Дорогі брати і сестри!

Ось і настав день, який виринає з плину часу, ніби перший рубіж посту. Завтра майже на два місяці ми попрощаємося з м’ясними стравами. Сьогодні навіть апостольське читання нагадувало про цю деталь посту. Але дивна річ: в апостольському читанні відразу, говорячи про тілесний піст, апостол показує і його умовність. Послання до коринтян підкреслює, що зовнішнє дотримання посту є лише знаком нашого справжнього посту, який полягає, насамперед, у ходінні перед Богом.

Піст – це час, коли ми особливо тонко відчуваємо Божу присутність у нашому житті і намагаємося поводити себе із відчуттям цієї присутности. Коли до нас приїздить хтось близький, дорогий нам, але не належний до нашої родини, ми ніколи не будемо вдома поводити себе так, як поводили наодинці самі з собою. Ми будемо пильнувати і своїх манер, і одягу. Будемо чемними при гостеві, пам’ятаючи, що його перебування в нашому домі залежить від того, якими будемо ми, і що його враження про нас складеться із тих наших звичок, які ми йому продемонструємо.

У ці дні в наш дім входить великий і бажаний Гість – входить Господь. І ми для того, щоб гідно поводити себе при Ньому, вводимо і певні зовнішні обмеження. Обмеження на їжу – це тільки одна із деталей посту. Не можна сказати: «Я не можу постити» – людині, яка фізично не спроможна відмовитись від молочного навіть на ці постові дні. Постити може і мусить кожен православний християнин. Бо піст цей включає в себе не тільки зміну режиму харчування. Він передбачає зміну наших думок, зміну нашого внутрішнього світу, закликання туди того спокою, який є ознакою Божої присутности, ознакою Небесного Царства.

 

Впроваджуючи нас у цей останній передпостовий тиждень, Церква пропонує послухати євангельське читання, яке може налякати нас суворою перспективою, до якої ми готуємося: майбутнім приходом Господа, Останнім Судом. Насправді, ніхто не збирається залякувати людей, тримати їх у страсі. Страх – поганий порадник у духовному житті. Через страх зустрічі з Богом ми ніколи не станемо побожнішими.

Сьогоднішнє читання – це застереження і напучення, що необхідне нам так, як кожному водієві, котрий їздить гірською дорогою, необхідно знати: коли він збочить праворуч, то впаде в прірву й загине. Так само застереженням від гріха є сьогоднішнє нагадування про неодмінну, неминучу зустріч із Богом. Зустріч, яка може стати для нас радісною і щасливою, коли ми зуміємо своїм життям довести своє право стояти праворуч.

Кожен із нас, взагалі кожен із людей, протягом життя шукає зустрічі з Богом. Це шукання визначає напрямок розвитку людської цивілізації, починаючи від Адама, який, втративши рай, прагнув повернутися до нього. Але ми знаємо, що Бог є Дух, і ми не можемо спостерігати Його нашими тілесними очима. І ось Господь не тільки посилає до кожного з нас Свого Єдинородного Сина, Ісуса Христа. Він показує, яким чином ми можемо випробувати ставлення до Нього на наших стосунках один з одним. Бо нашим ближнім є той, хто перебуває біля нас. Не той, хто нам бажаний, красивий, сильний, кого б нам приємно було мати біля себе партнером у життєвій дорозі, товаришем, однодумцем.

Ні. Наш ближній – це кожна людина, з якою нас зводить життєва дорога. Цим ближнім може бути і п’яниця, і бомж, і невиліковно хвора людина, людина, хвора психічно, в’язень, злочинець. Багато, багато різних осіб ми можемо зустріти. І кожна з них для нас є впровадженням в Останній Суд. Бо через ставлення до кожного із цих людей ми проходимо іспит наших стосунків із Богом.

Ніхто із нас не скаже, що він ненавидить Бога, зневажає Його, що він ворожий Богові. Але як часто на практиці, у стосунках із ближніми, ми саме такі риси і виявляємо. Можна виправдатися тим, що бурхливе життєве море не дає нам схаменутися, опам’ятатися, що наші емоції йдуть перед нашим розумом. Саме тому дається нам піст, щоб ми зуміли підпорядкувати розумові наші емоції, а наш розум – серцеві, тобто вірі, нашим стосункам із Богом. Піст – це час великого спокою, час роздумів. Саме тому це час дуже радісний, просвітлений. Бо серед тиші посту ми можемо чути голос Бога. Відмовившись від гамірливого повсякдення, усунувшись від зайвих розваг, від нестримного задоволення своїх споживацьких інстинктів, ми зможемо тонше відчути присутність Бога у тому, хто є довкола нас.

Тоді ж ми могли б спробувати змінити свої стосунки з Богом через ставлення до свого ближнього, через виховання у собі любові і співчуття до кожної людини, яка є біля нас. А почати б годилося з призвичаєння поводити себе в присутності цієї людини так, як би ми мали поводити себе у Божій присутності: шанобливо, прихильно і відкрито.

Хай же цей Великий піст стане для нас часом зустрічі з Богом. Не треба далеко ходити, шукаючи Його. Він є біля нас. У сьогоднішньому євангельському читанні Він відкриває, як же нам помітити Його присутність. І як, помітивши Його, використати цю присутність зараз, щоб потім, на Останньому Суді, коли зберемося перед Ним, як вівці і козли із сьогоднішнього читання, ми б змогли стати поряд із тими, хто радісно гуртуватиметься праворуч від свого Судді. Амінь.

Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)