«Страждання цього життя не тільки роблять наш темперамент більш подібним до Божественної особи Ісуса, але й відв’язують нас від речей цього світу»
(Мати Анжеліка, засновниця світового Католицького телебачення EWTN)
Прочитавши книгу єврейського рабина Гарольда Кушнера «Коли погані речі стаються з добрими людьми», багато роздумував про тему страждання у нашому житті. Скажу відверто, я не дуже радий, що прочитав цю книгу, бо автор змусив мене десь у душі ще більше волати до Бога: чому Він дозволяє, щоб із хорошими людьми траплялися погані речі? Аналізуючи книгу, де автор говорить, що Бог не є причиною наших страждань, стаю немов на дорозі безвір’я, бо Бог - всемогутній і абсолютне добро, тоді чому допускає наші страждання? Чи, можливо, ми самі є причиною наших страждань? Якщо б зустрівся з Гарольдом Кушнером, я б багато чого його запитав стосовно цих речей. Якщо Бог не є причина наших страждань, то, значить, болісні речі трапляються з нами не як покарання за гріхи? Складно для мене це все переосмислити та, напевно, є якийсь глибокий сенс у тому всьому, що з нами стається, бо через ті чи інші неприємні випадки Господь Бог чогось навчає, до чогось веде, до чогось готує. І, зрештою, питання страждання є складне, і як ми розглядали попередньо, у випадку страждання ми можемо тільки покірно його прийняти: «Бог дав, Бог взяв» та постійно волати до Бога, лементувати.
Коли читав цю книгу, то порівнював із тим, що нині твориться в Україні, у світі; можна також порівняти із розповіддю автора про Гітлера, де ставиться питання, де був Бог, коли відбувся Голокост? – «Бог був на боці жертв, а не вбивць, але що Бог не владний над людським вибором добра і зла, подарувавши людині свободу вибору одночасно зі свободою чинити зло ближньому, Бог не міг зробити нічого, що поклало б край цьому знущанню. Виходить, людина «сама винувата, що вона дурнувата». Через первородний гріх ми страждаємо: Адам і Єва все зробили за нас, а тепер ми маємо відповідний плід їхньої "праці".
Хотілося б, щоб страждань не було, щоб всі жили щасливо, весело, радісно, щоб ніхто не хворів на рак, розсіяний склероз, щоб люди ніколи не потрапляли в автокатастрофи, щоб не розбивалися літаки. Але, незважаючи ні на що, страждань і скорботи нікому не вдається минути. Вони є в житті, або, як говорить Гарольд Кушнер: «Вони є частиною нашого життя». Я запитував, чому ж Бог не створив Адама таким, щоб він не зробив гріха?». І отримав просту відповідь: Бог створив нас вільними. Ми самі вирішуємо, куди піти, що зробити, як вчинити, як жити. Ми навіть можемо вирішити, чи вірити нам в Бога чи ні - така найбільша свобода нам дана. Бог є, а от деякі люди абсолютно переконані, що Його немає.
Виглядає, що як не уникати страждання та якої б форми воно не було, для нас воно є таємницею. Сучасні люди вважають його злом і намагаються уникати, але воно нас переслідує, куди б ми не йшли. Часто страждаємо самі, або через когось, або задля когось. Все, що робимо для нашого ближнього, робимо для Бога, і всі страждання, з якими зустрічається наш ближній у своєму щоденному житті, допомагають будувати містичне Тіло Христа. Яка мета всього цього терпіння за інших? Апостол Павло говорить: «Що б потішити серцях їх, в любові з’єднані, збагатити повним розумінням для досконалого спізнання Божої тайни» (Кол. 2:2).
Щоб тут не говорити ще, можна сказати лише одне те, що людина недосконала і грішна. І страждання потрібні у нашому житті, бо сучасний світ уже перейшов усі межі. Забули про Бога та Його правду; а якби Він був центром нашого життя, то все б було в порядку: та нікого не можна змусити. «Спасіння дане усім та нікого не можна змусити» - говорить Томаш Галік. І саме так: нікого не можна змусити любити чи вірити, бо це є дар. Також страждання без любові – змарнований біль. Христос страждав за нас, був розп’ятий на хресті заради нашого спасіння, а потім воскрес. Як кажуть у народі: «Христос терпів і нам велів». Через терпіння до воскресіння, бо де є період страждання, там обов’язково буде період воскресіння.
Подивімось, наприклад, що коли ми у чомусь розчаровані, тоді ми відриваємось від буденних речей, і починаємо думати і дивитись на ті речі, які тривають вічно. Або переживаємо певного роду сумніви; і це є нормальна річ, бо сумніви помножують нашу віру, і тоді ми починаємо швидше діяти згідно нашої віри. Думаю, якщо б ми навчились в кожному моменті нашого існування бачити Божу руку, ми б тоді краще зрозуміли, що Бог не бажає зла людині, але завжди допомагає нам вийти із темряви на чудесне світло.
Отож, ретельно передумавши прочитане у даній книзі, дещо заспокоївся та зрозумів, і згідний з роздумами Гарольда Кушнера, що Бог не є причиною наших страждань. Вони є частиною нашого життя і трапляються з нами не як покарання за гріхи. Людина, маючи свобідну волю, сама вирішує, що їй робити. Щоб жити щасливо, ми маємо Заповіді Божі, через які, з Господньою допомогою і укріпленням, можемо осягнути святість, мир, спокій серця. Господь любить усіх, для Нього кожна людина важлива і цінна; можливо, у наших очах та чи інша особа несприйнятна чи маловартісна, але в очах Божих вона важлива і значуща. Тому Бог не бажає зла людині, вона сама собі зло і шкоду чинить. Тому, коли з нами трапляються погані речі, потрібно відкинути думки і питання: Чому я? Чому це сталось зі мною? Де є Бог? Чому Він такий жорстокий до мене? Але потрібно задати собі питання: «Що мені робити тепер, коли це сталося?». Потрібно жити так, щоб, осягнути Життя. Отож, кожного дня "здіймаймо серця й руки наші до Бога, що на небі" (Плач Єремії 3:41) та з Христом несімо і долаймо тягарі щоденного життя.
Р.S. Рекомендую усім прочитати цю цікаву книгу для переосмислення питання страждання у нашому житті.
бр. Теодор Дутчак, ЧСВВ для Християнського порталу КІРІОС