Дорогі брати і сестри!

Мабуть, сьогодні їх обох назвали б молодими людьми: тридцятирічного Ісуса і старшого за нього на півроку його родича Йоана Хрестителя. Але в ті часи тридцять років уже вважалися віком зрілости, який давав людини право починати навчати інших. Саме у цей вік, визначений тогочасними традиціями, визначений старозавітнім правом, Ісус із Назарету залишає рідне місто не для того, щоб навчати мешканців Галилеї та Юдеї. А Він іде на Йордан, де не бачений ще ним Іоан Хреститель звертається з проповіддю покаяння, відкидаючи будь-які спроби зробити його самого учителем, Месією. Він заявляє, як «голос вопіющого в пустині»: «Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки Його». Він закликає людей почати шлях духовної віднови із каяття за всі вчинені ними беззаконня й провини.

Здавалося б, кому-кому, а Ісусові з Назарету, безгрішному від народження, Синові людському, але й Синові Божому, не було в чому каятись. Однак Він починає Свій шлях до людей із виконання того, чому Він навчатиме цих людей. І коли Йоан, не пізнавши Ісуса, Котрого він зустрів уперше ще ненародженим у лоні своєї матері (тоді саме Пресвята Богородиця прийшла у їхнє село під Єрусалимом, щоб привітати Єлисавету, і поділитися з нею своєю радістю і своєю турботою), відчув своїм серцем, що приходить до нього власне Той, Кого він, Іоан, сповіщає. Приходить Спаситель, Якого з напруженням чекав тоді не лише вибраний народ, а й, загалом, усе людство. Не усвідомлюючи того, Хто це має бути, але переживаючи відчуття неодмінности змін.

«Мені треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?» ? Так, скромно схиляючись перед Ісусом, намагається врятуватися від цієї чести Іоан Хреститель. І чує у відповідь: «Лиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду». Слова ці для нас із вами надзвичайно цінні. Ісус іде учити Сам Своїх учнів, Ісус іде прощати, напучувати й зціляти людей, Сам приймаючи знак покаяння.

Як часто у нашому житті ми робимо навпаки! Ми воліємо навчати інших, критикувати їхні помилки, вказувати на вади всім довкола. Але як рідко ми самі даємо приклад виконання приписів, порушення яких так обурює нас, чи дотримання закону, до якого закликаємо інших! Усі проблеми держави - серед іншого - починаються якраз з того, що державні еліти, покликані пильнувати закону, виявляються неспроможними самі дати взірець у його виконанні. А Христос знов і знов дає нам приклад того, як належить, навчаючи інших, першим засвідчувати покірну вірність Законові.

Він починає Свій шлях із встановлення хрещення. Того Таїнства, через яке всі ми з вами прийшли до церкви. Таїнство, яке - поряд із покаянням - змиває вчинені попередньо гріхи, стає символом єднання із Богом. І тепер, приймаючи хрещення, ми ніби всі заходимо разом з Ісусом до Йорданської річки, а виходимо з неї духовно очищеними. Вода, в яку занурюємося чи зливається на голову при хрещенні, є тільки зовнішнім знаком Таїнства. Разом із тим ми з вами самі або від нашого імени хрещені батьки складали при хрещенні обіти перед Богом. Ми зрікалися диявола і обіцяли служити Богові, обіцяли йти із Христом і надалі, пронести обмите йорданською водою чисте сумління через усе життя. Чи змогли ми дотриматися свого слова? На жаль, не завжди. І в своєму милосерді Господь дає нам шанс повернутися до Йордану, знов духовно пережити дотик його очищувальних вод. Тепер уже – в Таїнстві покаяння.

Кожне покаяння для нас може стати немов би новим хрещенням. Тільки вже без очищувальної святої води, воно водою наших сліз, силою наших переживань і благодатною присутністю хрещеного в Йордані Господа може зняти з нас тягар, який ми набули протягом життя. Тягар гріхів і переступів. Але, виходячи з цієї очищувальної купелі, маємо пам’ятати: ми знімаємо наші провини для того, щоб, одержавши уроки з нашого життя, далі вже не втрачати присутности Христа, бути разом із Ним, з Ним у серці простувати через наше життя. Так, щоб слова: «Так бо личить нам здійснити всяку правду» з радістю відгукувались у нашому серці після подолання кожного життєвого іспиту.

Сьогодні день, який називається Богоявленням. Не тільки тому, що в цей день Спаситель являє Себе світові: виходить на прилюдне служіння, хрестячись у Йордані. В цей день, у цю мить хрещення над Йорданом являється Сама Пресвята Тройця. Голос Бога Отця засвідчує, що Ісус є Єдинородним Сином, сам Дух Святий, невидимий за своєю природою, набуває вигляду голуба, щоб продемонструвати, як сходить Він на охрещеного Спасителя. Це містичне єднання Пресвятої Тройці являється світові після того, як Христос дає взірець покори, дає взірець очищення від провин і падінь.

Саме так радітиме Пресвята Тройця нашому з вами покаянню і наверненню. Так радіє Господь, коли ми відходимо не тільки від купелі хрещення, але й від сповідальниці, щиро очистившись від наших неправд і провин. Так радіє Тройця, коли ми на самоті із Богом обіцяємо в нашому серці припинити чинити гріхи й беззаконня і стаємо на шлях навернення. Хай же цей день Богоявлення осяє і нам з вами шлях у житті, допоможе, переживши радість, що сталася над Йорданом, прийняти її за реальність нашого життєвого поступу. І хай сяйво Пресвятої Тройці і грім радісних слів, що пролунали над Йорданом із неба, стануть тим, що наповнює і наше життя, формує нашу рішучість простувати разом із Христом через усі життєві випробування. І, при цьому, на кожному кроці пам’ятаючи: «Так бо личить нам здійснити всяку правду», як Христос чинив. Амінь.

 

Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)