Рівно 20 років тому, в 1992 році, була створена Українська Православна Церква Київського Патріархату, третім Предстоятелем якої через три роки став Патріарх Філарет. Про те, як створювався Київський Патріархат і яке місце в православному світі посідає сьогодні, про Москву, Кирила, Януковича, піст та Великдень нам з вами пощастило дізнатися з перших уст – від самого Патріарха Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарета в останні дні посту, що передують святу Світлого Воскресіння Христового.

– Ваша Святість, чи правда, що Україна – найбільша православна країна? Скільки на Київщині церков і соборів Київського Патріархату і скільки Московського?

– Те, що Україна є найбільшою християнською державою, я не можу цього сказати. Але те, що Україна порівняно з європейськими державами найбільш релігійна – це так. І підтвердженням цього є будівництво храмів. Лише за роки незалежності зведено більше 3 тисяч храмів. Більше 3 тисяч! В жодній країні, яка знаходилася чи то в Радянському Союзі, чи то в соціалістичному таборі, й близько не побудували стільки храмів, скільки Україна за останні роки. Для прикладу візьмемо Росію. Я не знаю, чи побудовано там бодай тисячу храмів.

– Хоча зруйновано було однаково – що в нас, що в них?

– Зруйновано в Україні було більше, тому що в нас храми знищувались, а в Росії лише закривалися. Тому в Україні йде будівництво, а в Росії – відновлення храмів.

По-друге – те, що ми бачимо в храмах багато дітей і молоді. Ось зараз закінчується Великий піст, і я бачу, що приходить молодь сповідуватися і причащатися. Це свідчить про те, що віра в них не показова, не заради моди. Але це не значить, що в Україні нема такої розбещеної молоді. Тут теж усе це є. Але коли ми беремо в порівнянні, то Україна поки що знаходиться в такому вигідному положенні. Особливо цим вирізняється Західна Україна і частково Центральна.

Велике значення для відродження релігійності та духовності має викладання християнської етики в школах. От якщо взяти Україну в цілому, то на Галичині, в Західній Україні, майже в кожній школі викладається християнська етика. А якщо взяти Схід, там, навпаки, вона викладається де-не-де.

Стосовно Київщини. Тут найбільш потужними є дві церкви – Українська Православна Церква Київського Патріархату і Московського. Київський Патріархат в Києві й Київській області має приблизно 500 парафій. Є райони, де має перевагу Київський Патріархат, а є райони, де має перевагу Московський. Але ми дотримуємось такого положення, що рано чи пізно в Україні буде одна Православна Церква, тож ми не повинні підкреслювати різницю між нами. Навпаки, ми говоримо, що сповідуємо одну й ту ж православну віру, що всі ми українці, живемо в українській державі і тому мусимо належати до однієї Церкви.

– А що Ви можете сказати про храми, які є на Київщині? Які з них унікальні і чим?

– Звичайно, що в Київській області є храми унікальні. От, наприклад, Переяслав-Хмельницький. Там храм Вознесіння Господнього. Діючий. Поки що там знаходиться музей-діорама...

– Але ж його забрано до Московського Патріархату?

– Ні. Вони хочуть забрати. Але дзвіниця наша. І ми служимо там.

– У музеї кажуть, що діораму немає куди перенести й немає за що...

– Там будується приміщення для того, щоб перенести цей музей. А ось в Яготині зараз йде боротьба за храм. Він є пам’яткою архітектури, але був зруйнований. Тепер його відновили. І ми там не тільки освячували місце, але й гроші давали на відновлення. А тепер Московський Патріархат хоче його забрати собі. І влада яготинська хотіла на минулому тижні храм їм передати.

– Але яке відношення має влада до храму?

– А тому що цей храм відновлюється за кошти держави. Ми лише допомогли. На сесії міської ради храм хотіли передати Московському Патріархату. Але зібралися люди, громадські організації піднялися й не дали провести цю сесію. Був великий скандал. Влада змушена була закрити сесію і перенести розгляд цього питання на тиждень. А ми будемо за нього боротись.

Є ще унікальний храм в Пархомівці, під Білою Церквою. Це пам’ятник архітектури і головне – живопису.

Утім, переважна більшість храмів Київщини новозбудовані.

– 14 квітня до Києво-Печерської лаври з Єрусалима привезуть священний вогонь. А де братимете священний вогонь ви – у Лаврі чи в Єрусалимі?

