Старця Кира, який був дуже лагідний та привітний, у повсякденному житті, як це не дивно, монастирська братія чомусь від самого початку незлюбила. Таке, взагалі-то, в історії християнського подвижництва бувало нерідко, що спочатку до якогось брата-початківця з Божого промислу ставилися вкрай негативно, але потім, навпаки, огортали великою пошаною та любов’ю. Однак у нашій історії все відбувалося зовсім не за тим правилом. Роки ішли, часи минали, а неприязнь до нього тільки поглиблювалась. Дійшло до того, що вже не тільки старші, а й зовсім юні брати насмілювались ображати Кира. Бувало, що цього праведного чоловіка принижували, виганяли з-за столу, і він залишався голодним. Таке ставлення до старця тривало уже цілих п’ятнадцять років.

Якось у цю обитель завітав інший відомий подвижник – преподобний Іоанн Ліствичник. Помітивши глузування та знущання над Киром, він вирішив з’ясувати, що ж відбувається:

– Скажи мені, брате, чому тебе всі ображають?

Кир зніяковіло глянув на отця і в глибині смирення відповів:

– Повірте мені, любий у Христі Ісусі гостю, брати чинять так зі мною зовсім не зі зла. Вони тільки випробовують мене, чи достойно я ношу ангельський образ. Ввійшовши в оцю обитель, я чув, що самітнику потрібно бути під випробуванням тридцять років, а я ж тут прожив лише половину!

*

Світ, в якому живемо ми, немовби брат-близнюк подібний на цю обитель! Кожен із нас живе пліч-о-пліч із братами та сестрами, котрі, нехай не щоденно, але так часто доводять нас до крайньої межі. Після того зазвичай бурхливим потоком досади ллються такі слова: «Як ти вже мене дістав! Так далі існувати неможливо!» Однак, на жаль, мало хто задумується над іншим запитанням: чи можна без таких осіб духовно хоча б трішки зрости, піднявшись над своєю матеріяльністю? Навряд… Якось Блез Паскаль сказав чудові слова: «Пізнання Бога без пізнання своєї гріховности призводить до гордости. Пізнання своєї гріховности без пізнання Бога призводить до відчаю. Пізнання ж Ісуса Христа приводить на правильний шлях, оскільки в Нім знаходимо ми Бога і свою гріховність». І справді, досить один раз зустріти на своєму шляху люблячого Господа, як відразу настає усвідомлення і своєї гріховности. Про це щоденно дбає наш добрий Тренер, влаштовуючи ті чи інші випробування, у тих чи інших зустрічах чи зіткненнях. Тож не ремствуймо, коли нас гнітять, не плачмо, коли ображають! Помолімося до Духа Святого, щоб відкрив нам очі, й спробуймо побачити глибинний педагогічно-терапевтичний сенс усіх цих подій!

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)