волю, що через Дух дається нашій свободі для вільного вибору. Щоб ще певніше чути голос Божий у нашому серці, маємо бути завжди готовими відректися своєї волі та приготуватися на жертву. І навпаки, самореалізація суперечить Божій волі, бо ставимо себе, свої бажання і потреби у центрі. І стаємо не готовими йти за тим, чого бажає від нас Господь.

Всі люди, без винятку, покликані чинити Божу волю, проте в реальному нашому житті бачимо, що це є рідкістю. Причина тут у тім, що ми неспроможні чути голос Божий внаслідок того, що йдемо за голосом пристрастей, які вкорінені в нас і заглушують своїм тиском тихе слово Бога, який за своєю природою ніколи не буває насильником. Господь лише терпеливо очікує, коли ми відкликнемося Його прийняти.

Нам же, що живемо у чернечих спільнотах, дається полегшений і особливий шлях у пізнанні Божої волі - віддання себе у руки наших наставників. Саме тут нам вартує пригадати монаше правило: хочеш пізнати волю Божу - віддай себе в руки людей. Але і в цьому до нас приходить сумнів, коли бачимо в житті своїх наставників вади і немочі. Тут усе залежить від того, наскільки ми можемо довіритись і побачити, що за ними стоїть Господь, і що нічого не може статися без Божої волі. Смиренний шлях послуху найнадійніший, бо ради віри того, хто запитує, відповідь буде добра і корисна. Господь не може засоромити того, хто довірився Йому. Навіть коли дивитись по-людськи, то наставник, даючи відповідь, завжди вільний від пристрасті, під якою є той, хто запитує. Тому, він ясніше бачить і більше здатний впізнати Божу волю.

Кажучи простіше, коли ми справді будемо мати щире бажання чинити Господню волю, будьмо певні, Бог нам її відкриє. Але маємо бути готові її виконувати.

23(10) жовтня 2001 р.Б.

мчч. Євлампія і Євлампії

ДУХОВНІ НАСТАНОВИ Ієром. Венедикт (Валерій Алексійчук) 2010 р.