Щоденний Хрест«Ваше життя ще на самому початку, і я Вас дуже прошу: майте терпіння, пам’ятаючи, що у Вашому серці ще не все вирішено, – полюбіть навіть Ваші сумніви. Ваші запитання, наче кімнати, зачинені на ключ, або книжки, написані зовсім чужою мовою. Не розшукуйте зараз відповідей, які не можуть бути Вам дані, бо не можуть стати ці відповіді нині Вашим життям. Живіть запитаннями. Може бути, Ви неквапно, самі того не зауважуючи, в який-небудь дуже віддалений день доживете до Відповіді». 

Райнер Марія Рільке, 16 Липня, 1903 
Листи до молодого поета.

Для того, щоб краще зрозуміти певні речі, події в особистому житті та світі, треба наблизитися до них, підійти ближче. Питання щоденного хреста, як символу в житті, цікавить людство від початків християнства. Особисто для мене, хрест є живим знаком. Символом, який розкриває приховані рівні свого значення. Згідно з думкою одного з найвпливовіших теологів XX століття Пауля Тілліха, символ завжди «вказує понад себе», що не піддається оцінці, на щось таємниче; що відкриває «глибинний вимір самої реальності».

Часто символи є складними, а їхні значення можуть розвиватися з розвитком індивіда чи даної культури, регіону, традиції тощо. Унікальна природа його полягає в тому, що вона надає доступ до більш глибоких понять реальності, які в інший спосіб можуть бути недоступні чи незрозумілі. Символ хреста може дозволити людині виходити за межі того, що відомо або бачити і переживати більше. Створюючи зв’язок між різними концепціями, нашим особистим досвідом, зосереджуватись на тому що об’єднує, а не розділяє нас.

Дивлячись та аналізуючи підхід до символу щоденного хреста в контексті нашої держави чи регіону (Східна Європа), особисто маю великі сумніви щодо «хорошої ідеї» – плекати у вірних «духовний мазохізм». По-перше, християнство це не сум, трагедія, скрегіт зубів та обкладання себе хрестами і муками, як найбільшою чеснотою. По-друге, ніхто не повинен погоджуватися на страждання. Ісус тому і прийшов, бо не хотів, щоб ми мучилися, взяв наші страждання на себе. Звісно, іноді ми не можемо уникнути терпінь, бо це є частиною нашого життя. Та навіть у цих подіях і ситуаціях Ісус підтримує нас. Він бере частину тягару на себе, щоб ноша була нам посильною, щоб випробування зробили нас сильнішими та не зламали повністю.Щоденний Хрест

Також, на мою думку, Ісус не хоче, щоб хтось страждав «з любові до нього». В цьому проявляється велика «зосередженість на собі…», «я хочу бути схожим/ою на Тебе».

Бути схожим на Ісуса зовсім не означає прагнути страждань, щоб довести Богові свою любов. Ісус страждає з любові до світу і жодного разу не каже «я так хочу страждати Боже, бо я так Тебе люблю». Його молитва в Гетсиманському саду виглядала зовсім інакше «Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу» (Лк 22:42). Тому найбільш можлива любов не в самому стражданні, а в готовності віддати життя за ближнього. Терпіння з любові до Ісуса – це страждання з любові до цього світу, коли твоє і Його серця б’ються в унісон і ти відчуваєш те саме, що й сам Бог відчуває, зустрічаючись з болем, мукою і несправедливістю.

Після Воскресіння Ісуса Христа його хрест порожній, осяяний промінням радості та любові, там не має смутку і терпіння. Можемо запитати себе, скільки часу Христос ніс свій хрест? Не більше ніж кілька годин. Тому виникає питання, чому ми маємо терпіти все життя? Чому ми більшість часу хочемо залишатися та переживати Страсну п’ятницю? На мою думку, такий фаталістичний підхід і позиція, це наслідки незрілого християнського розуміння, викривлене вчення недосвідчених представників церкви (священиків, єпископів, богопосвячених осіб), які, на жаль, ще не досвідчили і не пережили «вина спільноти, доброго вина з Кани, радості цього вина».

Християнська вічність і радість є в звичайній склянці води. Коли ми ділимося радістю і любов’ю, яка «побудувала зірки». Жити таким чином – це не просто мати життя, а мати його в достатку.

Чого і Вам, дорогі читачі, бажаю.


о. Віталій Осмоловський, ТІ

Стаття була опублікована в:

Журнал “Світло Спілкування”, випуск Н 26, м. Житомир 2019 рік. 
Видавець о.о. Євенок