Митрополит Драбинко: РФ втратить один із головних інструментів впливу на Україну – церковний (ВІДЕО)Автокефалія безповоротна. Якщо це питання не вирішать у Константинополі, воно з'ясується іншим чином, – вважає митрополит Української православної церкви Московського патріархату Олександр Драбинко

Чому ви підтримали звернення до Вселенського патріарха Варфоломія про надання Українській православній церкві автокефалії?

– Це логічне завершення того шляху, що пройшла українська церква. 1991-го вона отримала права широкої автономії. Все, що ми подолали за роки незалежності, показує: церква визріла, аби бути самостійною. Митрополит Володимир казав, що автокефалія і помісний статус увінчають усі наші зусилля. Початок війни став останньою краплею. Наш духовний центр не може знаходитися на території країни-­агресора. Досі в нас теж було своє бачення, але війна прискорила все. Українська церква має стати помісною і рівною сестрою в сім'ї інших церков.

Автокефалія надається певній місцевій Церкві, бо вона визріла до цього статусу. Тут має значення низка чинників: мовна та культурна окремішність народу, наявність окремої території, розвинута церковна структура. Україна – суверен­на самостійна держава. Тому логічно, що й Православна церква в ній стала на шлях незалежності. Альтернативи автокефалії просто немає.

Але ваша точка зору відмінна від офіційної позиції УПЦ МП.

– Митрополит Володимир шанував свободу інших. Я був вихований біля нього. 16 років був його секретарем. Мав доступ до історичної документації. Знаю, чого прагнуть наші опоненти. Що УПЦ вони розглядають як інструмент політичного впливу. Тому й озвучую такі речі. Це моя особиста позиція – ієрарха та громадянина, що усвідомлює свою відповідальність перед історією.

Що дасть Україні помісна церква?

– Фактично ми її вже маємо. Ми сформувались як церква. Томос – лише документ, такий собі церковний "паспорт". Це офіційне підтвердження того, що можемо вести самостійне церковне життя, яке визнають інші православні церкви.

Для України це визнання зрілості. Є ­34-те апостольське правило, яке говорить, що єпископам кожного народу належить визнавати першого з них як свого главу. На основі цього правила історично формувалися помісні церкви. Воно також є підставою для існування як автокефальної й Української церкви. Ми маємо повне право на цілковиту церковну незалежність.

Канонічна автокефалія буде базисом для подолання розколу та об'єднання українського православ'я.

Рішення постійно переносять. Сподівалися, його приймуть у липні до Дня хрещення Русі. Потім стали говорити про вересень. Синод, на якому мають ухвалити томос, перенесли на 9–11 жовтня. Що відбувається?

– У Константинополі не називали точної дати. Ми її вигадуємо самі. Хочемо підвести під свій порядок денний. Гадати – притаманно людській природі. Ставимо якийсь часовий проміжок, намагаємось до нього добігти, а потім розчаровуємось.

Вселенський патріархат підійшов до українського церковного питання фундаментально. Хочуть, щоб усі канонічні процедури були виконані. Зараз у Константинополі відбувається синаксис єпископів Вселенського патріархату з усього світу (зібрання пройшло 1–3 вересня. Єпископи ухвалили, що Константинопольський патріархат може надати автокефалію без узгоджень з іншими помісними церквами. – Країна). Цей дорадчий орган готує богословсько-канонічну базу для прийняття рішень Священним Синодом. Наразі відомо головне. Стратегічне рішення прийнято: Українська церква буде автокефальною. За моєю інформацією, до кінця року.

Чим буде для РФ надання томосу Українській православній церкві?

– Без України й Молдови зона пастирської відповідальності РПЦ значно звузиться. Наша автокефалія може викликати ланцюгову реакцію подальшого ослаблення Російської церкви. РФ втратить один із головних інструментів впливу на Україну – церковний. Зменшиться і вага Російської церкви у православному світі.

Які підстави у Вселенського патріарха зробити такий крок тепер, а не через п'ять або 10 років?

