Дорогі брати і сестри!

На царських дверях, які тепер стоять розчинені позад мене, у православних храмах найчастіше вміщують ікони Благовіщення та чотирьох євангелистів – апостолів, кожен з яких написав одне з Євангелій: Матея, Марка, Луки, Іоана. І хоча самі образи виглядають, на перший погляд, досить подібними, їх безпомилково можна пізнати завдяки символічному малюнкові поряд із кожним апостолом. Людина – символ Матея, бо на початку Євангелія від Матея, що його читалося в церкві тиждень тому, подається людський родовід Ісуса Христа. Бик – символ Луки, бо лише цей євангелист описує знайдення Ісуса в Єрусалимському храмі – місці жертвопринесень, де заколювали в жертву биків. Орел – символ Іоана, бо саме натхненний апостол Іоан Богослов ніби злітає думкою у височінь, як орел.

На другій же іконі євангелиста Марка можна пізнати з символічного малюнку лева, царя пустелі. Причина стає зрозумілою, коли, як ось сьогодні, ми читаємо початок Євангелія від Марка. Обминаючи роки дитинства Ісуса Христа, апостол Марко відразу веде нас у Юдейську пустелю, куди над Йордан прямує Спаситель світу. Там, зодягнений у сувору одежу з верблюжого волосу, підперезаний таким важким і незручним у спекотному кліматі Палестини ремінним поясом, звертається до народу з проповіддю покаяння родич Ісуса – праведний Іоан Предтеча. Він нагадував побожним юдеям пророка Іллю, котрий, до речі, й убирався так само. Юдеї вірили: взятий з тілом у Небесне Царство Ілля прийде на землю перед приходом Спасителя й сповістить про здійснення старозавітніх пророцтв, що сповіщали появу Месії. Проповідь Іоана в пустелі над Йорданом сколихнула Юдею. Почали згадувати слова пророка Ісаї: «Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує. Голос того, хто кличе: “У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!”» І натовпи, що на звістку про Іоанів заклик до покаяння йшли до нього в пустелю, з напруженням очікували: чи не вкаже їм цей пророк на Месію, Котрий має прийти? А може, він, Іоан, і сам є Месією? Тому й Іоан, сам не знаючи конкретно, Кого ж він сповіщає людям, все повторює одне: «Услід за мною йде Потужніший від мене, що Йому я не гідний, нагнувшись, розв’язати ремінця від узуття Його».

А довкола розлягається пустеля, така мальовнича на екрані телевізора й настільки важка, небезпечна для життя людини. Тут бракувало води, годі було знайти їжу, крім, хіба що, сарани та гіркого меду диких бджіл. Позбавлена хатнього захисту людина легко могла стати здобиччю хижаків. Одноманітний пейзаж навівав сум і розпач.

Чому саме сюди кличе Іоан грішників для здійснення ритуального обмивання у водах недалекого Йордану та покаяння з усіх провин? Може, тому, що пустеля так виразно відображає стан суспільства без Бога? Земля, позбавлена води й людського догляду, спечена немилосердним південним сонцем, втрачає родючість. Людська спільнота, тікаючи геть від Бога, позбавляючи себе живлющої дії Його слова, віддана на поталу гріховним втіхам, також губить свої творчі, будівничі сили. Хвороблива пристрасність, змагання амбіцій, руйнівна енерґія завойовників, ніби звірі пустелю, заселяють цивілізацію, яка намагається жити без Бога.

На перший погляд, антична цивілізація аж ніяк не була атеїстичною. Національні релігії, зазвичай, оголошувалися державними, а відправа релігійних обрядів, принесення жертв вимагалися від кожного імперського чиновника або солдата. Єрусалимський храм діяв і після завоювання Палестини римлянами, хоч уже не мав у собі головної святині – ковчега завіту. Народної побожности юдеїв ніхто не переслідував. Але внутрішня суть віри губилася за ефектними зовнішніми атрибутами. Будуючи величні храми, цар Ірод Великий не зупинявся перед найогиднішими злочинами, аби захистити свою владу від конкурентів. Ретельно пильнуючи приписів про суботній відпочинок, фарисеї зверхньо, байдуже або й знаважливо ставилися до інших людей. Релігія перетворювалася на явище національно-культурне або політичне. У ній бракувало особистого відчуття присутности в житті Бога, чия любов до творіння вимагає взаємности. Зовнішня, позірна релігійність лишала людську душу безводною пустелею.

Та можна бачити пустелю Іоана Хрестителя ще інакше. Бо ж пустеля – це й місце добровільної ізоляції від суспільства. Це простір, вільний від спілкування, від повсякденних життєвих турбот, від нав’язливого інформаційного наступу на людську особистість. Саме таке бачення пустелі згодом покликало тисячі аскетів у пошуках досконалости в дикі й порожні землі Єгипту, Синаю, Палестини. Іоан Хреститель запрошує людей вийти поза межі світу, що заблукав у власних помилках і перетворився на духовну пустелю. Предтеча Спасителя йде сам і веде інших у край роздуму та самоти, де можна зупинитися й поміркувати про власне життя, про вчинені гріхи, про помилкові вибори. Він запрошує перед зустріччю з Месією подолати етап очищення, знаком якого стає обмивання водою. Його пустеля – це край спокою, посту й молитви. Це край покаяння, атмосферу якого ми відчуємо післязавтра, в Навечір’я Богоявлення, день суворого посту, що настане після веселих десятиденних святок.

Вчімося переживати цей день як пролог зустрічі з Христом. Вслухаймося в заклик Іоана Хрестителя: «Я христив вас водою, а Той вас хреститиме Духом Святим». Наша особиста пустеля покаяння може стати щасливим етапом очищення від гріха, коли ми відкриємо її для себе посеред духовної пустелі суспільства споживання. І нехай освячена богоявленська вода, впавши на наше тіло, стане благословенним дощем, котрий рятує пустелю нашої душі від спекотного виснаження гріхом. Амінь.

Автор: Владика Ігор (Ісіченко)