Випуск 2019 УКУ: 125 магістрів із шести спеціальностейМинулої суботи, 9 лютого, УКУ випустив у доросле життя 125 магістрів із шести спеціальностей, серед яких історія, богослов’я, права людини, управління неприбутковими організаціями, християнська педагогіка та організація дозвілля і права людини. Почесним гостем випускних урочистостей став польський громадський діяч Кшиштоф Становскі. Ми спробували спіймати атмосферу зимової Урочистої академії та занотували все найцікавіше з урочистостей.

 

Початок урочистостей: напутні слова

Після Божественної Літургії усі новоспечені магістри, їхні батьки, викладачі, керівники програм та проректори зібралися в Трапезній, де із вітальним словом до спільноти звернувся отець Ігор Бойко: «Завтра настане інший час: ви прокинетесь уже не як студент, а як випускник, і лише від вас залежатиме, що ви робитимете, щоби зробити країну і світ кращими».

Отець наголосив, що в житті кожної людини є два важливих дня: день народження та день, коли ми розуміємо, для чого прийшли в цей світ: «Бажаю, щоби цей день, коли ви отримаєте диплом УКУ, став днем, коли ви усвідомите, що саме ви, а не хтось інший, є інтелектуальною елітою нашої країни. І нехай ця свідомість супроводжує вас повсякчас у дорослому житті», — цими словами Ігор Бойко офіційно розпочав випускні урочистості.

 

Почесним гостем зимового випуску став польський громадській діяч та друг УКУ Кшиштоф Становскі, який, за словами декана факультету суспільних наук УКУ Володимира Турчиновського, не лише знає український потенціал та бачить український контекст на міжнародній арені, а і своєю діяльністю, що пішла далеко за межі Польщі, шанує, любить і підтримує українців. Дисидент, співзасновник польської «Солідарності», двічі заступник міністрів освіти та закордонних справ Польщі, Становскі був одним з організаторів польської Революції Гідності в Україні та співзасновником Комітету громадянської солідарності з Україною, а з 2016 — є членом дорадчої ради Інститут лідерства та управління УКУ.

«Це велика людина з великим сердцем, величезним досвідом, з католицькою освітою й чітким баченням майбутнього… Не знаю, чи він знає про нашу концепцію трьох С, але його життя є зразковим прикладом її втілення», — із такими словами Володимир Турчиновський передав мікрофон почесному гостю.

 

Промова почесного гостя Кшиштофа Становського

І хоча Володимир Турчиновський, представляючи гостя, згадав такі подробиці про промовця, які навряд знайдеш в інтернеті, Становскі все одно зміг здивувати та утримати увагу присутніх, зробивши невеликий екскурс у своє студентське минуле. За словами почесного гостя, Люблінський католицький університет за часів його навчаннябув першим та єдиним недержавним університетом між Токіо та Берліном, тобто, єдиним шансом отримати вищу освіту, якщо студент мав проблеми з державою.

З наступної історії нескладно здогадатися, що проблеми в Становського-студента були. Його науковий керівник зміг прочитати мою дипломну аж через півтора роки після захисту: “Коли ми затвердили тему, він потрапив у в’язницю. Це не завадило мені захиститися, але опісля я також потрапив за грати. Але дивіться, як легко сьогодні закінчити університет!» – жартує почесний гість. 

Згадуючи минулі часи, Становські звернувся й до загальнонаціонального польського досвіду, який допоміг країні перейти від протестів до єдності: «Пам’ятаю, як 30 років тому поляки були чемпіонами світу в протестах та самвидавах. Кращих за нас у світі не було! Але в якийсь момент ми усвідомили, що наші страйки та мітинги проти влади не матимуть жодної користі, якщо ми не знаємо, як дати ради собі особисто та як подбати про своїх близьких. Ми усвідомили, що якщо ми об’єднаємося, не залишиться людей, які чинитимуть спротив. Тоді за стіл переговорів сіли дві групи людей: ті, що тільки що вийшли з в’язниці, і ті, хто їх посадив за грати. Вони розуміли, що останні 10 років воювали одне з одним. Але того разу все-таки вирішили подумати про спільне майбутнє, про те, що вони можуть зробити разом».

 

Від історичних екскурсів почесний гость перейшов до розмови про соціальне інноваторство: «Коли я їхав до вас, я думав про соціальних інноваторів, бо цей університет виховує відповідний світогляд. Але справжніх інноваторів — завжди мало, буквально — один на мільйон. Й особливістю цих людей є рішення проблем без допомоги політики, лише завдяки своїм зусиллям і праці. Я часто чую, що соціальні підприємці не зацікавлені вчити людей. Мовляв, вони лише годують їх рибою, замість того, щоби вчити, як рибалити. Але насправді ці люди змінюють усю рибну промисловість, а не лише погляди одного рибалки. Результатом дій справжнього соціального інноватора буде зміна у всьому суспільстві, а не лише у свідомості деяких людей». 

Наостанок Становскі закликав магістрів не боятися труднощів, але й цю пораду супроводжувала цікава історія з минулого: «Коли я сидів у в’язниці, до мене якось підійшов найавторитетніший бандит і сказав: Пане Становскі, перші 10 років — завжди найважчі. І я знаю тепер, що це правда, бо якщо хочеш щось змінити, треба бути готовим до того, що миттєвих змін не станеться»На що отець-ректор УКУ Богдан Прах, який вчився в Люблінському католицькому університеті в ті самі роки, що і Становскі, відповів гостю, що легко дійсно не буде: «Але легко й не має бути. Якщо щось дається тобі легко — це часто може означати , що рано чи пізно твоя робота виявиться нікому не потрібною. Але найважчі перші десять років цілком можливо скоротити до двох, якщо вміти об’єднуватися з однодумцями і працювати разом», — додав отець-ректор.

