«Чому ви Мене звете: Господи, Господи, а не робите, що Я говорю?»
Лк. 6, 46
Як правильно те, що ми люди, рідко приймаємо всі Господні послання належним чином, так, як це насправді закладено у Божих законах життя. І все тому, що боїмося відповідальности, але при цьому беремося за героїчні вчинки, подвиги… І все це лише для того, щоб довести оточуючим, що ми варті чогось. То чому ж ми абсолютно не думаємо над таким питанням але вже про свій обов’язок, як християнина? Ми всі є носії якогось послання, дуже особливого і глибокого.
Але, як часто буває, що ми свій найцінніший талант закопуємо у темні зеніті свого життя, подекуди думаючи, що саме цей талант не зрозуміють чи не оцінять люди. Однак, не замислюємося, що Бог споглядає нашу байдужість до закладеного Ним даром для кожного. Господь тужить за кожним, і мислить в думках: «Чому ви не відчуваєте Моєї присутности у серцях ваших? Чому споглядаєте Мене як «невідомий об’єкт», коли Я є вашим Господом – Творцем? Але, коли хрест знеможує вас, ви кричите: О, Боже! Рятуй, бо не в силі терпіти я! А коли Я приходжу до вас, ви тікаєте, не бажаючи слідувати за Правдою…»
Подібно ті, які говорять, що вірують у Бога, насправді чинять речі, які не мають нічого спільного із праведним життям. Обмежують себе у відвідинах Літургії та участю у Святому Причасті. Сповідь у них по великих святах, до якої повинні приступати куди частіше, для свого ж очищення. Буває, що люди чинять зло різного характеру – перелюб, обман та лихослів’я, неправдиві свідчення, обмови та жагу помсти, тримають роками гнів у серці на когось, замість того, щоб простити, як вчить Христос: «Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять; благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають» Лк.6, 27.28
І глянувши на всі прогрішення ці, невже можна сказати, що ми уповаємо на Господа усім серцем своїм? Ні, ми просто вдаємо свою віру, взиваючи Його Ім’я. І наскільки ж ми безпомічні стаємо без присутности Бога у своєму житті, слабкими та зів’ялими. Бо в Ньому наша сила. Але, немає сили без віри. Тут не обійдеться одним взиванням Господнього ім’я…
«Я можу зробити для тебе куди більше за те, чого просиш і що розумієш…» Еф. 3, 20 Так, Господь бачить наші серця наскрізь, читає наші думки щохвилини. Він знає чого ми потребуємо і як чинити з нами. Для Нього немає нічого неможливого! «…Нема нічого схованого, що не виявиться; нічого тайного, що не стане знаним»Мт. 10, 26.
Прийде день, коли ми всі станемо перед Господом – кожен зі своїми ділами, добрими чи поганими. І тоді взивання Його Імени буде вже дещо иншим. Тож нехай Його величне Ім’я промовляється нашими устами досконало, так як цього бажає Сам Господь!
Пресвятая Богородице! Спаси нас!
Анастасія Колосовська