Дорогі брати та сестри.Слава Ісусу Христу.

Тут ми бачимо як Ісус навчає людей про Царство Небесне. Він це робить, бо так йому подобається, і це також необхідність для нашої користі знати про Царство Небесне . Таке навчання він проводить з допомогою притч, для того щоб краще це донести до людських сердець. Притча - це земне оповідання з небесним означенням. В попередніх притчах розповідається ,як Царство Небесне дане нам даром, безкоштовно і як воно в нас діє: в притчі про посіяне насіння (Царство Небесне) яке селянин щиро розкидає на землю, також говориться про те як це посіяне насіння працює в середині нас,тобто воно наповнюється і зростає.

Скарб який використовується в даній притчі,є в дуже широкому розумінні. Він є всебічний, всеохоплюючий, обширний, щоб ми не думали про нього як про гроші, чи діаманти, але, як про дорогоцінні речі Царства Небесного,тобто про такі речі як: праведність,вибачення,мир,та.ін.,все,що є духовне є безцінне. Божий скарб є правдивий скарб,тож він є схований,і повинен бути знайдений нами. Але власним розумом,чи силою ми цей скарб не знайдемо, усе абсолютно залежить від того,хто сховав цей скарб,від його обявлення. Бог закриває свої обявлення від мудреців світу цього, людей самодостатніх, гордих, а відкриває – немовлятам – безпомічним, які потребують допомоги зі сторони, бо інакше не зможуть нічим собі зарадити. Отож, Бог заховав свій скарб дорогоцінний від мудреців, а відкрив його – немовлятам. Навіть сам апостол Павло, вважає себе за немовлятко, бо він в своєму Посланні до колосян, просить їх молитися за нього Богові, щоб Він дав йому мудрість,для проголошення таємниці Христивої, тобто того, що є приховане так, як про це навчає Святе Письмо.

 

Скарб є схований у полі, тож це означає, що Бог, не заховав свій скарб десь далеко, і у невідоме місце, до якого неможливо дістатися, а навпаки у звичайному місці, яке доступне для людини, тобто, у такому місці, де цей скарб можна було би знайти не важко, але, не усіма людьми – не мудрими, які ходять вдостатку і не потребують допомоги від когось, а лише немовлятам. Бо Письмо говорить, що Бог вибрав немудре світу цього, щоби засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, бо для немічних і безсилих, Бог дає безцінний скарб, який мудрі не можуть розуміти, бо він їм не потрібний, а багаті ніколи не зможуть купити. Цей скарб не є далеко, він є поруч з нами, він не є блискучий, чи принадний на вигляд чи на смак, ні, але за своєю цінністю, він перевищить і золото, і срібло,і дорогоцінні діаманти, будь-які матеріальні цінності. Можна подумати, що цей скарб не дасть велике багатство на землі людині, так, але він цінніший за будь-яке матеріальне багатство, бо він дає вічне багатство, яке залишається в людини назаважди, так як людина не може до нього доторкнутися, то не сильно звертає увагу на безцінність скарба,тому, дійсно таки немудре Боже, мудріше, ніж мудре людське.

Артикль в оригінальній мові перед словом “поле” стоїть з певною метою, для того, щоб показати, що мова йдеться не про будь-яке, а про конкретне поле. Це іллюструє те, що коли людина якась вибирає собі поле для вирощування продуктів, то вона вказує на те, яке їй більше довподоби, вказує на конкретне поле, а не на будь-яке. Те поле яке вибрав Бог для того щоб заховати скарб - є Святе Письмо бо саме воно є близько до нас, де написано усе те, що необхідно для нашого спасіння, написано просто, щоб кожен міг зрозуміти. Скарб, який захований є Ісус Христос, бо усе Писання свідчить про нього. Коли ми читаємо, що людина знайшла скарб, то це не є якась конкретна людина, це означає, що на цьому місці може бути ваше імя. Цей скарб є невичерпний, його може знайти будь-хто, але часу лишається все менше і менше – наближення останнього дня близьке. Знайшовши скарб, людина не може, навіть не має права говорити, що це їй пощастило, чи цього вона досягнула завдяки власному високому інтеллекту, чи розуму. Скарб знайти лише за допомогою наших зусиль – не можливо, і не реально, будь-яка людська заслуга, чи зусилля є виключені. Ніхто сам власними силами цьго зробити ніколи не зможе, також нема людини, яка би своїми вчинками заслужила цей скарб,чи успадкувала його, натомість, Бог, який працює в людському серці, допомогає людині, наштовхує її на правильний шлях пошуків, Його співпраця з людиною є безкорисною, Він це робить, бо таке Його бажання нам це подарувати, але без Божої допомоги,ми нічого не зможемо досягти, бо ми є сліпі від гріха, і ми є безпомічні. Дія людини направлена лише на отримання скарбу, бо Царство, будь-яким іншим шляхом не дістається, і не забезпечується.

В притчі ми читаємо, що людина ховає десь цей скарб, серце людини переповнене радістю, через велечезність і важливість знахідки, щоб її узаконити, людина йде і купує ціле поле,бо воно не є дороге,тож людина розуміючи вагомість знахідки, продає усе що має і купує поле. Святе Письмо описує нам два способи придбання: це придбати безкоштовно, або ж – подарунок; інший, це коли людина віддає усе що вона має заради того, щоби придбати вічні і незмінні скарби Бога. Обидвоє цих способів мають спільну основу, це безкоштовне отримання Божого подарунку, але останній спосіб додає ще таку думку, що людині може зашкодити багато матеріальних речей у володінні скарбами. Тому Біблія нас заохочує до того, щоб ми опорожнили свій посуд, щоб Божа благодать його заповнила повністю, щоб не лишилось порожнього місця. Цю думку продовжує апостол Павло, говорячи, що коли щось було йому за винагороду, то це він вважав за сміття, щоб придбати Христа. Одну річ, яку слід зазначити, це, що Христос є тим дорогоцінним скарбом, тому його неможливо купити, бо Він – дар для нас.