Перша неділя після П’ятидесятниці Свята Мати Церква вшановує пам’ять Всіх Святих. Якщо ми з вами подивимось на церковний календар, то побачимо, що кожен день у році є присвячений якомусь святому. Церква молитовно згадуючи пам’ять в такий спосіб оспівує подвиг та життєві принципи святих. Але окрім тих, чиї імена ми знаємо, до яких ми молимось є й такі, життя яких ще досліджуються земними інституціями Церкви, Учительський Уряд не проголосив їх Святими, а тому щоби не залишити їх без належної уваги Церква сьогодні урочисто згадує Всіх, хто своїм життям та подвигом прославив свого Небесного Владику.

Хто вони святі? Це є наші помічники та заступники перед Богом. Саме до них після звернення до Бога та Божої Матері ми вдаємось у наших життєвих труднощах, в своїх молитвах. І дуже часто можемо читати на сторінках різних релігійних видань подяки за отримані ласки та вислухані молитви.

Як нам неодноразово довелось чути чи бачити, кожна справа чим вона є більшою, тим вона є труднішою. Ми ж християни маємо також дуже велику та відповідальну справу, через те вона є нелегкою – жити у дусі Христовому та Його Євангелії. Читаючи слова апостола Петра у його посланнях : «Як той, хто вас покликав – святий, так само і ви самі усім вашим життям станьте святі, написано бо : « Ви будете святі, бо я святий»» 1 Петра1.15-16, маємо запрошення стати на дорогу, яку вказує нам Сам Господь і яка приведе нас до щасливої Вічності. Нічого у своєму житті людина не отримує без праці. Так є і з тим, щоб добитись самої найважливішої справи, сподобитись – чистоти свого серця, а для цього людина витрачає чимало зусиль та енергії. Це хіба зовні здається так легко, але коли сам безпосередньо з тим зустрічаєшся, працюєш над собою викорінюючи свої недоліки, то насправді розумієш справа не є такою вже й легкою. Це хіба людина з вулиці може нарікати на людей, які довго моляться, не розуміючи, що молитись з увагою і щиро, є не так вже й легко, бо вони в цьому не вбачають особливої праці. Прикладом для нас Свята Церква ставить соньми святих, які відгукнулись усім серцем, відкрили свій розум, зрозуміли весь задум і прийняли Його звістку зі всією рішучістю перемогти самих себе, те що стало причиною Розп’яття нашого Спасителя. Чи було їм легко кожного разу розпинати себе для боротьби із своїм тілом, пристрастями? Безмежно великий і тяжкий хрест цього подвигу – працювати над викоріненням у собі гріха та всякої нечистоти.

Один подвижник перших століть молився, щоб Господь покарав грішників. Христос явився йому і сказав : « Ніколи так не молись! Якщо б хоч одна людина згрішила Я б прийшов померти за нього»….

Святі, які відповіли любов’ю на любов, зрозуміли, що якщо Хтось помирає за них, тоді це є єдиною та правильною відповіддю стати такими ж, щоби Його смерть не була даремною. Взяти на себе хрест для них означало відвернутись від усього, що вбиває і розпинає Христа. Хрест потрібно і нам усім узяти. Хто бере свого хреста і несе його терпеливо, визнаючи свою віру в Христа, той напевно стане і причасником Його слави. Що ж тоді розуміти під тим хрестом, якого нам так необхідно на себе взяти? Хрест – це є ті всі трудності, випробовування, які випадають на долю кожного з нас. Тому нам потрібно зі смиренням, покорою, терпеливістю та любов’ю нести його з вірою в нашого Господа Ісуса Христа. Тоді носіння хреста не стане важким, а навпаки з розумінням цього воно стане радісним. Радість буде від того, що ми почнемо входити у славу Божу, яка завжди є світлом, радістю та блаженством, того , що є в житті майбутньому, але яке починається ще тут на землі.

Праця на собою для святих дуже часто проходила через страждання та сльози, але саме вони (страждання та сльози) в християнській свідомості є тим насінням з якого проростає благодатний рівень життя та досконалість. В навчанні отців церкви, плач є найвищою радістю християнина. Якось один молодий монах запитав у старця : «Як маю спастись?», тоді старець каже йому : «Вознеси свій ум на небо і скільки маєш сил принижуй себе і цим шляхом спасешся». Бачимо шлях за Христом не є зовсім простим. Взяти на себе хрест і у постійному приниженні йти та йти за Ним, але колись таки дійти до завітної мети.

Молитовно згадуючи всіх святих бачимо, наскільки вони між собою різняться та наскільки вони є схожі між собою, вони були різного стану, походження, виростали в різних умовах, але різними подвигами вони стяжали на себе благодать Божу. Світліше від зірок вони сьогодні світять з висоти духовного неба, просвічуючи нам дорогу в цьому житті. Це вони кличуть нас до святості, стати святими. Святість, яка починається з того, щоб у собі ми відновили образ та подобу Божу. Всі святі очікують від нас достойного життя, яким ми заслужимо щасливу Вічність.

Нехай Багатомилостивий Господь укріпить в наших серцях бажання бути святими та наслідувати їх вже від сьогодні, нехай приклад святих заохотить нас бути відважними та послідовними, долаючи всі спокуси та уникаючи гріха, щоб ми і собі заслужили на добре і святе майбутнє. Амінь.

Джерело: sv-paraskeva.if.ua