Прийдіть до Мене, усі обтяжені й знеможені…Господь – істинний друг;

коли забувають про тебе і друзі, і брати твої,

Він не забуває і не залишає тебе, але вічно перебуває з тобою.

прп. Єфрем Сирін

В одному зі своїх улюблених місць, у тихому куточку нашого міста, нещодавно спостерігала досить «веселу» картину: одна дівчина розмовляє з монахинею і наполегливо намагається довести їй, що Бога немає: «ми ж не бачимо Його, а ви от уявили собі Його і даремно тут час витрачаєте, і життя не бачите в своєму монастирі». Монахиня дивилася на неї усміхнено, щирими, глибокими очима…

Я теж ніколи не бачила Бога. Справді, Його можна побачити лише чистим серцем, але я не можу похвалитися цією чистотою… Можна було би відкрити душу і впустити в неї Царство Небесне, але вона обтяжена гріхами… Треба було би присвятити все своє життя Богові, служінню Йому, але я, недостойна і немічна людина, постійно відходжу з Його шляху, потім усіма силами намагаючись повернутися на Нього. Але Він – Милостивий. Він відкривався мені, наче самарянці, що прийшла зачерпнути води. Я бачила Його в очах бездомних, які просили милостиню, голодних, які просили хліба, хворих, які потребували допомоги й догляду, стражденних, які просили вислухати і плакали, тримаючи за руку.

Ми йдемо до Бога, бо Він покликав: «Прийдіть до Мене, усі обтяжені й знеможені, і Я заспокою Вас» (Мф, 11: 28). Він посилає нам Свого Утішителя, коли ми зі сльозами молимося; Він дарує нам зцілення, коли прибігаємо у покаянні; Він завжди з нами у радості споглядання Його. Його іменем ми відсікаємо лукаві помисли, а Він милує нас, грішних. Призивання Його імені допомагає нам у незримій боротьбі і визволяє нас. Св. Іоанн Ліствичник так говорить про це: «…від Ісусового імені тремтить пекло, хитається преісподня, князь тьми зникає. Це Ім’я – сильна зброя проти ворога».

Часто ми можемо почути нарікання, що людина просить про щось, щиро молить Бога, а Він «не чує її». Проте слід зважати на те, що Господь виконує тільки те, що для нас корисно. При цьому нам можуть здаватися корисними певні обивательські, побутові речі, які далеко не завжди ведуть нас до спасіння. А саме про спасіння наше і дбає наш люблячий Отець. Тому, переживши певні труднощі, тільки після всього ми розуміємо, що те, що здавалося нам поганим і шкідливим, є насправді благодатним. І, по-друге, ми не завжди уміємо і дочекатися слушного часу для отримання благ. А «у Бога все вчасно. Особливо для тих, хто уміє чекати» (архімандрит Іоанн Крестьянкін).

Сміливо можу стверджувати - услід за святими отцями Церкви, що людині, яка здобуває віру в Бога, перестає бракувати будь-чого. Ми, зазвичай, працюємо над тим, щоб зрости в кар’єрі, здобути краще соціальне положення, більший матеріальний достаток для себе і своїх родин. Але, коли нашу душу осяває Божа благодать – у вірі й любові – всі ці речі стають маловартісними і, якщо в якійсь мірі вони присутні в нашому житті, ми просто дякуємо за них Тому, Хто посилає нам ці блага, а їх відсутність нас аж ніяк не обтяжує. Найбільший скарб, який ми маємо тут, на землі, - це Любов до Бога і до ближнього заради Нього. Тільки над цим нам і потрібно трудитися.

А Господь посилає нам у цьому свої щедроти. Відмітимо, що ми навіть про це не просимо. Натомість у молитві до Ангела-охоронця благаємо «стати достойним благості й милості Всесвятої Тройці, і Матері Господа Ісуса Христа, і всіх святих». Отже, Бог посилає нам Свої милості повсякчас, а нам же потрібно удостоїтися їх. З Його допомогою.

Часто життєві обставини складаються й так, що людина відчуває себе самотньою. Проте, коли нас не розуміють, не сприймають, нам протидіють, Господь стає ще ближчим до нас. Він з нами, Він допомагає нам. Він наставляє нас любити, терпіти, прощати – і в цьому ми здобуваємо Його благодать.

Думаю, кожен може пригадати те вражаюче відчуття, яке ми переживаємо, слухаючи шестипсалміє. Розбита власними ж гріхами, душа взиває до свого істинного друга і єдиного Утішителя. Слова 62 Псалма особливо передають необхідність Бога для нас: «Боже мій, до Тебе з ранку лину я, жадає Тебе душа моя, за Тобою знемагає плоть моя... Бо милість Твоя краща за життя... Як ситтю та єлеєм наповнюється душа моя, і голосом радості вихваляють Тебе уста мої, коли згадую Тебе на постелі моїй і в усі години ночі розмірковую про Тебе, бо Ти єси Помічник мій, і під покровом крил Твоїх возрадуюся. Припала душа моя до Тебе, і правиця Твоя підтримує мене». І справді, наскільки ми щасливі, коли повсякчас Господь є у наших серцях…

Як учив мене духовний наставник, жити з Богом просто: потрібно приймати Його Любов і віддавати її – Богові й ближньому. Нехай Господь дарує всім нам це розуміння й уміння. І, як наш єдиний істинний друг, нехай сподобить нас шукати Його і стати Його друзями, як Сам заповідав…

Ольга Бойко для Християнського порталу КІРІОС