Кл 3,12-16,

Лк 18,18-27

Доброчесні отці, достойні сестри і брати, дорогі виконавці Державної академічної хорової капели «Дударик», вельмишановний пане диригенте та композиторе Дмитре Кацал, насамперед щиро вітаю усіх вас та дякую за сьогоднішню спільну молитву, якою прославляємо всемогутнього Бога! Можливо, праведний Митрополит Андрей сказав, що співати молитви – означає подвійно молитися! У Святому Писанні знайдемо дуже багато місць тексту про те, що люди співали Богові пісні та пригравали на музичних інструментах. У книзі Хронік написано, коли на розказ царя Єзекії приносили жертви: «… зачався спів Господеві та звуки сурем і музичного знаряддя Давида… І ввесь збір вклонився, і співаки співали, а сурми сурмили…» (2Хр 29,27-28). Автор псалмів заохочував: «Грайте Господові на гуслах, на гуслах і піснопінням»  (Пс 97,5). І святий апостол Павло теж заохочував: «… Вдячно співайте у ваших серцях Господові псалми, гімни, духовні пісні» (Кл 3,16). Він уважав не лиш на зовнішній спів, але звертав велику увагу на внутрішню поставу людини: «… Буду молитися духом, і буду молитися й розумом, співатиму духом, і співатиму й розумом» (1Кр 14,15). Святий апостол вказував на гармонію співу, що вповні обіймала особу: голос та внутрішнє зосередження розуму й серця. Щоб співана молитва була мила Богові, необхідне гарне звучання співу, аби відповідно зібратися на дусі, в мелодійному звучанні з голосом уст.

Святий апостол Павло дуже уболівав над спасінням людських душ. Він глибоко розумів необхідність цього. Був готовий на усе, щоб проповідувати слово Боже для спасіння душі людини. Він не жалів себе, робив довгі подорожі, наражався на різні небезпеки, щоб голосити правду про Христа. Святий був переконаний про вічність, про те, що дух людини не вмирає, що кожна людина буде щаслива або покарана. Він був готовий зробити усе, щоб усе людство щиро дбало про своє спасіння. Тому писав листи до своїх вибранців, пригадував їм про необхідність гідного служіння Богові та людям.  У своїх листах до колосян, апостол називав їх дуже гарними словами: Божими вибранцями, святими та улюбленими. Він просив їх, щоб вони практикували милосердя, доброту, лагідність та інші чесноти. Дуже нагадував, щоб прощали одні одним вчинені кривди та несправедливість. Відразу вказував на Ісуса Христа, який радо усім прощає, хто звертається до нього, незважаючи на важкість й тягар провини. Бог ніколи не випоминає людині вчинених провин, коли вона кається, лиш радо прощає та радіє так, як господар віднайденій загубленій вівці (пор. Лк 15,6). Святий апостол пригадує про необхідність терпеливості в житті, бо швидкісне реагування на вчинену несправедливість не відразу приносить користь. Людина здатна помилятися, обдумати свої вчинки і направляти вчинену кривду. Коли хтось відразу вимагатиме акту перепрошення, ті, хто вчинили негідне, не завжди готові відразу прийняти та вчинити зміну на краще, хоч це було би дуже правильно. Бог – добрий для людини й очікує доброї зміни він неї: «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий. Не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів» (Пс 102,8-9). Апостол народів пригадує про велику любов та милосердя Ісуса Христа, який простив нам усім. Ми дізнається про це, особливо з Його вмирання на хресті: «… Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!…» (Лк 23,34). Такими словами любові й прощення молився Ісус Христос за своїх розпинателів, які стояли під хрестом, коли Він помирав. І тут йдеться не лише за них, але за тих, хто ворогував на нього усе його життя… Так, Бог радо прощає кожній людині, коли вона усвідомлює свої провини й кається за них! Святий Павло не залишає людину в стані розкаяння та прощення, він веде її вперед, заохочуючи до любові, щоб у серці запанував союз досконалості. Він бажає людині душевного миру, щоб її ніхто й ніщо не могло вивести із цього благородного стану. Апостол бажає людським серцям правдивого Божого миру, щоб бути вдячними Богові, бо лиш Він може утвердити в людині такий благодатний стан духа! Він хоче, щоб люди працювали над собою, дбали про достойний духовний стан! Господь бажає нам давати багато, тільки кожна людина має певну міру, що вона приймає з того, що Він пропонує. Треба мати вільне серце, яке не обтяжене людськими та світовими справами, яке шукає Бога насамперед. Апостол старається наклонити душу, щоб вона постійно відчувала Бога у своєму серці, оспівувала Його своїм життям, без зволікань виконувала Його волю. Начальник, що володів великим майном, запитав Ісуса Христа, що має чинити, щоб бути щасливим у вічності. Ісус відповів йому, щоб виконував Заповіді. Той сказав, що він це практикує змалку. Тоді Спаситель вказав йому, що необхідно продати маєток, усе роздати, мати вільне серце й слідувати за ним. Начальник відчував у серці тяжіння до досконалішого способу життя, але маєтки були йому перешкодою. Він тримав їх, як горобця в руці, а небо було йому далеким. Засумував. Покладав надію на багатство, хоч надія спасти свою душу все-таки існувала. Господь дає кожній людині можливість бути щасливою у вічності, тому необхідно гідним своїм життям входити у вічне щастя. Хай Святий Дух просвітить наш розум та наше серце! Пресвята Богородице, допомагай нам в ділі нашого спасіння!

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

27 січня 2019 р. Б., храм святого Лазаря, м. Львів