Старця Іоанна знали всі в окрузі вже здавна. Коли до нього приходили учні, він садив їх біля вогню і починав відкривати глибинні таємниці духовного життя. Якось він розповів захопливу історію про дівчину неземної вроди.

Ця красуня була настільки привабливою, що годі було відвести від неї свій погляд. Однак мала вона жахливу пристрасть – похіть до чоловіків, через що впадала в блудні гріхи з багатьма з них. Одного разу сам князь звернувся до неї, кажучи: «Якщо пообіцяєш мені жити в чистоті та вірности, візьму тебе собі за дружину!» Вона погодилась і заприсягнула більше ніколи не грішити. Князь одружився з красунею і взяв її до себе в палац. Дізнавшись про це, колишні коханці зібрались на нараду. Вони хотіли знову вдовольнити свою хіть, але не знали як. Ввійти нахабно в палац, щоб зробити це, було для них надто ризиковано. Трохи посперечавшись, вони зійшлись на тому, щоб виманити красуню назовні своїм свистом, як це вже робили не раз. Так вони і вчинили. Але вона, тільки-но почувши свист, вмить затулила свої вуха долонями і побігла геть, зачинившись у внутрішній кімнаті палацу. «Ось так і душа наша, – пояснював авва Іоанн, – є справжньою блудницею, бо піддається пристрастям; коханцями, які свистять-спокушають, є демони; а світлим князем – Господь Ісус. Завдання ж душі – втікати у внутрішню кімнату богоспілкування, щоб визволитись від тенет бісівських і спастись!»

*

Потреба руху закладена в самій природі людини. Однак це зовсім не означає, що треба перетворюватися на суєтну мурашку, яка цілий час, з ранку до ночі, метушиться-бігає. Йдеться радше про рух, який відбувається на внутрішніх магістралях і часто є невидимим для стороннього ока та який полягає в безнастанному наближенні до Бога через молитву, боротьбу із пристрастями та через чесноти. Колись преподобний Доротей з Гази зауважив одну закономірність: що ближче особа перебуває до Всевишнього, то більше вона наближається до інших собі подібних істот (починає любити всіх без винятку). І навпаки, коли людина відмовляється від свого покликання рухатись угору, то дуже швидко помітними стають егоцентричні риси, які супроводжуються байдужістю, а часто виразною ненавистю до ближніх. Отож, від якости цього внутрішнього бігу залежить те, настільки людина стає ЛЮДИНОЮ… Образ блудниці на означення грішної душі, який використав для прикладу авва Іоанн, є дуже вдалим. Слова «блуд» (розпуста) та «блудити» (вести розпусне життя) мають ще значення «блукати» (збитися зі шляху). Ворог людини робить все, щоб хоч на хвильку відвернути її увагу своїм «свистом» – відвести вбік. «Затримайся на секунду!», – просить він, щоб цю мить перетворити у вічність… «Мені ніколи!», – потрібно повторювати собі, саме заради неї – отої вічної участи в соборі святих.

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)