У Львові служать Літургію жестовою мовою у часи пандемії

Отець Олег Плішило ще з часів навчання у Львівській духовній семінарії Духа допомагав перекладати Божественну…

Чи порушення Правил Дорожнього Руху є гріхом?

За всю історію існування людей на землі, люди постійно подорожували. Для багатьох, дорога стала навіть другим…

10 ігор та вправ з дитиною під час карантину

 У непростий час карантину наші діти потребують батьківської участі в їхніх іграх: безтривожних, затишних,…

Святі отці про Псалми (Псалтир)

Книга псалмів має все, що необхідне для всіх. Вона віщує майбутні події, пригадує історію, накреслює закони…

Чи можна в подружжі погоджуватися на моральне зло?

Межа гріха Звісно, молодята мають навчитися поступати­ся одне одному, змінювати власну думку, відмовля­тися…
Читати більше новин

В чині поставлення пресвітера, що міститься в книзі Архиєратикон або Святительський Служебник читаємо кінцеві рубрики:

 

Святитель підносить рукоположуваного і перекладає задню частину його орара наперед, на праве рам'я, виголошуючи: Аксіос. І співають: Аксіос, тричі у вівтарі і тричі в церкві, на два хори. Поставлений ієрей цілує святителеву руку. Так само подає йому нарукавники, а він цілує їх і архиєреєву руку. Архиєрей виголошує: Аксіос. І так само співають у вівтарі і в церкві. Те саме роблять і на фелон, і на служебник. За кожним разом архиєрей виголошує: Аксіос. І співають так само. І поцілувавши святителеву руку, поставлений ієрей відходить, цілує всіх співслужителів у рамена і, ставши при св. трапезі, співслужить з ними Літургію. Він також читає заамвонну молитву[1].


Отож як бачимо в сьогоднішньому чині поставлення пресвітера немає  згадки про семидневне служіння нововисвяченого ієрея. Проте коли подивимося рукопис Архиєрейського Служебника з XVII cт., що знаходиться в бібліотеці Київського Софійського собору (№ IV-76, л. 9 і наступні) то знайдемо наступний припис: причащався нововисвячений перед іншими священиками, читав заамвонну молитву та служив «на всякъ день до седми дней».

 

Для вияснення цього питання вдаймося до історичних фактів.

Грецька редакція:

Коли подивитися найстарший рукопис що дійшов до нас (Barberini Gr. 336, VIII ст. так званий Евхологіон св. Марка) то в ньому також немає згадки про семидневне служіння, а згадується тільки що новопоставлений причащався перед іншими служителями[2]. В чині ж хіротонії пресвітера по рукопису (Grottaferrata gr. Gb 1, XI-XII ст.) маємо вже наступні вказівки для нововисвяченого ієрея:

  1. причастившийсь Тіла та Крові Христової від єпископа що його рукоположив, причащав інших пресвітерів;
  2. читав заамвонну молитву;
  3. щоденно на протязі семи днів звершував Літургію[3].

Такі вказівки, стосовно нашого чину можна бачити також і в інших рукописах аж до XIV-го, а навіть XV-го століть[4].

Словянська редакція:

Стосовно самого тексту хіротонії пресвітера, рубрик та приписів, що відносяться до  XIV-XV століття та практикувався на наших землях то був це аналогічний переклад грецького чину (не виключеною є можливість деяких добавок словянського походження в перекладі тексту). Читаємо в рукописі Архиєрейського Служебника Санкт-Петербургської Духовної Академії: «...творитъ же и заамвонную молитву и служит за сім дній въ ризахъ»[5]. В грецьких редакціях чину рукоположення пресвітера, як пізніше і в словянських, рукоположений повинен був служити Святу Літургію на протязі семи днів. Проте на практиці було по іншому.

Як бачимо з указів «како подобаетъ избирати достойныхъ на священство» нововисвячений (священик та диякон) служили в нас не сім днів але на протязі шести неділь. Служив ставленик в Соборній церкві маючи наказ: «на Литургіяхъ Евангеліе чести, гораздо просмотревши, аби челъ не спешно, иже бі зналъ статыи и возгласы: на утреняхъ и на вечерняхъ...аби говорил псалтыръ и псалми и канони и церковное каженье зналъ и все действо священническое... ». всьому цьому він повинен був навчатися: «пильне абы умелъ добре». За невиконання даного розпорядження поручитель карався «святительской казнью»[6].

Після закінчення терміну приходив нововисвячений зі своїм поручителем до єпископа, якому якому говорилося що: «новоставленный весь рядъ церковный и священническое действо добре умеетъ».  На що єпископ відповідав поручителю : «положили есмо тое дело на твоей души, верячи тобе, ты за то самъ ответъ даси, если будешъ его добре училъ и онъ все добре умеет» та наказував дяку записати свідчення до книги реєстру[7].

В своїй праці «Ставленникъ» Дмитриевский А., зауважує, що і сьогодні на Православному Сході принято щоб нововисвячений священик служив богослужіння безперервно на протязі сорока днів[8].

У нас число таких днів не є опреділене для новоієрея проте як у грецьких рукописах так і словянських служебниках у більшості,  припис був — ціла седмиця. Чому ж саме 7 днів повинен відправляти Святу Літургію нововисвячений священик. Найраще пояснення цьому  дає Симеон Солунський: «...на закінчення він (новоієрей) прийнявши благословеня від єпископа, священнодіє кожного дня на протязі цілої седмиці для того, щоб отримати навик в ділі священнослужіння[9] та перебувати невідлучно в священнодійстві на протязі першої седмиці, яка є образом всього життя, щоб ретельно виконавши обовязки священнодіяння в земному житті, досягнути єдності з Христом в священнослужінні безкінечному, що триває вічно. А тому, що новоієрей прийняв великий дар духовний то за числом семи дарів Святого Духа від Якого він прийняв благодать священства, повинен і священнодіяти протягом семи днів, як і приписано»[10].

Застановляючись над такою глибокою символікою та гідністю священичого служіння було б корисним, щоб припис служити Святу Літургію протягом семи днів знову віднайшов своє місце у сьогоднішньому чині  поставлення пресвітера.

 

[1] Видав Синод Української Католицької Церкви, 1988.

[2] Див. GOAR J., ?????????? sive Rituale graecorum complectens ritus et ordines Divinae Liturgiae, officiorum sacramentorum, consecrationum, funerum, orationum, etc. Cuilibet personae, statui, vel tempori congruous, juxsta usum Orientalis Ecclesiae. Parisiis 1647. Editio 2. Venetiis 1730, pg. 244.

[3] Див. MORIN J., Commentarius de sacris Ecclesiae ordinationibus secundum antiquos et recentioris, latinos, graecos, syros et babylonios in tres partes distinctus. Paris 1655, pr. II, pg. 76-78.

[4] Пор. MORIN J., Commentarius...pr. II, pg. 87-88, 94-95, 101-102.; ДМИТРИЕВСКИЙ А., Описаніе Литургическихъ рукописей, хранящіхся в библіотекахъ православнаго востока. Томъ II. ????????a. Кіевъ 1901, ст. 159, 272, 436, 655.

[5] Пор.  Рукопис Архиєрейського Служебника Санкт-Петербургської Духовної Академії (Софійської). № 1056, ст. 8-10. «Въ ризахъ» - це ніщо інше як словянський додаток до грецького перекладу.

[6] Див. НЕСЕЛОВСКИЙ А., Чины Хиротесій и Хиротоній. Опытъ историко-архиологического изследованія. Каменецъ-Подольскъ. 1906, ст. 194-196.

[7] Див. Там само.

[8] Див. Дмитриевский А., Ставленникъ. Кіевъ 1904, ст. 105 (зн. 3).

[9] Новоієрей на протязі певного часу, під проводом досвідченого в священнослужінні ієрея, навчається всім пресвітерським обовязкам служачи в храмі та виконуючи певні треби. Див. Дмитриевский А., Ставленникъ., ст. 105.

[10] Пор. ВЕНИАМИНЪ (Архиепископ)., Новая Скрижаль или дополнительное объяснение о Церкви, о литургии и всех службахъ и утваряхъ церквоныхъ. Москва 1999. Ч. III, ст. 178-179. Писания святых отцов и учителей Церкви, относящиеся к истолкованию православного богослужения. Санкт-Петербург. Т. II., ст. 240-241. Також в новопосвяченому храмі Свята Літургія повинна служитися сім днів підряд заради дарів Святого Духа, що від цього часу завжди перебуватиме в храмі.  Див. ВЕНИАМИНЪ (Архиепископ)., Новая Скрижаль.,  Ч. III, ст. 197-198.

 

Відомості про автора:

Доктор теологічних наук, спеціальність Літургіка, викладач ІФТА, Голова літургічної комісії Луцького екзархату.

о. д-р Василь Гоголь. 

Вхід/Вихід