Притча Жив собі один чоловік. Щоранку, як прокидався, йшов до кімнати, в якій було безліч масок. Вони висіли на стінах, лежали розкидані на дивані, на туалетному столику, на підлозі, навіть на підвіконні. Були різні: глиняні, пластмасові, паперові, металічні та дерев’яні. Чоловік щоранку вибирав потрібний йому зліпок.

- Візьму оцю, – подумав, в черговий раз простягаючи руки до глиняної личини: вона найбільш правдива, бо натуральна.

Носив її цілий день, але глиняна маска була незручна, якась важка, від неї обличчя тяжіло до низу і, в результаті, ходив похмурим і злим.

Наступного ранку вибрав паперову. У ній почувався найзручніше, тільки на дощі дуже швидко розмокала і перетворилася на бридкий мокрий папір.

Іншого дня зупинився на пластмасовій. Ця була легка, майже не відчутна на обличчі і лише запах хімічної сполуки нагадував про себе.

Щоденні експерименти залишали негативний слід: синці, алергічні реакції, одні спадали, інші – тиснули. Лицеві м’язи почали атрофуватися. Та й на душі було кепсько від того, що грав чужі ролі. Незнайомець почав викидати по одному експонату зі своєї колекції. Кімната опустіла. Нарешті залишилася лише одна – та, в якій було найкомфортніше. І це було його власне обличчя.

«Найкраща маска, яку тільки ми можемо надіти, - це наше особисте обличчя.» Ф. Ніцше.

Аудіо слухайте тут: притча "Чуже обличчя"

Для Християнського порталу КІРІОС Юлія Головчин "Притчі"

ТОП статей читають:

жовт. 15, 2019 114

Дерево турбот