Прощати потрібно навчитиУ парку прогулювалась молода мама з дитиною. Дитя лежало спокійно у візочку. Неподалік під деревом сидів на лавці чоловік уже старшого віку і спостерігав за всім, що діється довкола. Мати із дитям, зупинившись біля нього, вибачилась і попросила дозволу сісти на лавці. Чоловік щось буркнув незрозуміло. В цю ж мить пролунав телефонний дзвінок. Жінка взяла телефон і відповіла. Бесіда була короткою, бо дитина почала плакати, і вимкнула мобільник, сказавши: “вибач, я мушу була біля дитини. Тобі пізніше зателефоную”.
Зворушливо було спостерігати, як вона нахилилась до дитяти і прошепотіла: “Прости мені… все добре. Я тут, біля тебе”. Дитина заспокоїлась.

Жінка сіла знову на лавку і вже в друге звернулась до літнього чоловіка, що дивно дивився на молоду маму. Вона несміливо сказала: “Простіть, будь-ласка, що потурбували ваш спокій”.

Нарешті чоловік вимовив чітко слова: “Я вже спостерігаю за тобою 5 хвилин. І за цей час ти постійно у всіх просиш вибачення. Навіть за те, в чому ти невинна. Чому?” Жіночка зніяковіла… Опустила свої щирі оченята і єдине, що промовила: “Простіть…”

“Ось, бачиш, ти знову просиш вибачення” – буркнув він.

Далі була тиша.

Спершись руками на палицю, він схилив свою голову і продовжив із зітханням: “Твоя дитина буде щасливою. Адже змалку чує слово “Вибач”. Я його мало чув, а ще менше його говорив. Може, тому моє життя було наповнено конфліктами, суперечками, злобою, гнівом…  не було миру…

Ось, тепер я на схилі віку і мені досі важко сказати: “прости”, “пробач”, “я провинився”. Ці слова знищують гнів, заздрість, помсту, ненависть - все, що нищить мирні і добрі стосунки.”

Жінка далі мовчала, немов щось очікувала.

Було видно, що з глибоких старечих очей по зморшках стікає сльоза.

Знову запанувала тиша.

В очах молодої мами теж було видно блиск… розчулилась.
Старушок припіднявся із зусиллям і прошепотів: “ох… та вже… прости мені”.
Він помаленьку відходив, а вона спокійно дивилась на свою дитину і думала: “Нам важко робити те, що нас не навчили, але ніколи не пізно почати те, що прикрашає твою людяність”.

Попросити прощення – це не є вияв слабкості. Це - вияв любові, яка лікує зранення і береже єдність. 

Інколи запитуємось себе: а хто має просити першим прощення? 

А відповідь проста: той, хто має більше милосердя.

о. Віталій Тарасенко