«Істинно кажу вам: трудно багатому ввійти в Небесне Царство. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти у Боже Царство»
(Мт. 19, 23.24).
Коли Ісус покинув Галилею і прибув до Юдеї проповідувати і оздоровляти недужий народ, приступив до Нього юнак один і каже: «Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» Ісус йому перераховує головні заповіді Божі, яких юнак має дотримуватись. Проте для цього хлопця новиною все це не було, оскільки мав то закладене ще з дитинства. «Чого бракує мені?» Тоді Господь промовляє до нього: «Йди, роздай все своє багатство бідним, і отримаєш скарб на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною...» Юнак, одначе, відійшовши від Господа, зажурився, позаяк мав великі маєтки...
Любі! Погляньмо лише! Нам, як і цьому юнаку, властивий той же ж смуток за свої статки, якщо їх треба з кимсь ділити, а тим паче - віддавати. Жадоба бути скрізь та усюди першим, найкращим, посідати почесні передові місця на лавах у суспільстві, роблять нас черствими та байдужими до людей, їхніх бід та негараздів.
Ми настільки переймаємося своїм благополуччям, що часто-густо не відаємо про те, що коїться за нашими дверима. Звичайно ж, дбати про себе не є чимось негідним: ганебним є наше невгамовне прагнення будь-що «жити на широку ногу», при цьому не відмовляючи собі у всіх - навіть явно гріховних «задоволеннях» життя. І все це тоді, коли наші брати та сестри вмирають від недоїдань, недуг, браку житла, а найгірше - браку любови людської.
Звернімося до слів Господа: «Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу і ви Мене напоїли; чужинцем був, і ви Мене прийняли; нагий, і ви Мене одягли; хворий, і ви навідались до Мене; у тюрмі був, і ви прийшли до Мене…Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мт. 26. 35–40). Так бо має бути між родом людським. Бо чого ж ми тоді варті, якщо не здатні подати руки потопаючому, вказати дорогу нечестивим і тим, які блукають у темряві власного життя? Турбота, як і милосердя, є ознакою святости. Мати Тереза гарно висловлюється про таку турботу: «Якщо ти опануєш мистецтво думати про інших, то ставатимеш щораз більше подібним до Ісуса».
Наш обов’язок жити таким чином, що б ми залишались відданими людським істотам і їхнім життєвим потребам, які необхідні для існування. Так ми будемо віддані Господу. Чим більше думатимемо про життя інших людей, тим менше наші думки будуть переповнені виключно власним добробутом. Хоча б частково, але ми подаруємо турботу іншому, тому, хто можливо більше, ніж ви потребує тої любови та уваги, не кажучи вже про матеріальну сторону.
Але як це сталося, що коли люди заглядають у своє серце, не знаходять там чогось сильного та милосердного, доброго й чистого, а натомість бачать лиш жадобу, похіть, страх? Що може стати бар’єром пожертви людям, самопожертви Богу? Лише наша пиха та гординя… Недовіра до тих, хто стоїть не на одному щаблі визнання із тобою. Але чомусь не всі задаються питанням про те, чому та особа не може забезпечити себе на рівень прожиття, і не питають лише тому, що вже наперед, як вони думають, мають готову відповідь: «Він - ледащо, боягуз…». А коли попадають на випадки бездомних чи хворих, твердять, що це лише вдавання знедоленого чи симуляція хвороби. Так, бувають випадки і такі. Проте, якщо в тобі живе Ісус і очі твої пройняті великою Його любов'ю і добротою, то тоді нема сумніву, що ти зрозумієш різницю.
Неспинне гоніння за грішми і визнанням, славою та владою стало сьогодні основним фактором «доброго» життя; принаймні, багато людей вважають, що тепер гроші вирішують все. Але не на Небі… Господню ласку, Його милосердя і любов, зцілення та порятунок – ти, людино, не купиш ніколи! Настала пора, коли ти змушений зрозуміти, що твої досягнення, успіхи, чи навіть багатство – це, в першу чергу, заслуга Бога, і аж ніяк не виключно твоя. Сьогодні ти - бажаний в усіх компаніях, визнаний у суспільстві як лідер, а завтра ти – прокажений. І це тому, що покладався тільки на власні сили, а маєш покладатися лише на Господа, бо Він подарував тобі життя. Він наділив тебе талантами, які ти маєш використовувати на благо, а не на жадобу і зиск.
Багатство мінливе. Воно може зрадити тебе, засліпити. Легко і зазнатись, будучи заможним, але подумай… Чи не боятимешся ти того, що Ісус при Своєму приході не визнає тебе перед Отцем Своїм? Спитаєш: Чому? Я ж бо - віруючий, старався виконувати Заповіді Божі, молився… Але і подумай над тим, чи справді глибоке твоє серце настільки, щоб віддати все, щоб спасти інших і погубити себе заради Христа?..
Пресвятий Божий Душе! Не дозволь ненаситній жадобі слави й влади полонити серця наші! Надихай і провадь нас по життю і подай нам належні сили віддати все заради нашого освячення, зцілення і спасіння!
Анастасія Колосовська