Одного разу, замовляючи товари поштою з церковної інтернет-крамниці, мені надіслали в подарунок кілька інших речей - паперові іконки, маленьку брошуру з молитвами і якийсь незрозумілий шнурочок з коричневими квадратиками.
На одному квадратику було зображена явлення Діви Марії, а на іншому - надпис: «Хто помре одягнений в цей Скапулярій, той не страждатиме від вічного вогню. Скапулярна обіцянка Кармельської Богородиці». Що це значило?
Історія Кармельської Богородиці
Кармеліти - це монаший орден, заснований у 12 столітті мандрівниками з Європи до Кармелю, ланцюга гір в Палестині. Саме там в давнину молився і творив Божу волю славетний пророк Ілля. Кармель є надзвичайно мальовничою місцевістю, а саме слово перекладається як «виноградник». Краса Кармелю стала символом краси Богородиці для кармелітів і хоча засновника вони не мали, проте були натхнені життям Ільї як одного з основоположників чернецтва. Кармеліти присвятили свій орден Святій Діві Марії, через що назвались чином Пресвятої Діви Богородиці Кармельської.
В 13 столітті після перемоги мусульман їм довелось переселятись до Європи. На жаль, на нових землях кармелітам почав загрожувати розпад, оскільки їхній Устав не відповідав умовам життя на новому місці.
Настоятель кармелітів, святий Саймон Сток (Simon Stock, в інших джерелах - Симон) гаряче молився Богоматері словами антифону «Квітко Кармелю», прохаючи врятувати орден.
Вони звучали так: «Цвіте Кармелю, прекрасний Винограднику, тільки Ти, Сяйво Небесне, є Вічною Дівою! О Матір тиха, прекрасна, як зоря, для кармелітів, дай привілеї нам, о Зірко Моря!»
У ніч із 15 на 16 липня 1251 р. Свята Марія явилась Саймонові і подала йому скапулярій, мовивши: «Улюблений сину! Прийми Скапулярій твого ордену, привілей для тебе і кармелітів. Хто в ньому помре, не зазнає вогню вічного. Ось знак спасіння, порятунок у небезпеках, завіт миру і вічного зобов’язання».
На той час скапулярієм називався фартушок, який ченці одягали, щоб не забруднитися під час роботи. Він складався з двох прямокутних шматків тканини - один ззаду, другий спереду з вирізом посередині для голови. З часом мініатюрну версію скапулярію - два клаптика тканини на стрічці чи мотузочці на шию - почали носити і миряни.
Так скапулярій врятував не лише орден кармелітів - Папа Інокентій IV у відповідь на прохання святого Саймона звернувся до єпископів і доручив їм піклуватися про кармельський чин - він врятував і продовжує рятувати мільйони душ, ставши одним з найулюбленіших предметів католиків поряд з вервицею.
Слід одразу зазначити, що носіння скапулярію має особливе значення - це символ відданості та наслідування Діві Марії, відання себе під її материнську опіку.
«Нехай всі, хто носить св. Скапулярій, який є пам’яткою, отриманою від Богородиці, бачать в ньому знак присвячення себе Непорочному Серцю Марії» - зазначав святий Іван Павло II.
Носіння коричневого скапулярію означає, що людина дбає про своє спасіння і докладає всіх зусиль, щоб потрапити на небо - через дотримання заповідей, працю над собою для уникнення всілякого гріха і активну участь в житті Церкви - а Свята Марія, в свою чергу, підтримує нас на нашому шляху.
Сімдесят років після отримання скапулярію святим Саймоном, Божа Мати явилася Папі Йоану XXII і пообіцяла кожному, хто його носить, зберігає чистоту в подружньому/богопосвяченому житті та щодень молиться до Неї, визволення з чистилища в першу суботу по смерті людини: «Я, ваша Матір, в першу суботу після вашої смерті з любов’ю прийду до вас і скільки вас зустріну в чистилищі, звільню і проведу вас на святу Гору вічного життя.» Цей заповіт Богородиці називається суботнім привілеєм.
Правила носіння скапулярію
1. Скапулярій потрібно носити постійно, ніколи не знімаючи, за винятком, коли ви йдете до душу чи ванни. Папа Іван Павло II дуже любив свій скапулярій і коли йому робили операцію після замаху на нього в 1981 році, просив, щоб його не знімали. Лікарі послухались і залишили скапулярій на місці. Цікавий факт: в момент, коли трапився замах, куля прострелила саме скапулярій! Так відданість Святій Діві допомогла врятувати життя Папи.
2. Повішати Вам на шию скапулярій має священник, для цього існує короткий обряд його прийняття.
3. Скапулярій повинен бути зроблений з коричневої або чорної вовни (скапулярії інших кольорів мають інакше значення, в даному випадку мова йдеться про скапулярій Діви Марії Кармельської). Вовна не має обов‘язково торкатися шкіри, до неї можна пришити ззаду шматочок бавовни. В момент церемонії прийняття скапулярію він обов‘язково мусить бути вовняним, однак пізніше його, за необхідності, можна замінити на медальйон.
Дозвіл на носіння медальйону було затверджено 1910 року Папою Пієм Х. Причина полягала в тому, що в спекотних тропічних кліматах скапулярії надто швидко зношувались, те саме стосувалось представників деяких інших професій, наприклад, шахтарів-гірняків.
Водночас Папа Пій наголосив: «Моїм наміром не є, щоб скапулярна медаль витіснила коричневий [вовняний] скапулярій в Європі та Америці. Я ношу тканинний; ніколи його не знімайте.» Скапулярій можна носити на ланцюжку, стрічці чи мотузочці - тут жодних обмежень нема.
4. Якщо скапулярій зносився, загубився чи було пошкоджено, його можна замінити новим без повторного посвячення священником. Старий скапулярій викидати не дозволяється, тільки спалити.
Насамкінець хочу коротко переповісти історію, взяту з книги отця Л. Г. де Сегюра «Пекло».
Якось відомий місіонер отець де Бюссі, що славився апостольською ревністю, красномовством, багатьма чеснотами, а також оригінальними думками, гостював в одному з найбільших міст на півдні Франції взимку.
В домі серед присутніх був один юнак, що був знаний через своє розпусне життя і богохульство. Отець запросив його до розмови, а помітивши, що в каміні багато дерева вже згоріло, попросив докинути кілька полін. Та коли юнак клав поліно в камін, отець несподівано вхопив його за руку і запхав її у вогонь. Юнак обурився, що міг обпектися, на що отець зауважив:
- То й що? Тобі слід звикати до цього. У пеклі, куди ти можеш потрапити, якщо не виправиш свого грішного життя, палатимуть не лише пучки твоїх пальців, але й усе тіло. Та й це маленьке багаття неможливо порівнювати з пекельним вогнем. Тож уперед, мій друже!
Після цього він хотів знову схопити юнака за руку, однак той опирався з усіх сил. Після цього отець пом'якшив тон: «Бідна дитино, задумайся. Можливо, варто тепер терпляче зносити муки, ніж вічно горіти у пекельному вогні? А жертви, котрих вимагає від тебе Господь, у порівнянні з вічними муками, це ж такі дрібниці?»
Вогонь пекла або чистилища - чи вічне спасіння: вибір за нами. Святі - це не ті, хто ніколи не грішили, а ті, хто одного дня вирішили змінитись і йти відтоді новою дорогою - добра, світла, любові, Бога.
Настя Рудська для Християнського порталу КІРІОС.