«Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені і Я облегшу вас».

(Мт. 11.28)

Господь протягом нашого земного життя кличе нас до покаяння та навернення, до набагато кращої - направду щасливої і блаженної долі, яку знаходимо, передусім, у Ньому Самому, у Його любові, милості та доброті. Се бо - наше спасення та єдиноможлива дорога у вічність!

Милосердний Бог зціляє наші немочі та недуги - душевні і тілесні, прощає нам наші прогрішення та провини. А натомість просить лише глибокої віри й довіри до Нього, уповання та наслідування!

Хіба ж це - якісь надзвичайно обтяжливі кроки чи вчинки? Ні! Це - наш обов’язок перед Ісусом! Крізь бунти, часом і переслідування, хвилини страху та болю ми маємо чути Його рідний голос, звертати до Нього свої сполохані очі, підносити своє серце і простягати руки заради спасення - нас самих та наших рідних і близьких.

Господь Наш Єдиний ніколи від тебе, людино, не відвернеться, не осудить! Він промовить до тебе: «Прийди до Мене, відкрий своє серце та впусти Мене, а Я зцілю немочі і хвороби твої, облегшу муки та страждання, подарую життя вічне у Царстві Божому».

У хвилину, коли тебе переслідує страх та спокуса, коли, бува, падаєш духом – не біжи до ворожбитів та екстрасенсів, не кажи, що тобі «пороблено», не проси, щоб тобі сказали про твоє майбутнє на картах і про те, що тебе оточує. Бо то, по суті, є звертанням до сил і нечистих, злих духів демонічно-сатанинської темряви, а отже - великий гріх! Лише Господь знає, що тебе чекає в цьому житті. А що тебе оточує, можна сказати і без гадалок. Коли ти не прагнеш молитви, не йдеш до сповіді і не бажаєш щиро покаятись у своїх гріхах, – так тобі і буде. Тоді тебе оточує богозневажлива гординя, самовпевненість, недбайливість, бажання будь-що жити за власним «принципом», тобто, саме так, як хочеться тобі.

А хіба це правильно? Ні! Це неодмінно погубить тебе, зруйнує і знищить; згорить тоді твоя душа до тла, так і не знайшовши і не осягнувши радості праведного, повноцінного й радісного християнського життя.

Ми самі себе цим вбиваємо, а потім ремствуємо і нарікаємо на "гірку долю"! Але наші терпіння ніколи не дорівняються до страждань святих і мучеників Христових! Так, кожна людина вважає, що її хрест найважчий, проте чи здатні ми зректись всього, що маємо, пройти крізь страшні тортури, переслідування, як, приміром, владики Андрей Шептицький чи Йосип Сліпий, заради прослави нашого Господа?! Боляче, але мало хто здатний на це…

І ось у такі важкі хвилини, хвилини непевності, болю і страждань Ісус кличе нас, кличе протягом всього життя. І то велике щастя, коли ти бачиш, чуєш, знаєш людей, які відгукнулись на заклик нашого Господа, людей, які обрали шлях праведний, милий Богові, «ввійшовши вузькими дверима, бо просторі ті двері і розлога та дорога, що веде на погибель, і багато хто нею ходить. Але тісні ті двері і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять» (Мт. 7,13.14).

І люди ті щасливі і воістину блаженні, бо пізнали Істину, і вони - наймудріші!

Прийди, людино, до нашого Спасителя, відгукнись. Він облегшить твої страждання, в Ньому бо знайдеш правдивий спокій та мир!

Ісус дуже любить і повсякчас чекає на тебе! Прийди, бо це ніколи не пізно, допоки ти живеш на цій землі, і ти цього конче потребуєш!

Анастасія Колосовська