– Бо така послідовність канонічних дій Константинополя – вчора було зарано, а завтра буде запізно.

Ми, звичайно, можемо почекати. Але ніхто цього не хоче. Патріарх Варфоломій вже в поважному віці – теж не відкладатиме надовго. Для нього надання томосу може бути історичним кроком. З часу його обрання (1991 року. – Країна) і до сьогодні це питання літало у повітрі. Створення Української помісної церкви подолає міжцерковний розбрат, який існує понад два десятиліття. Це може призвести до переформатування світового православ'я загалом.

Ми звикли розглядати питання томосу в церковно-політичному ключі. Вважаю, варто робити акцент на церковно-канонічний аспект. Заповідь про єдність дав нам Христос. Коли подолаємо розкол і буде Українська помісна церква, припиняться суперечки через храми. Не буде аргументів типу "той розкольник", "у того батюшки недійсні таїнства".

Які аргументи є у Москви, щоб зупинити Вселенського патріарха?

– Усі аргументи проти – винятково політичні. Якихось богословських або канонічних причин заперечувати томос я не бачу.

Не варто слухати Вадима Новинського (народний депутат від Опозиційного блоку. Російський олігарх, отримав українське громадянство від президента Януковича 2012 року. 23 червня цьогоріч із чотирма митрополитами УПЦ МП їздив до Стамбула відмовляти Вселенського патріарха давати Українській церкві автокефалію. Інакше буде громадянська війна, заявив Новинський. – Країна). Жодного армагедону не станеться. Всі релігійні протиріччя в нашій країні створювали штучно.

Якщо протистояння не культивуватимуть ззовні, нічого поганого не відбудеться. Не буде захоплень храмів. Усе має бути по совісті, без жодного примусу. Громади самі мають робити свій вибір. А роль держави полягає в тому, щоб забезпечити право парафій на самовизначення і вільний перехід з однієї юрисдикції в іншу.

Чи могла Українська православна церква отримати томос раніше? Наприклад, за президентства Віктора Ющенка?

– Така можливість була ще за Леоніда Кравчука. У листопаді 1991 року помісний Собор Української православної церкви під проводом митрополита Філарета у складі 200 делегатів звернувся до Патріарха РПЦ Олексія з проханням про дарування канонічної автокефалії. У російської сторони був шанс безконфліктно відпустити Україну. Але прохання Собору 1991 року вища церковна влада в Росії проігнорувала. Відповіді немає досі.

За президента Леоніда Кучми 2000 року зверталися до архієрейського Собору про надання автономії Українській церкві. Це не була би повноцінна автокефалія. Але хоча б якась конкретизація статусу УПЦ Московського патріархату. Але навіть цей половинчастий статус Москва розглядала як шкідливий та передчасний.

2008-го, за Ющенка, цим питанням активно займався Віктор Балога (голова Секретаріату президента. – Країна). Але тоді була інша ситуація у світі. Зараз політика Путіна призвела до міжнародної ізоляції Росії, її вплив на інші країни зменшується. А в той час ще дозволяв заблокувати зусилля України. Тоді процес був кулуарний, про нього мало хто знав. Хотіли вирішити все у закритому режимі. Тепер питання автокефалії вийшло на широкий загал. Його обговорюють на загальнонаціональному рівні.

Як священики УПЦ Московського патріархату ставляться до можливої автокефалії?

– По-різному. Це очікувано, бо в нашій церкві близько 10,5 тисячі священиків і 12,5 тисячі парафій. Серед наших священиків є багато прихильників автокефалії. Але є й ті, хто волів би лишитися в Московському патріархаті. Всі чекають на новини й конкретні стратегічні та кадрові рішення. Очевидно, будуть певні непорозуміння, образи. Потрібен час. Ми змогли позбутися комуністичної ідеології і поскидати з постаментів Леніна. А ще кілька років тому комуністи мали свою впливову фракцію у Верховній Раді.

Що чекає на Московський патріархат в Україні?

– Залежить від того, що запропонує Константинополь для об'єднання. Ніхто нікого не виганятиме. Хочете бути московською церквою – будьте, але не заважайте іншим. Чому в нас не може бути двох думок? Двох юрисдикцій? Україні потрібен церковний і громадянський мир. Тому потрібно дивитися, хто з політиків робить заяви, що розхитують релігійний мир. Не потрібно чекати, доки проллється кров. Або шануй українські закони і державу, в якій живеш. Або повертайся туди, звідки прибув і де подобається.

З якими труднощами й викликами маєте справу через вашу позицію?

– Приїжджали спостерігачі Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Питали, чи мені погрожували, чи відчував утиски. До того сам над цим не задумувався. Відповів, що подібного не траплялося. Лише незначні непорозуміння. Потім задумався і згадав, що таки було. Кілька років тому на моїй малій батьківщині в місті Корець на Рівненщині на мене напав депутат Верховної Ради Новинський. В інтерв'ю газеті "Вести" він заявив, що нібито Константинополь готує розкол в Україні і Драбинко буде екзархом. Я сказав його помічникові, що у пана депутата щось із головою. Біжить за мною нардеп із трьома охоронцями по центральній вулиці міста й кричить: "Я тобе морду набью! Церковь раскалываешь! Давай по-мужски поговорим!" Довелося писати заяву в поліцію.

Що зараз відбувається в УПЦ МП? За чутками, багато священиків перебувають на роздоріжжі.

– Куди скажуть люди, туди й підуть. Коли буде вирішено питання канонічності – паства відповість священику згідно зі своїми переконаннями. Я знаю настрої своєї. Вона підтримує автокефалію.

Є прогноз, що не менше половини вірян і парафій УПЦ Московського патріархату перейдуть до єдиної помісної церкви.

– Ситуація постійно змінюється. Раніше було більше російськомовних українців. Панували байдужі настрої щодо своєї держави, культури. Зараз світогляд українця – інший. Коли тебе б'ють, ти міцнієш. Проводжу аналогію з історичною долею балканських церков. Національно-патріо­тичне протистояння очолювали священики. Християнство і православ'я стало ідеологічною базою країн, які перебували під османським ярмом. Вони викували своє православ'я, державність і незалежність у протистоянні ісламу. У нас такого не було. Україна перебувала під опікою своїх же братів-слов'ян, як ми їх називали. Тільки коли почали бити, до нас дійшло, що "свої можуть бути не своїми".

Автокефалія безповоротна. Якщо це питання з якихось причин не вирішать у Константинополі, воно з'ясується іншим чином. Це образить мільйони українців, вони відчують зневажливе ставлення до себе.

Як майбутній помісній церкві повернути Печерську й Почаївську лаври?

– Самовизначитися повинні як парафії, так і лаври. Ніхто нічого забирати не має. Мова йде про те, щоб переконати насельників і насельниць (монахи й монахині, послушники. – Країна), що це – канонічна церква. Не треба бачити в них потенційних ворогів і чорносотенців (назва російських монархічних й ультранаціоналістичних організацій. – Країна). Там багато наших братів-українців, які виросли в різних регіонах нашої країни, зібрались у чернечі спільноти. З ними треба спілкуватися, працювати.

Що є найбільшою загрозою для України зараз?

– Байдужість і внутрішній ворог, який захоче взяти реванш на найближчих виборах.

Якою бачите Україну за п'ять років?

– Ми згуртувалися. Більш-менш єдині. Підростаємо, вчимося. У тому числі й на помилках. Пережили дві революції. В очікуванні виборів маємо зробити певні висновки. Упевнений, що буде церковна єдність. За п'ять років бачу закінчення війни, порозуміння, хоч і не повне. Але мусимо йти до цього. Наші брати на захоплених територіях мають позбутися російських помічників і сісти за стіл переговорів. Без північного сусіда можна домовлятися. Доки ж він підкидатиме дрова у вогонь, спокою не матимемо.

 

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на gazetaua.