"Ми повинні поглиблювати теплі та добрі стосунки",- митрополит Епіфаній про діалог між ПЦУ та УГКЦПро знайомство та стосунки з Патріархом Філаретом, діалог з іншими Церквами, а також спілкування з мамою.

З Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм ми спілкувались просто в церкві. Він сів у крісло, позаду на стіні висіло нове досягнення православних християн — Томос про автокефалію.

— Ваше блаженство, до грудня вас знало лише обмежене коло осіб, нині — мільйони людей. Чи легко нести цю відповідальність — бути Предстоятелем Православної Церкви?

— На мої плечі лягла велика відповідальність, постійно її відчуваю. Але водночас ділю з тими, хто мене оточує, — парафіянами, архиєреями, духовенством. Ця підтримка дуже відчутна, вона надихає. Я не прагнув цієї відповідальності, але якщо Господь Бог поклав її на мене, то Він у майбутньому допомагає достойно нести цей хрест. І тоді хрест стає значно легшим, а мені залишається лише трудитись.

— Багато років ви були поряд із Патріархом Філаретом. А як із ним познайомились?

— Уперше з Патріархом ми зустрілись 1996 року, коли я вступав на навчання до Київської духовної семінарії — він якраз приймав вступні іспити. Коли вже я завершив навчання та своє служіння у Рівненській єпархії, повернувся до Києва, прийняв чернечий постриг — тоді став особистим секретарем патріарха Філарета, і впродовж десяти років був безпосередньо біля нього.

Тепер, на жаль, маю менше часу для спілкування з ним, адже у мене стало більше обов’язків. Та ми зустрічаємось.

— А вдома часто буваєте? З мамою бачитесь?

— Після обрання ще жодного разу не був у рідному селі, в Старій Жадові, хоча й відвідував Буковину. Сподіваюсь незабаром таки поїхати на свою малу батьківщину — зайти у школу, в якій вчився, до храму, в якому молився. Нині маю справді мало часу. Проте для телефонної розмови з мамою час завжди знаходжу.

— Сьогодні парафії Московського патріархату активно переходять до Помісної Церкви. Ви очікували такої активності?

— Впродовж трьох місяців до нас доєдналось більше як півтисячі парафій з Російської Православної Церкви в Україні. Вважаю, що це досить позитивний процес. Головне — аби він був мирний, спокійний і добровільний. Бо ми не маємо права відкривати другий фронт, релігійний, всередині країни. Нам достатньо тієї війни, яка вирує на Сході України. Тому ми стоїмо на позиції, що єднання Церкви має нести любов.

— Парафіяни переходять, проте часто священики їх у цьому не підтримують...

— Десь наполовину так є. Загалом цим священикам морально важко доєднатись до Помісної Церкви. Чому? Бо дехто впродовж десятиліть проповідував такі речі, які абсолютно несумісні з християнськими поглядами. Їм важко перейти цей моральний бар’єр, стати перед людьми й сказати: я був неправий, каюсь перед вами. Але треба вміти визнавати помилки.

Вони казали: ця Церква ніколи не буде визнаною, ніколи не об’єднається, вона неканонічна, безблагодатна. Багато всього звучало на нашу адресу. Ми готові забути це, перегорнути сторінку і писати разом новітню історію нашої Єдиної Помісної Православної Церкви.

— Які сьогодні ваші стосунки із Російською Православною Церквою в Україні — чи ведете діалог?

— Ми відкриті для тих, хто бажає служити Богові та українському народу. На жаль, вище керівництво РПЦ в Україні не проявляє такого бажання. Хоча вони мали можливість об’єднатись, адже отримали запрошення на Собор 15 грудня від Вселенського Патріарха. Проте не відгукнулись. Нині бачимо, що єднання відбувається з низів. Громади спонукають приймати такі рішення, і якщо священнослужитель — справжній пастир своєї громади, то він дослухається до неї, і разом увійде в лоно ПЦУ. 

— А на якому етапі сьогодні діалог між Православною Церквою України та Греко-Католицькою Церквою?

— Рано говорити про діалог — ми говоримо про співпрацю. Після обрання мене Предстоятелем я неодноразово засвідчував, що ми повинні поглиблювати ті теплі та добрі стосунки, які напрацьовані ще нашими попередниками — Святішим Патріархом Філаретом та Блаженнішим Любомиром Гузаром.

Ми, православні, показали приклад єднання, і його дуже позитивно сприйняли в Греко-Католицькій Церкві. Тож тепер ми повинні говорити і починати з тих питань, які можуть нас об’єднати, хоча свідомі того, що є багато відкритих ран, які ще не загоєні та потребують лікування. Лише тоді ми зможемо говорити про діалог між нашими Церквами.

 

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на "Експрес", 

 

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