Святий архиєпископ Миколай, коли довідався про несправедливий вирок над трьома мешканцями Фриґії, поквапився на місце страти й «меч із руки воїна вихопивши, кинув на землю,.. і мужів від пут звільнив» (Житія святих, т. 4, с. 155).Чи ж не так має поводитися кожен християнин перед викликом брутальної несправедливости? Та ось 12 грудня 2011 р. в Запоріжжі завершився багатомісячний суд над кількома юнаками, звинувачуваними в пошкодженні пам’ятника Сталіну. Замість того, щоб виправдати молодих людей та засудити провокаторів, котрі зважилися звести на козацькій землі пам’ятник кривавому тиранові, суд визнав юнаків винними й позбавив волі кого на два, кого на три роки або обмежив волю, щоправда, з відтермінуванням вироку. Як ми, християни, що молимося до святителя Миколая про його заступництво перед Богом і беремо мир-лікійського владику за взірець, реаґуватимемо на брутальний виклик?
Немає української родини, яка б не постраждала від сталінського режиму. У кожного з нас, навіть у затятих сталіністів, знайдеться родич, померлий від голодоморів, засланий до Сибіру, засуджений за дійсний або вигаданий опір владі, позбавлений права на професію за свої переконання. Український народ став жертвою геноциду, а християнські Церкви були приречені в СССР на знищення.
Християнинові не годиться дбати про помсту за їхні страждання. Але не пасує нам також миритися з реабілітацією тоталітаризму, а отже ставати пасивними співучасниками відродження культу зла з його демонічними символами. Адже пам’ятник Сталіну – не знак прощання з трагічним минулим, а символ надії на його повернення, - надії, яку власники пам’ятника, комуністи Запоріжжя, пов’язують із приходом своєї партії до влади.
Я пишаюся тим, що серед засуджених юнаків є парафіяни Харківсько-Полтавської єпархії. Кожен із них нагадує мені рядки з Шевченкової поеми «Юродивий» та обнадійливі слова, почуті пророком Іллею від Бога на горі Хорив, - про сім тисяч стійких, «що не схилялися перед Ваалом, та … не цілували його» (3 Цар. 19:18). В усіх храмах нашої єпархії підносилася й підноситиметься молитва за виправдання невинно засуджених Романа Хмари, Олексія Зануди, Василя Абраміва, Юрія Пономаренка, Віталія Вишнюка, Анатолія Онуфрійчука, Пилипа Тарана, Василя Лабайчука, Едуарда Андрющенка. Прошу приєднатися до цієї молитви християн з інших юрисдикцій і конфесій.
Вирок запорізького суду – це виклик для всіх правозахисних організацій України. Не політичні симпатії чи антипатії, а наше громадянське сумління закликає поєднатися в захисті постраждалих за патріотичні переконання співвітчизників, а також у вимозі звільнити українську землю від зловісних символів володарювання комуністичних диктаторів та їхніх поплічників. Від партій, які позиціонують себе як демократичні або національно-демократичні, ми, православні християни, чекаємо на чітку оцінку судового вироку й конкретні дії для виправдання покараних юнаків. Не можна дозволити, аби ця резонансна справа була похована в нетрях посткомуністичного судочинства.
У молитві до святителя Миколая ми просимо його, аби, «як помилував … трьох чоловiкiв, що у в’язницi сидiли, та спас їх вiд гнiву царського й кари смертної» (З вірою і любов’ю, с. 90), так помилував і кожного з нас. Хай же спільний захист невинно засуджених, до якого кличе нас архиєпископ Мир Лікійських Миколай, стане нашою молитвою до святого й закликом до Божого милосердя – милосердя до кожного з нас і до всього нашого народу. Зокрема ж - молитвою за визволення з тенет культу ненависти всіх причетних до встановлення й захисту запорізького пам’ятника червоному богоборцеві.
Джерело: