Всі ми не одноразово чули як Христос ходив від села до села, не тільки зцілюючи всяку неміч в людини, але також показуючи людям джерело зла та проповідуючи Євангеліє Царства Божого. Євангелія сьомої неділі по Зісланні Святого Духа розповідає про чудесне зцілення двох сліпців та німого.Дуже часто ми говоримо що живемо надією. Так не втрачали надію і герої сьогоднішнього Євангелія. Вони почувши про чудесні оздоровлення зроблені Христом самі вирішили звернутись до Нього за допомогою. Не стала на перешкоді їхня вада зору, за шумом натовпу сліпці зрозуміли, що між тими людьми перебуває сам Ісус, тоді не втрачаючи надії старались своїм звертанням та криком привернути Його увагу, що їм і вдалося. Коли людина довший час хворіє невиліковною хворобою, тоді вона поступово привикає до свого нового стану, хоча можливо на якийсь час знаходить якесь собі зайняття за своїми можливостями, та в глибині душі постійно шукаючи не втрачає надії на власне одужання, або якусь можливість послабити біль, що могла би послабити страждання.Їхнє прохання не відразу виконав Спаситель.
Від того часу як вони своїми напевно духовними очима відчули Його велику силу, боячись відстати сліпці безперестанно взивають : «помилуй нас Сину Давидів» Мт.9.27 Називаючи Ісуса Сином Давида, сліпці визнавали свою віру в Його Месіанське походження. Можливо Господь випробовуючи їхню віру, показував нам усім наскільки потрібно щиро і послідовно молитись, щоб щось випросити. Підсилювалась молитва сліпців, а водночас укріплювалась їхня віра та надія. Господь уникав робити чуда оздоровлення прилюдно, не бажаючи людської слави, показуючи тим нам свою покору. «Для чого Христос заставляє сліпих іти за Собою?, - запитує святий Іван Золотоустий, - Для того, щоби в цьому випадку навчити нас втікати від людської слави. Ісус веде в дім щоб наодинці зцілити, це видно з того, що Він заборонив про це комусь говорити.» Звичайно це зцілення соромить юдеїв, бо в даному випадку сліпі по вірі, по одному слуху про численні зцілення Христа вірять Йому, а юдеї бачачи численні чудеса і переконуючись в їхній правдивості, поступають зовсім інакше.
Для цих сліпців мовчання Господа послужило їм випробовуванням віри.Зі сліпцями не було жодних зрушень та змін до моменту, коли вони перестали називати Його : «Сину Давидів», але звернулись до Нього : «Господи», визнаючи Його Владикою цілого світу. Тоді по їхній великій вірі Господь дарував їм дар бачити своїми очима. Святитель Феофілакт Болгарський про це говорить так : «Сліпці йшли за Христом до самого будинку, не втрачаючи віри, і нею ж вони посоромили маловірних юдеїв, показати що все залежить від віри, а тому Ісус і запитував їх чи вони вірують»Звичайно ми повинні розуміти, що ці випробовування сліпців були наслідком гріховного життя. Були відпущені їм гріхи і чоловіки стають знову здоровими. Ми з вами маємо очі тілесні, якими ми все бачимо, але буває так, що наше гріховне життя стає наслідком не уважності в духовному житті, коли ми не можемо виконати те до чого нас закликає Господь. Цей стан подібний до того про який говорить Христос в Євангелії : «Мають очі і не бачать, мають вуха і не чують.» Що нам не дає повністю користуватись тілесними дарами? Напевно перш за все наша лінь та безпечність, саме вони стають перепоною до того щоб користати з усіх дарів, які нам надає Бог. Бо якщо ми в усій повноті отриманих від Господа дарів будемо користати, то ми в Святому Письмі побачимо глибину покаянного подвигу, який використали багато святих, що на сьогодні є прославлених Церквою.
На сьогодні у нашому щоденному житті нам усім бракує такого покаяння від усього серця, з усієї душі, яке змінює людину та її життя.Згадаймо себе в хвилини радості, як нам хочеться нею поділитись і найчастіше буває так, що ми перебуваючи в такому стані не замічаємо тих, хто стоїть біля нас. Багато людей не розуміючи нашої радості починають заздрити. Тому найкраще в таких випадках не згіршувати своїх ближніх і віддавати шану і славу самому Богові, бо без Нього ми б не мали жодного успіху. Вони розповіли про своє оздоровлення не через не послух, але з почуття вдячності.Другий випадок оздоровлення не вимагав свідчення віри від німого чоловіка, бо ця німота була не природною, але через одержимість демонською силою, тому цього чоловіка приводять люди, бо сам він і не міг щось просити – його язик був зв’язаний демоном. Цього чоловіка привели одразу ж по зціленню двох сліпих, як тільки вони відійшли від Ісуса. Воістину бачимо, яким невтомним в творінні добра є наш добрий Спаситель. Господь своє чоловіколюбство постійно проявляє, Він не чекає коли до Нього прийдуть, а Сам ходить всюди, щоб ніхто не мав причини оправдатися чи казати, що ніхто не приходив нас вчити.
Господь і сьогодні так робить на жаль ми мов ті євангельські сліпці цього не бачимо, а як тільки відчуємо якусь переміну в житті когось з наших ближніх то самі готові вирушити за Христом, як наші герої, та знову не у всіх вистарчає віри сказати що нас турбує коли Господь питає нас. Тому можливо наші молитовні подвиги зводяться виключно до монологу, а не діалогу.Знаємо, що Господь всюди є присутній та любить перебувати в особливий спосіб в людській душі, але не входить в них насильно, хоча і всемогучий, але чекає на наше запрошення, бо не хоче порушувати свободи, яку дарував людині. Святитель Феофан Затворник говорить : « Хто відкриває себе вірою, того наповняє Бог, а хто закрився безвір’ям в того не входить хоча і близько нього є». Просімо Господа щоб дарував нам сильну віру, щоби Він не залишав нас без Своєї благодаті. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар
Джерело: sv-paraskeva.if.ua