У Слові – вічність…У Слові – вічність…

Часто ми «кидаємо слова на вітер». Хоча народні приказки нас і повчають, що «слово - не горобець», «ранить глибше від меча», ми, здебільшого, не надаємо великого значення тому, що говоримо. Ми нерідко вживаємо кліше та інші словесні формули, не знаючи, що вони означають; ми говоримо про що-небудь, щоб порушити мовчання; і найгірше: ми говоримо, не задумуючись, що наші слова можуть образити ближнього і Бога…

Преподобний Арсеній Великий залишив нам безцінну духовну спадщину, серед якої знаходимо афоризм: «Багато разів я шкодував про слова, які говорили уста мої, але про мовчання я не шкодував ніколи». Архімандрит Іоаким (Парр) так мудро навчає нас: «Якщо перед тим, як почати розмову, ви подумаєте про Божу Матір, скоріше за все, ви так і не почнете говорити. Вона так мало говорила, але, погляньте, як багато Вона сказала нам Своїм життям». Незважаючи на те, що ми намагаємося вберегтись від пустих розмов та спрямувати свою свідомість до божественного, слова нам життєво необхідні для спілкування. Замислимося над тим, що ж ми говоримо.

Колись, перебуваючи в одному селі, ішла вулицею і бачила, як «відпочивають» хлопці з пивом в руках у відповідному стані. Помітивши знайомих, вони голосно віталися: «Слава Ісусу Христу!» і жартували. Мене надзвичайно засмутило те, як ми возсилаємо славу Богові. Напевне, Йому чути такі вітання так само "приємно", як і «слава Царю Іудейському!» по дорозі на Голгофу…

Те ж саме відбувається на Пасху, коли ми всі вітаємо одне одного словами «Христос воскрес! – Воістину воскрес!», але ці слова залишаються пустими для нас… Чи, говорячи це, ми усвідомлюємо глибинну сутність чуда воскресіння, цю тайну і найбільшу радість нашого життя? Промовляючи «воістину», чи ми задаємося одвічним питанням Пилата «що таке істина?» і чи розуміємо, якою ціною вона була дана людям?

Це вже не кажучи про те, що ми постійно марно призиваємо Боже ім’я. Ми перетворили сокровенну кличну форму, звертання «Господи!» на звичайний вигук, раз по раз говоримо «Господь його знає!», «Бог із ним!» тощо. Таким чином ми десакралізуємо те святе, що містять слова. А смисл у них закладено дуже  глибокий.

Погляньмо, скажімо, на деякі слова, наявні в нашій мові на позначення понять віри. Так, одна з найвищих чеснот носить назву «смирення». Тобто, це - здатність усе приймати з миром. Як би диявол не намагався ввести нас у відчай, зневіру й гнів, ми смиренно приймаємо випробування. Як казав старець Паїсій Святогорець, «смирення – це те, що робить диявола калікою». Інша чеснота позначена словом «милосердя» - отже, серце людини, яка співчуває, жаліє, любить, є милим Богові й ближньому. І саме постійно виявляє до всіх милість, прощає, як і Господь безперестанно милує нас. Поняття «смиренномудріє» та «ціломудріє» прозоро відкривають нам сутність мудрості, яка полягає не в пишних словах та велемовних розмірковуваннях, а в догоджанні Богові своєю покірністю та чистотою.

А наскільки цілющою є сила слова молитви! Навіть ті короткі молитви, які ми багаторазово щодня промовляємо, є надзвичайно потужними в своєму духовному вимірі. Тому деколи навіть, промовлені від усієї душі і з усього розуміння нашого, дають нам набагато більше духовної користі, ніж годинні читання правил. Так, наприклад, слова «Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас!» несуть величезний смисл і ніби пронизують душу якимось сокровенним сяйвом. Святий Боже… єдиний Святий, край і межа найвищої людської мрії, до Якого усі ми ідемо і Якого прагнемо, Бог. Святий Кріпкий… ми, немічні, що падаємо під тягарями гріха, взиваємо до Того, Хто підтримує нас, утішає, допомагає нам нести легкий земний хрест, понісши за нас Хрест на Голгофу, проливши святу кров, і молився за нас, недостойних. Святий Безсмертний… ми, що тремтимо у невіданні перед відходом від тіла, у страху смерті, благаємо Того, Хто Своєю смертю смерть переміг, зруйнував пекло і дарував нам спасіння, оновив нашу природу, знівечену гріхом, Того, Хто і нам заповідав життя вічне, коли ми істинно увіруємо: помилуй нас

Але навіть найглибші, за своїм змістом, і найкрасивіші слова будуть пустими, якщо не будуть почутими. Найбільшу, цілющу силу має слово, промовлене до того, чия душа потребує його як ліків. Прості слова любові заспокоять, підтримають і звеселять того, хто упав духом. А слова молитви закличуть на наших ближніх Божу ласку і благословення.

«У слові – вічність», - пише В. М. Русанівський. А й справді, у Слові… Адже Сам Господь наш є Словом. Словом, Яке наповнює змістом наше життя. Словом, Яке визволяє нас із німого рабства гріха. Словом, Яке відкриває перед нами безмежні обрії вічності через щиру й незламну віру в Нього, благословенну надію й уповання на те, що ми прийдемо до Нього, любов до Нього і ближнього – заради Нього. Молімося, щоб отримати нам розуміння Слова Господнього і позбавитися безсловесності.

Ольга Бойко для Християнського порталу КІРІОС