Велика радість зібрала нас в цей празник до якого не дарма Церква готувала своїх вірних через піст. Сьогодні ми всі разом прославляємо славну мученицьку смерть двох великих верховних апостолів, які напевно найбільше серед усіх апостолів по трудилися для проповіді Євангелія. Чим ці два апостоли вирізнилися що мають особливий день вшанування, чому їх називають верховними? Щоб це зрозуміти почнемо все від самого початку. Господь Ісус Христос почавши свою проповідь Благої звістки потребував мати послідовників та однодумців, тих учнів, яким би міг довірити те, що навчав Сам. Апостол – це той котрий був посланий, він був наділений владою діяти в імені Того котрий посилає і його дії мають такий самий юридичний наслідок, якби були виконані тим, хто посилає. Таких основних апостолів було 12, їм помагали ще інші апостоли яких було до 70 чоловік. Головне завдання апостолів було донести без викривлення все це, що вони чули з уст Спасителя, щоби кожен зумів в такий спосіб пізнати Господа і Його Добру Новину.
Святі апостоли Петро і Павло, як справедливо Церква називає їх верховними оспівуються в богослужіннях, що підкреслюють їхнє значення у тій справі до якої їх залучив Господь. Коли ми подивимось на службу, яку уклали на честь цих двох апостолів то побачимо, що перші три стихири на «Господи взиваю» починаються так : «Якими похвальними вінками завінчаємо Петра й Павла», «Якими звеличними піснями піснями оспіваємо Петра й Павла », «Якими духовними піснями похвалимо Петра й Павла.» Бачимо що Церква не скупиться на слова похвали для цих двох апостолів. Хоча апостоли не померли в один рік, але рівно на один рік між ними є різниця відходу до Господа. Тому було так заведено ще від перших віків християнства святкувати пам’ять святих апостолів в один день 12 липня.
Кожен із них гідно по працював для добра Церкви та слави Божої, тому ми в це свято співаємо під час Вечірньої прославляючи їх : « Це учні Христові й підвалини Церкви, справжні стовпи і стіни, божеські сурми Христових навчань і страждань. Це вони обійшли в усю широчінь землю і зоравши її засіяли віру» - стихира на «Господи взиваю». Церква прославляє двох не роблячи переваги одного перед другим.
Сучасність дає нам можливість не втратити зовсім усвідомлення значення святих апостолів. У церковній історії багато вчителів Церкви у своїх повчаннях роблять посилання саме на них, їхнє життя та науки. Ми добре розуміємо, що ні ап.. Петро,а ні ап..Павло від себе нікого і нічого не вчили і не проповідували. Всі свої знання вони взяли від свого Учителя Ісуса Христа. Можливо хтось може заявити, що легко було їм в той час проповідувати, зараз це зробити на багато складніше. Важко тепер це зробити бо є священики, які нам проповідують, є багато літератури та інших інформаційних джерел, навіть сучасні засоби інформації на кшталт всесвітнього павутиння дають нам відповідь на багато наших запитань. Як я буду комусь сьогодні проповідувати, коли я з сектантом не маю про що говорити. Відразу ж втікаю бо боюсь, що мої знання не позволять мені вступити в дискусію. Що тоді мені робити? Подивімось на святих апостолів. Петро простий рибалка, напевно що не мав жодних студій, але подивімось на його слово навертаються тисячі людей. Павло, який і дня не був з Христом стає апостолом народів. П’ятидесятниця, яка змінила людей і зробила їх великими проповідниками. Хто може зрівнятися з ними в проповіді та праці? Сьогодні і ми якщо будемо відкриватись на слово, яке проповідується в храмі можемо змінитись. Було би бажання та наша добра воля. Вони прийнявши близько до свого серця Боже слово, повірили Йому, стали відчувати зміни в своєму житті. Пригадаймо запитання Ісуса : «Симоне, сину Йонин чи любиш ти Мене?», тричі запитує Ісус і тричі чує позитивну відповідь Петра. Хто з нас сьогодні би відповів так Христові, як апостол Петро? Звичайно ми би всі освідчувались в любові Ісусові та чи це ми готові підтвердити ділом. Словами ми дуже швидко розкидуємось, а на ділі ми при перших випробовуваннях чи утисках за віру – нарікаємо і стогнемо. Згадаймо апостола Павла, який говорить що за ради братів готовий був би бути відкинутим, щоб усі спаслися. Хто з нас священиків чи практикуючих вірних погодився би на таку жертву заради своїх ближніх?
Їхня посвята, ревність, жертовність змушували закривати уста мудреців світу цього. Своєю проповіддю апостоли Петро і Павло підкорювали , завойовували людські серця. Вони постійно свідчили своїм життям що Бога люблять не тільки словами, але й ділами. Справедливо св..Іван Золотоустий говорить про них : « Рим має двоє світлих очей – це тіла св..апостолів. Не так ясне небо, коли сонце розкриває своє проміння, як світле місто римлян, що освітлює всі кінці Всесвіту тими двома світилами.» «О блаженна двійце, - продовжує св.. Іван Золотоустий, - що вірно вловила душі всього світу! Петро початок правої віри, великий священносвершитель Церкви, наставник християн, скарб вишніх сил, апостол наділений честю самим Христом. Павло – великий проповідник правди, похвала вселеної, небесний чоловік і земний ангел, славо Церкви, орел, що вознісся до неба, ліра Святого Духа».
Ми в своєму повсякденному житті боїмось зробити якісь зміни, тому не рішуче відповідаємо на пропозиції Ісуса стати новими та сучасними апостолами, послідовниками Його вчення. Просімо верховних апостолів Петра і Павла, щоб ці два славні мужі випросили для нас витривалості та мужності у духовному житті, щоб ми з Божою допомогою були тими добрими дітьми, які готові на заклик Церкви залишити все для більшої слави Божої. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар.
Джерело: sv-paraskeva.if.ua