– Річ у тім, що раніше ніхто цей вогонь не возив. Їхали до Гробу Господнього, молились і були свідками появи цього Благодатного вогню. А після того як Україна отримала свою державність, почали їздити туди за вогнем. Така акція на державному рівні почалася за Президента Віктора Ющенка. Їздили до Єрусалима, брали благодатний вогонь, а потім у Святій Софії збиралися представники всіх областей, котрі в суботу на літаках розвозили цей вогонь по всій Україні. Тепер теж цю традицію продовжують, але вже не на державному рівні. Тепер Лавра везе собі цей благодатний вогонь, з Київського Патріархату теж їдуть і теж привозять.

Цього року поїде брат екс-президента – Петро Андрійович Ющенко. Він і раніше їздив, і торік, і в цьому році поїде. Тож Благодатний вогонь буде і в Лаврі, і скрізь.

– А чому Благодатний вогонь виникає саме на православну Пасху? Католики святкують без вогню?

– Є два календарі – Григоріанський і Юліанський. Світ живе за Григоріанським календарем. І частина Церков живе за цим календарем, а 5 Церков живуть за Юліанським.

– І не хочете ніколи і ні за що це змінити?

– Не ми не хочемо. Народ не хоче. Тому що в 20-і роки Російська Церква, до якої належали й ми, перейшла на Григоріанський календар. Але люди на Різдво Христове не приходили до храму, святкували за старим стилем.

А що стосується вогню, то це тільки православна традиція. У католиків такої немає. Їм вогонь не треба. Бо він з’являється в православному храмі, а не в католицькому.

– Тоді виникає інше запитання. Чому в тому ж Єрусалимі католицьке Різдво святкується значно ширше і гучніше за православне?

– Тому, що 25 грудня Різдво Христове святкують разом і католики, і протестанти, і православні християни. Лише 5 Церков дотримуються Юліанського календаря. До них належать: Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська і Українська.

На Заході більше святкують Різдво Христове. А менш значуще для них Воскресіння Христове. У нас навпаки. Тому що якби не було Воскресіння, то й християнства не було б. Бо Різдво було заради Воскресіння.

– А що зараз відбувається у релігійному світі взагалі?

– Існують різні релігії. Але релігія може бути істинною одна. Всі релігії не можуть бути істинними. Чому? А тому що Бог один. Не може бути в кожній релігії свій Бог. Це до християнства кожен народ мав своїх богів. Греки – своїх, римляни – своїх, українці – своїх, індуси – своїх. Кожен народ мав своїх богів. Але вони не боги. Вони – божки. І тільки Бог, якого проповідує християнство, – єдиний істинний Бог.

– Але ж так кажуть і мусульмани, і католики...

– Бог, Якого сповідують християни, Якого сповідують іудеї, Якого сповідують мусульмани, – один. Оці три релігії сповідують одного Бога. Але вчення про Бога у цих трьох релігій різне. Яка різниця між християнським Богом і іудейським? А вона в тому, що християни вірять в єдиного Бога, але в трьох Особах – Отця, Сина і Святого Духа. Іудеї не вірять у Святу Трійцю. Тільки в єдиного Бога. Мусульмани вірять теж в єдиного Бога. Визнають і Ісуса Христа. Іудеї Ісуса Христа не визнають, а мусульмани визнають, але тільки як пророка, який, мовляв, менший за Магомета.

Аллах – арабською «Бог». Так ось, вони в Бога вірять, але не вірять у Святу Трійцю, не вірять в Ісуса Христа як Сина Божого. Тільки як у пророка. А християни сповідують, що Ісус Христос є Син Божий, тобто Бог, Творець світу.

Іудеї Христа не вважають Месією, Спасителем. Вони чекають, що Месія ще прийде. А от Христа не визнають і тому відкидають. І не вірять в нього як у Месію, Спасителя. І їхні духовно-релігійні провідники майже два тисячоліття назад видали Його язичникам-римлянам для розп’яття.

А якщо взяти язичницькі релігії й, зокрема, давньоукраїнську. Так от, всі ці Даждьбог, Перун, Ярило тощо – все це видумка людська. І в чому безумство людини? У тому, що вона поклоняється не Богу, а творінню якомусь. Хіба Перун створив цей світ? – Ні. А якщо він не створив світ, який же він Бог?

Це свідчить про те, що розум людський затьмарений. Вірять у безумство, а в істину не вірять. Ви візьміть атеїстів. Теж безумні. Атеїсти з’явилися не в 20-му і не в 18-му столітті. Атеїсти були ще до нової ери. Греки були філософи-атеїсти, які не вірили в існування будь-яких богів. І цар і пророк Давид, який жив ще за тисячу років до Різдва Христового, тобто до нової ери, і той казав своєму сину: «Говорить безумний: немає Бога». Отже, невіра в Бога – старі погляди людини. Але якщо Бога нема, то звідки взявся світ? Якщо ти не знаєш, кажи: «Не знаю», а не говори, що цей світ не створений Богом. Кажи: «Не знаю». А то ж ти говориш, що він сам виник.

Якщо ви візьмете людину, яка народжується. У його генах закладена вся інформація про майбутню людину. Це випадково? А раз невипадково, значить, не знаєш, звідкіля цей світ. А Бог тобі відкрив очі і сказав, що Я створив цей світ, Бог.

Тепер головне. Хто говорить про те, що Бог створив світ? Його пророки, яким Бог відкрив і про створення світу, і про пришестя Спасителя – Сина Божого Ісуса Христа. Філософи-греки говорять інше. Буддисти говорять ще інше. Тепер постає запитання: у що повинен я вірити? Кому? Ісусу Христу? Апостолам? Чи Магомету? Чи Будді? Чи Конфуцію? Чи атеїстам? Кому я повинен вірити? Вірити я повинен тому, хто дає докази беззаперечні. Такому я повинен вірити. Які докази? – Воскресіння з мертвих. Вірити треба Тому, Хто воскрес із мертвих. Раз Він воскрес із мертвих, то значить Він говорить правду. І Той, Хто воскрес із мертвих, сказав: «Я є Істина». І ось в цю істину і треба вірити. Її приймати. Тому що це говорить Бог. А те, що Він Бог – доказ Його воскресіння.

– Ваша Cвятосте, а які відносини в сьогоднішньому світі між різними релігіями?

– Відносини різні. В одних країнах вони толерантні, як, наприклад, у західних державах. Тут іудеї, християни різних конфесій, мусульмани живуть у мирі та злагоді. В Америці теж живуть усі мирно. А в арабському світі – ні. Там мусульмани переслідують християн.

– Але ж тепер не рідкість, коли мусульмани одружуються з християнками?

– Женяться араби на християнках у християнських країнах. А одружитися мусульманину з християнкою в Арабських Еміратах неможливо, бо зараз іде жорстоке переслідування християн у мусульманських країнах – і католиків, і православних, і протестантів.

– А чи немає певної експансії на православ'я з боку католиків?

– В історії таке було. Були релігійні війни в Європі між католиками і протестантами. Православних там майже не було, тож і протистояння між православними і католиками не було. На Близькому Сході колись точилася боротьба між православними і католиками. В XII–XIII століттях були хрестові походи. Під приводом захисту християнських святинь католики руйнували святині православні. Тому на Сході, наприклад греки, дуже негативно й досі ставляться до католиків.

– А вже в наші часи в Західній Україні такого протистояння хіба не було?

– Було. В 90-і роки. І досить жорстоке протистояння. Його причиною було те, що за радянської влади греко-католицька церква була заборонена. А потім вони із підпілля вийшли і захотіли повернути собі храми, які належали православним. І ось за храми боротьба й велась. А потім, коли побудували храми і православні, і католики, то причина ворожнечі відпала.

– А чому ж тоді православна церква завжди виступає проти приїзду Папи Римського?

– Не православна церква, а Московська церква. Київський Патріархат не протестував проти приїзду Папи Римського ніколи.

– Чому так?

– Тому що Москва вважає, що католики зруйнували їхню церкву на Галичині. Храмів Московського Патріархату тепер там майже немає. Московська церква у Західній Україні зазнала фіаско. І після того як там греко-католики і Автокефальна церква перебрали собі парафії Московського Патріархату, Москва виступила проти греко-католицької церкви зокрема і проти католиків узагалі.

– А хіба греко-католики і католики – не одне й те ж саме?

– Не одне й те ж. Хоч обидві є католицькою церквою, але різниця між ними існує. Греко-католики дотримуються віровчення католицького, а зовнішні обряди в них православні.

Колись у католицькій Польщі католицькі єпископи були депутатами в сеймі, тобто мали владу. А православних єпископів до сейму не допускали. Тож їхні права були принижені. Їм сказали: якщо ви будете в єдності з Римом і з Папою, то й ви будете сидіти в сеймі. І тоді православні єпископи, бажаючи бути в сеймі, тобто мати владу на рівні з католицькими єпископами, погодились увійти в єдність з Римом. І це було вирішено на Брестському соборі в 1596 році. Це єпископи так вирішили…

– Греко-католики, як і католики, відносяться до Ватикану. А яка структура в православній церкві? Яке відношення до нас має, скажімо, той же Варфоломій?

– У католицькій церкві Папа на весь світ один. І католиком може бути тільки той, хто визнає Папу. Православна структура інша. Тут кожен народ – грецький, український, грузинський, болгарський, сербський, арабський – має свого Патріарха, свого Владику, але на території цього народу.

– То тоді хто такий Вселенський Патріарх?

– Він перший серед усіх 15 православних церков.

– А чи є у православ'я якийсь міжнародний вищий орган?

– Це Вселенський собор. Зараз готується Всеправославний собор. Але він уже готується 40 чи 50 років. І невідомо, буде він чи ні, а якщо й буде, то коли.

– А що б ви сказали людині, яка з Богом у серці, але з тих чи інших причин не дотримується постів?

– Якщо говорити про Пасху, то тут головне не піст. Головне – це подія, яку ми святкуємо на Пасху – Воскресіння Ісуса Христа. А яке відношення має Воскресіння Христа до кожного з нас? Відношення пряме. Якщо Він Воскрес, то й усі воскреснуть. Незалежно від того, вірить людина в це чи не вірить. Від людини не залежить майбутнє воскресіння. А залежало воно від Воскресіння Ісуса Христа. Якби Христос не Воскрес, то ніхто б і з нас не воскрес. Смерть панувала б над людським родом. А оскільки Христос Воскрес, це значить, що переможена смерть у людській природі.

Піст – це що? Це утримання від гріха. Не від їжі, а від гріха. А утримання від їжі допомагає нам утримуватися від гріха. Бо той, хто нап'ється в дні посту, від гріха не втримається. А той, хто примусив себе утримуватись від їжі, той може примусити себе не робить гріха.

Але утримання від гріха – це тільки половина того, що ми повинні робити. А друга половина – робити добро. Якщо людина не має їжі – дай. Якщо у в'язниці – відвідай. Якщо потребує допомоги – допоможи.

– Якщо ми вже заговорили про милість і про добро, то доречно було б згадати ваше звернення і представників інших церков до Президента Віктора Януковича з приводу того, щоб помилувати Юлію Тимошенко. Днями він вас збирав і пояснював, чому не може її помилувати. Чому ви це зробили і що вам відповів Президент?

– Ми зробили це тому, що Христос сказав: «Коли я був у в'язниці, ви не відвідали мене. І тому будуть вам вічні страждання…» І коли апостоли запитали: «А коли ми тебе бачили у в'язниці?», Христос відповів: «Те, що ви не зробили одному з малих цих, те ви не зробили й мені». Тому ми сказали Президенту, щоб він помилував Тимошенко.

Він нам сказав, що не має права цього зробити, бо за Указом треті особи не мають права просити про помилування. Тільки засуджені. А вона не хоче за себе просити, бо якщо вона просить помилування, значить, визнає свою провину. А вона своєї провини не визнає. Тому й не просить.

Ми тоді попросили його, щоб він змінив цей Указ. Щоб просити про помилування могла не тільки засуджена особа, а й третя особа.

А далі все залежатиме від людини, від душі Президента. Бог дав свободу першим людям. Ви можете з'їсти, але я вам кажу – не їжте. А диявол каже: їжте, станете богами. І ось від людини залежить, кого послухати – Бога чи диявола. Так і тут.

Ми спочатку звернулися письмово. А потім Президент нас запросив до себе, щоб пояснити ситуацію, яка складається. Я йому сказав, що ми прийшли до нього як до Пілата, який сказав, що я маю владу, щоб простити тебе, і маю владу розіп'яти тебе. І питає в іудейського народу: «Кого ви хочете, щоб я до Пасхи відпустив: Варраву, розбійника, який вчинив вбивство, чи Христа, якого ви називаєте царем? Кого?» Вони закричали: «Варраву відпусти, а царя розіпни». І він відпустив. Таку владу мав. І цей має владу. Тож ми просимо: відпусти, хоч вона і засуджена, ми не втручаємося в те, справедливо чи несправедливо, не наша це справа, але те, що нам належить просити, ми і просимо.

– Але Янукович нічого навіть не пообіцяв?

– Янукович сказав, що зараз іде нове слідство, що є нові звинувачення. Це одне. Друге те, що нині працює комісія, яка розбирає можливості клопотати за засуджених третім особам.

– Слідом за Великоднем починається Поминальний тиждень. Для нас згадувати близьких, молитися за них важливо, а чи має це значення для них, тих, кого вже немає з нами?

– Церква закликає поминати спочивших не тільки в пасхальні дні. Вона закликає молитися за померлих протягом року, впродовж усього життя. Для чого це? А для того, що померла людина у тому житті допомогти собі не може, якщо вона грішна. Бо покаятися після смерті неможливо. Є одна тільки можливість – молитва живих за померлих. І тому ми щодня молимося за них. Це язичники поминали, тризни влаштовували. І зараз багато хто приходить на цвинтар поминати. Але треба на могили приходити не поминати, а молитися за померлих. Коли ви проходите на могилу, випили, то це називається пом'янули. А ви повинні прийти на могилу і на ній помолитися за прощення гріхів. Оця молитва померлому допоможе. А якщо вип'єш, то собі додаси гріхів, і за тебе потім доведеться комусь молитися…

– А чому поминання найбільш популярне саме в пасхальні дні?

– Тому що ми засвідчуємо нашу віру у воскресіння. Не тільки Воскресіння Ісуса Христа, а й воскресіння того, хто помер. Це наша віра в його воскресіння. А якщо ми не віримо в Його Воскресіння, то чого прийшли сюди?

– А чим особисто для вас є ці поминальні дні?

– Для Патріарха, як і для всіх, це час молитви за померлих. Я молюсь за батьків. За свого батька, який пішов на фронт, коли мені було 14 років, і він просив мене молитися за нього. Мій обов'язок, поки я живий, молитися за батька. Не тому, що він просив. Мати, наприклад, не просила, але я молюся й за неї. За братів молюсь. За родичів, за друзів, за священиків, за єпископів, за всіх, з ким я в житті зустрічався. За всіх молюсь.

– Не так давно Київщиною, та й не тільки, прогриміло кілька гучних справ з приводу вилучення з тіл померлих певних фрагментів для подальшої трансплантації. Як відомо, у Верховній Раді готується відповідний законопроект, який повинен узаконити такі вилучення навіть без згоди близьких. Ваша точка зору на цю проблему.

– Це порушення свободи. Якщо помер чоловік, а його дружина проти того, щоб його тіло розрізали на шматки і роздавали, то виходячи з цього церква буде проти такої наруги над тілом померлого.

– Багато розмов викликав і законопроект, створений на прохання церкви щодо заборони абортів. Чому церква саме тепер, в цей непростий час, виступила з ініціативою про заборону абортів?

– Аборт – це гріх. Це вбивство людини, яка вже сформована в утробі матері. Під яким би приводом ви не вбивали, ви вбиваєте майбутню людину.

Церква проти тому, що це вбивство. Є заповідь божественна: «Не вбивай!» Далі. Це наносить суспільству, народу велику шкоду. Це – вимирання нації.

Чому в нас неміцні шлюби? А тому що не виховують дітей, не готують до життя, до шлюбу. Людина повинна бути відповідальною за свої вчинки.

– А що робити тим жінкам, які це робили і відчувають гріх на душі? І його треба спокутувати. У Києві, люди кажуть, є лише одна церква Святого Макарія, яка знаходиться на вул. Стара Поляна, 46, де правляться панахиди по дітях, які були вбиті абортами чи викиднями. Як може жінка спокутувати свій гріх?

– У даному випадку молитися треба не за дитину, яку вбили, бо вона не винна, не грішна, бо ще навіть не народилася. Тому церква не встановила молитов за тих, хто не народився. А молитися треба за винних у цьому гріху, тобто за матір. І батька теж. Бо без нього не було б цієї дитини. Винні обоє – і батько, і мати. За них слід молитися.

– Є таке село Оленівка на Васильківщині. Там в одній садибі закипіла вода в колодязі. Бабки лікують людей, виганяють біса уже 6 років. Як ви до цього ставитесь?

– Усе це бісівська справа. Для чого? Щоб відволікти людину від Бога.

– Вони посилають людей до церкви...

– Посилають у церкву, а служить у церкві людина, яка служить дияволу. І такі люди ікони вішають у своїх приміщеннях. Для чого? Для того, щоб обманути людину. Бо якщо ви не бачите ікони, то скажете – тут щось нечисте. А коли бачите ікону, то у вас уже критичний розум трохи притихає. А якщо вона ще й молитву прочитає, то у вас з'являється віра до цієї людини. Таким чином, диявол, злі духи збивають людину з правильного шляху. Через отакі чуда чи незвичайні явища. А є прямий шлях. Звертайся безпосередньо до Бога з молитвою і вірою…

– Є багато грішних людей, які б хотіли піти до церкви, сповідатися, причаститися. Але тут на заваді стоїть священик. Адже священика від Бога не часто зустрінеш. І це заважає людині розкрити душу перед Богом. Це заважає сповідатися. Що ви можете порадити такій людині?

– Знайти такого священика, якому ви можете розповідати.

– Чи справді існує в наш час таємниця сповіді?

– Ви можете покладатися на священика, навіть якщо він поганий, нечуйний. Він не розповість таємниці сповіді.

– Розкажіть, будь ласка, про становлення Київського Патріархату. Про те, що відбувалося 20 років тому.

– Коли при Горбачові в Радянському Союзі виникла гласність, свобода, демократія, тоді з'явилася думка про розширення прав республік. І в Україні заговорили про розширення прав Української Республіки. А я тоді був Місцеблюстителем Московського патріаршого престолу. Патріарх помер, а я Місцеблюститель. І я на Соборі порушив питання про розширення прав Українського Екзархату. Тоді змінили назву Український Екзархат на Українську Православну Церкву. І коли змінили назву, я нагадав їм, що коли Київська Митрополія приєднувалася до Московського Патріархату, тоді Московський Патріарх обіцяв, що будуть збережені права Київської Митрополії, які вона мала, будучи в складі Константинопольського Патріархату. А які права мала? Український єпископат обирав свого Предстоятеля, а затверджував Константинопольський Патріарх. І ще було багато таких дрібних привілеїв у Київських Митрополитів.

Я сказав, що ми хотіли б, щоб оці права повернули нам, українцям. І на соборі було прийнято рішення надати Українській Церкві ці права. Потім їх сформулювали в самостійну і незалежну в управлінні Українську Православну Церкву. Це значить, що Українська Церква уже не екзархат, що Українська Церква має право мати Священний Синод, обирати своїх єпископів, має право обирати голову, Предстоятеля своєї церкви, а Московський Патріарх тільки затверджує. І це було прийнято на Помісному Соборі, потім сформульовано в грамоті, яку Патріарх Олексій вручив мені як Предстоятелю Української Православної Церкви в Софійському соборі. Ця грамота є в мене.

Але це було в умовах існування Радянського Союзу. А коли він розвалився і Україна проголосила незалежність і свою державу, я порушив питання про те, що нам уже цього недостатньо. Є заповідь про те, що кожен народ повинен мати Першого Єпископа, Патріарха, незалежного від інших. Як незалежна держава ми маємо право не тільки Синод, а й Собори скликати. І ми скликали Собор 1–3 листопада 1991 року. На ньому був представлений весь український єпископат, були представники всіх єпархій – духовенство, представники монастирів, духовних навчальних закладів, тобто це був повноцінний Собор. На ньому було вирішено, що нам потрібна Автокефальна церква, повністю незалежна від інших, оскільки ми незалежна держава. Одностайно проголосували, всі підписали, кожен член Собору підписався за автокефалію.

Ми звернулися з цим до Московського Патріарха, щоб вони погодились на нашу автокефалію, а вони замість того щоб погодитись, – бо в нас всі права були, ми діяли законно, – вирішили ініціатора, тобто мене, усунути з посади Предстоятеля Української Церкви, митрополита Київського. Замість того щоб розглядати питання автокефалії, вони зайнялися мною. І думали, що якщо вони мене усунуть, то усунеться й сама проблема автокефалії.

Весь Собор, який проходив у Москві в 92-му році, був спрямований на те, щоб мене умовити подати прохання про відставку. Умовити, щоб я добровільно відмовився, бо причини зняти мене не було. А я сказав – ні, я добровільно не піду. Мене обрав Собор. Обрав єпископат. Я хочу служити, звільнятися не буду.

Коли ж вони відчули, що я не відмовлюся, вирішили зробити це через Харківський Собор. Хто вони? Хто вирішив? Вирішили російські спецслужби разом з нашими українськими. Це підспудна версія, те, що на поверхню не виходило. А ініціатором Харківського Собору були: Патріарх Олексій, Патріарх нинішній Кирило, Володимир – нинішній Предстоятель Української Церкви Московського Патріархату, Никодим Харківський, Житомирський Іов і ще деякі. Так ось, вони були виконавцями усунення мене через Харківський Собор.

Але цей Харківський Собор був незаконним. Чому? Тому що собори має право скликати лише Предстоятель. Тож лише митрополит Київський мав скликати цей Собор. А я його не скликав. Скликав його Харківський єпископ, митрополит Никодим. А він не мав права цього робити. Це якби Верховну Раду скликав не голова Верховної Ради, а якийсь там депутат чи голова фракції. Як депутат не має права скликати Верховну Раду, так і Харківський ієрей не мав права скликати Собор. Та він скликав. Хто йому допомагав і чому українські архієреї послухали Харківського митрополита? Чому? Він же не Предстоятель і влади над ними не має. Та вони послухали і поїхали. А тому, що їх примусило СБУ.

Раніше без дозволу КДБ ні призначення єпископа, ні звичайного священика не можна було здійснити. Це зараз кого ми хочемо, того й ставимо і маємо таку свободу, якої ніколи не мали. А в радянські і післярадянські часи єпископи знали, що треба зважати на те, що органи держбезпеки говорять, інакше їх всіх познімають.

Отож під натиском спецслужб зібрали всіх у Харкові єпископів. І коли цей Собор проходив уночі, повимикали всі телефони, нікого не допустили стороннього, крім СБУ, яке знімало цей Собор. Потім вони демонстрували фільм «Анатомія розколу». І там вирішили Філарета зняти і обрати Володимира Сабодана Предстоятелем Української Православної Церкви. Це стало початком розділення Української Церкви, яка до того часу була єдиною.

Якби цього Харківського Собору не було, Українська Церква була б єдиною, але в складі Московського Патріархату. А оскільки ми маємо постанову Помісного Собору про автокефалію 91-го року, то ми б звернулися до Константинопольського Синоду, щоб він нам допоміг.

– А він не хоче сьогодні допомогти?

– А зараз це питання ускладнилося тим, що церква розділена. І я до Варфоломія звертався ще в 92-му році. Він каже – ви ж розділені, об'єднайтесь. І тепер Москва, розуміючи, що Константинополь може погодитись на визнання нашої автокефалії, але за умови, що ми об'єднаємося в одну Церкву, то Москва тепер не дає нам можливості об'єднатися.

– Що вони роблять?

– Вони на мене наклали анафему. Не дають можливості спілкуватися єпископам Київського Патріархату і Московського, бояться, щоб ми не почали переговори про підготовку діалогу.

Тому об'єднатися ми не можемо, а Константинополь через це, та й не тільки через це, а ще й тому, що Москва погрожує, мовляв, якщо Константинополь втрутиться в цю справу, то вона розділить все православ'я. Не тільки українське, а всю Православну Церкву.

– А Патріарх Володимир Романюк – коли він з'явився в Київській православній церкві і як?

– Коли після Харківського Собору Церква, яку я очолював, розділилася, тоді ми з одним Почаївським єпископом Яковом Панчуком поставили ще двох єпископів. І нас стало чотири. І чотири єпископи плюс духовенство вирішили об'єднатися з Автокефальною церквою. Це було в 1992 році. Так утворився Київський Патріархат. Від об'єднання частини Української Православної та Автокефальної церкви. Обрали Патріархом Мстислава. Він тоді очолював Автокефальну церкву. Коли помер Патріарх Мстислав, обрали Володимира Романюка. Він став другим Патріархом Київського Патріархату. А коли в 1995 році помер Володимир Романюк, обрали вже мене. Я – третій Патріарх Київського Патріархату.

– У ЗМІ були повідомлення, що ви намагалися відстояти Києво-Печерську і Почаївську лаври, інші храми, які Москва намагається приватизувати. Як справи з цими речами?

– Тут не можна говорити поверхово. Треба заглибитися не туди, про що говорять, а в те, що рухає цим процесом. Коли Кирило став Московським Патріархом, він вирішив в Української Православної Церкви відібрати статус самостійності й незалежності в управлінні, щоб безпосередньо він як Патріарх керував Українською Церквою. Не свій Предстоятель, не Володимир Сабодан, а сам напряму. І для цього він став їздити сюди по декілька разів на рік. Щоб звикали. Через це між Патріархом Кирилом і Володимиром стосунки погіршилися.

Для того щоб досягти своєї мети – позбавити Українську Церкву самостійності й незалежності – Кирило хотів мати подвійне громадянство – щоб він не тільки був громадянином Росії, а й громадянином України. Він також хотів мати резиденцію в лаврі і мав намір змінити титул – на Патріарх Московський, Київський і всієї Русі. Зараз він Патріарх Московський і всієї Русі. Офіційно про це не говорили, а пустили чутку для того, щоб відчути реакцію. Якщо не будуть особливо обурюватись, то добре, а якщо будуть, сказати, що це, мовляв, чутки. Далі – ідея руська віра. Звідки вона взялася? Виникла вона з того, що Україну треба до Росії притягнути.

А потім, коли Володимир захворів, митрополит Одеський взяв на себе роль первоприсутствующего в Синоді. А до цього ще створили комісію зі зміни Статуту Української Церкви. Змінити статут в якому напрямку? Що єпископів поставляє в Україну Московський Патріарх. Тобто без згоди Кирила в Україні жодного єпископа не можна ставити.

Так ось, у цих умовах з'являється єдине клопотання про передачу Почаївської лаври, Києво-Печерської лаври, Феодосійського монастиря у власність церкви. Що це означає?

Зараз же ці храми належать Московському Патріархату, але вони знаходяться у власності держави. А вони хочуть передати їх у власність церкви. Оскільки церква одна, російська, а не українська, виходить – це святині російської церкви, а не української. У документах Московського Синоду нашу єпархію називають єпархією не Української Церкви, а єпархією Російської Церкви. Тоді власниками наших національних святинь стане Російська Церква.

Я зрозумів, куди відер дме, і написав лист Президенту, голові Верховної Ради, прем'єр-міністру, що ми протестуємо проти передачі. Тому що в Ніцці, у Франції є храм, який належить російській парафії, але яка знаходиться в складі Константинопольського Патріархату. І коли Росія подала позов до французького суду, щоб Росії повернули храм у Ніцці, французький суд віддав їй цей храм. Так ось, уявіть собі, що Росія зможе потім подати до суду, що Почаївська і Києво-Печерська лаври – це власність Росії, і їй ці храми віддадуть, як храм у Ніцці. А чому? Тому що побудувала в Ніцці в ті часи храм Росія. А тут скажуть – побудували Почаївську та Києво-Печерську лаври за часів Російської імперії, отже, це наша власність. Тому, знаючи всі ці підступності, ми протестуємо і будемо протестувати.

– На початку минулого року ви у своїх інтерв'ю зазначали, що Київський Патріархат до літа знищать. Що врятувало Київський Патріархат тоді і як є тепер?

– Коли Патріарх Кирило став Московським Патріархом, він став виступати про ліквідацію розколу в Україні. Що означає ліквідувати розкол в Україні? Це можна розуміти двояко. Перше. Об'єднання Московського і Київського Патріархату в єдину Українську Церкву, але таке об'єднання тягне за собою відокремлення від Москви, і я не думаю, що Патріарх Кирило думав саме так ліквідувати розкол. Він думав об'єднати, але приєднати до Москви. А що значить приєднати Київський Патріархат до Москви? Це значить ліквідувати Київський Патріархат. Раз він приєднався до Московського Патріархату, значить, його нема. Друге. Патріарх Кирило не один раз заявляв про те, що розкол можна ліквідувати тільки з допомогою української влади. Коли був Ющенко, він на це не сподівався. А коли обрали Януковича, то він думав, що Янукович може піти на це, бо він прихильник Московського Патріархату. Кирило думав, що ця влада може і силовими методами ліквідувати Київський Патріархат.

В Одесі секретар прес-служби митрополита Володимира заявив офіційно, що треба Київський Патріархат ліквідувати, як це зробив Симеон у Болгарії. І ось коли я зібрав усі ці факти, до всього приєдналося ще й те, що в Донбасі наш храм стали забирати силою. Якісь бізнесмени з'явилися і сказали, що ось ми вам дамо гроші на ремонт, тільки переходьте до Московського Патріархату. А священики не захотіли. І тоді вони підключили владу і силою хотіли захопити храм. Це – Донбас. На Київщині ми побудували храм у Макарові. За кошти Київського Патріархату. А вони переоформили цей храм на Московський Патріархат. У Рівненській області почали скликати населення та агітувати за перехід до Московського Патріархату.

І от коли я все це побачив, то й написав про намір ліквідувати Київський Патріархат. Коли я це написав, громадські організації, політичні партії, які підтримують Київський Патріархат, підняли свій голос на захист Київського Патріархату. Америка стала захищати, Європа. А ми маємо свої парафії в Північній, Латинській Америці, Португалії, Іспанії, Італії, Німеччині, Греції тощо. І коли піднялася ця хвиля, натиск спав. Бо побачили, що тут біди не оберешся.

– А в яких відносинах з владою ви зараз?

– Ми не сподіваємось, що влада нам допомагатиме. Аби не шкодила. І от зараз у нас на Київщині питання: Яготин. Там є Троїцький храм, який я освячував із самого початку. Ми давали туди гроші на добудову. А зараз місцева влада Яготина, отримавши вказівку, хоче передати храм Московському Патріархату. На сесії міської ради там піднявся такий ґвалт, що вирішили перенести цю сесію. Питання залишилося відкритим, але люди мовчати не будуть. І влада не може з цим не рахуватися.

 

Людмила ЦИБУЛЬКО, Антон ЩЕГЕЛЬСКИЙ

"Церква.info" за матеріалами газети "Вісті Київщини"