Батьки, які приїхали розділити радість випускного зі своїми новоспеченими магістрами, пишаються дітьми і теж вважають, що диплом магістра в УКУ – впевнений крок до успішного майбутнього. «Мій син отримав диплом магістра історії з відзнакою, і ми дуже щасливі, що це сталося саме тут. Він мав шанси вступити у найвідоміші виші країни, але з-поміж кращих обрав УКУ. Я вважаю, що завершити магістратуру тут – це велике звершення, і сподіваюся, що я теж до цього трохи причетна. Але це не точно не останній етап, ми рухаємося  далі. І наше майбутнє також буде пов’язане з УКУ»,  ділиться емоціями і планами Світлана Олежко, яка приїхала з Харкова, щоб побачити сина у магістерській мантії.

Михайло Гринишин, батько випускниці програми з Прав людини розповідає, що вчитись в УКУ на Правах людини було самостійним і незалежним рішенням його доньки: «Але я радію, що моя дитина вчилася саме тут, і я вдячний, що у нас є такі виші. Кожна молода людина – це витвір божий. Її життя – її дорога, а батьки лише мають допомагати, сприяти і радіти – як от ми сьогодні!»

Продовження традицій: нагорода і фінальна промова валедиктораВипуск 2019 УКУ: 125 магістрів із шести спеціальностей

Цьогорічну нагороду валедиктора та можливість звернутися до спільноти із завершальною промовою отримав Олександр Кожухар, випускник першого набору магістерської програми з Прав людини УКУ. «На відміну від своїх 15 одногрупників, які сидять у залі, я все ще відчуваю себе студентом. Я хвилююся, а хвилювання — це найхарактерніше студентське відчуття. Хоча насправді, крім хвилювання, я відчуваю ще безліч позитивних емоцій, бо весь наш набір закінчив навчання успішно, усі ми дійшли до кінця та отримали дипломи. А це справжнє досягнення в УКУ»- усміхнувся валедиктор. Під час промови він подякував університету за боротьбу та викорінення його особистих «не», як от «не знаю» чи «не впевнений», а також за укріплення інших «не»: не здаватися та не зупинятися. Він також поділився своєю історією в УКУ. Виявилося, що вона почалася задовго до вступу на магістерку:

«Десять років тому я сидів у лінгвістичній гімназії, не знаючи іноземних мов і маючи один інтерес у житті — Counter-Strike. Згодом я потрапив на мовні курси в УКУ, але я розумів, що прийшов не заради англійської, а заради глобальних змін, заради відповідей на свої запитання. За цей відносно короткий період в УКУ зі мною стався справжній поступ. Я не лише вивчив англійську та успішно склав ЗНО, а й перестав бавитися в комп’ютерні ігри», — розповів Олександр.

Далі відбулась чотирьохрічна пауза в стосунках з УКУ, але коли хлопець знову опинився тут у якості студента, навіть оком не встиг моргнути, як побував у Вашингтоні, Страсбурзі та інших містах на міжнародних конференціях та закордонних стажуваннях. І все це завдяки УКУ, — зізнається хлопець. — Я не знаю, чи кожен студент тут переживає такі пригоди, але мої одногрупники, з якими ми провели надзвичайно насичені півтора роки разом, розкажуть вам історії, дуже схожі на мою.

«Проте ми вчились в УКУ не лише для того, щоби боротися зі своїми «не» чи покращувати свої сильні сторони. Ми тут, у першу чергу, для того, щоби допомагати іншим. Як правники ми приходимо на допомогу тоді, коли вже були порушені такі норми і правила, як «не вкради» чи «не вбий», — додав цьогорічний валедиктор Олександр КожухарВін закликав усіх випускників ніколи не зупинятися та не опускати руки та висловив надію, що цей перший випуск магістерської програми з Прав людини — це лише початок для правників в УКУ.

Ми запитали в проректора з науково-педагогічної роботи Софії Опацької, де спільнота УКУ бере сили та сміливість бути в авангарді української вищої освіти, а саме відкривати та реалізувати програми, аналогів яких в українських вишах немає. «На прикладі магістерок, які випускаються сьогодні, легко зрозуміти, чому ми відкриваємо нові програми, — пояснює проректор. — Чи потрібно нам верховенство права в Україні? Дуже потрібно. А науки про дані? Про це всі  говорять, але не всі розуміють, для чого це потрібно. Ми ж впевнені, що і для державних органів, і для бізнесу, і для всієї країни загалом — це надважливо, бо розвиток комп’ютерних наук, зокрема, може спозиціонувати Україну на глобальній карті світу. А спостерігаючи за нашою програмою з управління неприбуткових організацій можна на власні очі побачити, як змінюється й розвивається громадянське суспільство в Україні. І цей стрімкий розвиток  однозначно потребує якісного менеджменту».

На наше запитання до випускника Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями Василя Кулевчука, що він вважає своїм найголовнішим здобутком в УКУ, крім професійних знань та навичок, хлопець відповів, що це середовище та світогляд: Усі мої 30 одногрупників уже при вступі мали досвід роботи в громадському секторі. Бути в колі людей, які прагнуть саморозвиватися, і спільно навчатися новому — це дуже заряджає! А ще УКУ за півтора роки переформатовує твій світогляд: до вступу я займався лише проектами, але тут зрозумів, що це лише маленька частинка ширшого контексту. Коли ти не думаєш лише про потреби своєї громади, а думаєш про те, як вона може змінити цілий світ — ти розумієш свою величезну відповідальність. Але водночас кожен твій рух може призвести до дійсно неймовірних змін».

Після вручення дипломів, Урочиста академія традиційно завершилася церемонією перекидання китичок та спільним виконанням студентського гімну Gaudeamus.

 

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на ucueduua