Багач і лазар«Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішно. Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. В пеклі, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, і він закричав уголос: "Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум'ї цім". Авраам же промовив: "Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять". "Отче, - сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; я маю п'ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки". Авраам мовив:" Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають". Той відповів: "Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються". А той відозвавсь до нього: "Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.»

 

Ця притча - одна з найбільш парадоксальних. Жив собі чоловік, нічого поганого не робив - багатим був. А хіба це погано? Як кажуть, краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим. А ось Лазар - йому, безумовно, довелося в житті погано. Але в чому ж його чеснота? Не цілком зрозуміло. Хіба це чеснота - хворіти, голодувати і взагалі мучитися? Навряд чи.

Так у чому ж справа? Чому багатий після смерті страждає в пекельному полум'ї, а Лазар лежить на лоні праотця Авраама? Невже просто тому, що необхідно все врівноважити і компенсувати: після розкішного земного життя - страждання, після страждань - відраду? Це було б дивно.

Але притча на те й притча, щоб змусити задуматися. От і давайте, зупинимося на хвильку і подумаємо.

У притчі розповідається не просто про двох людей з різною долею і неоднаковою посмертною долею. Лазар (це важливо) лежав біля воріт багатого. Стало бути, багач щодня бачив його, чудово знав про його потреби - але, судячи з усього, не поспішав прийти тому на допомогу. (Але ж Лазар-то був не якийсь там язичник - він був одноплемінник багатія, такий же правовірний іудей.)

Все це зовсім не означає, що багатий (так нам доводиться його називати, бо Євангеліє не повідомляє його імені) був злим і жорстоким чоловіком. Можливо, він просто не хотів затьмарювати свого щасливого і безбідного життя зіткненням з хворобою, злиднями, смертю. По-людськи це дуже зрозуміло. Але інша справа - суд Божий.

А що ж Лазар? А він лежав - жебрак, хворий, з гнійними ранами, в оточенні псів і, як каже Євангеліє, бажав годуватися крихтами, що зо столу багатого. Хто знає, можливо, йому це іноді й вдавалося.

Але чи цінне саме по собі страждання в очах Божих? Навряд чи. Невже Богу приємно дивитися на наші муки? І хіба може страждання саме по собі спокутувати гріхи?

Ні, тут потрібно ще дещо, а саме - готовність прийняти волю Божу без нарікання, без скарг і прокльонів. Якщо ми терпимо - нехай навіть не муки, не страждання, але хоча б якусь незручність - з вірою, що Господь посилає нам випробування, якщо приймаємо послане з вдячністю, то ось тоді можна сподіватися, що терпіння наше зарахується нам у праведність.

Очевидно, саме так і було з Лазарем. Він лежав біля воріт багача, лежав, можливо, багато років. А коли помер, за ним прийшли ангели. Напевно, неспроста прийшли. А про багатого сказано лише: «і поховали його».

Повторимо ще раз: багач не був злим і жорстоким чоловіком. Адже навіть в пеклі, коли, здавалося б, власні страждання повинні заслонити все інше, він згадує про своїх братів, переживає за них. Але, як кажуть, хороша людина - не професія.

Христос чекає від нас не абстрактної прекраснодушності, а конкретних справ, які явили б нашу віру і нашу любов. Сам Він не погребував з'єднатися з матерією, народитися у хліві, обідати з блудницями. Цього ж Він очікує і від нас - не самозамикання, не відгородження від «чужих проблем», а діяльної участі в житті тих, хто нас потребує.

Так за що ж засудив багатія Господь? За те, що він робив щось погане? Ні - за те, що він не робив доброго.

Ця притча вкрай важлива для нас. Ми, християни, які ходять до храму, регулярно сповідаються і причащаються, в цілому гарні люди: не вбиваємо, майже не крадемо, не заважаємо іншим жити.

Але Господь не сказав: «Не заважай жити іншим». Він сказав: «Возлюби ближнього, як самого себе». І любов наша повинна бути діяльною і дієвою.

Тому якщо ж одного прекрасного дня (дай Бог, щоб в цьому житті) ми зрозуміємо, що Господь незадоволений нами, не будемо задаватися питанням: «А що я такого зробив?!» Запитаємо себе: «Чого я не зробив - з того, що міг, що повинен був зробити? » Запитаємо - і відповімо справою.

Джерело: pravmir.ru

ТОП статей читають:

жовт. 15, 2019 114

Дерево турбот