Дорогі брати і сестри!

Сьогодні ми знову переживаємо момент зустрічі Спасителя з, можливо, найважчою реальністю зіпсованої гріхом землі – із присутністю зла у світі. Ось Він щойно сходить із гори Преображення (Мт. 17:1-9). З Ним разом натхнені спогляданням прославленого Учителя Його учні. Учні, які щойно бачили Христа у сяйві неземного світла, бачили пророків Мойсея та Іллю обабіч Нього. І раптом перед ними з’являється бідний батько із біснуватим сином, хворобу якого розгублені Господні учні не змогли подолати (Мт. 17:14-21).

«О, роде невірний і розбещений, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму?» (Мт. 17:17), – вигукує в цю хвилину Спаситель. Жодне слово не виходить із Його вуст поза Його волею. В цьому, мабуть, одна із найбільш прикметних відмінностей Сина Божого від кожного з нас. Він говорить це до нас усіх, Він нам допомагає відчути ті фатальні наслідки хвороби гріхом, яка охопила людство. І, в той же час, Він показує нам Джерело сили подолання зла, яким є Сам Христос.

Скільки людей після Нього будуть намагатися повторити цей вчинок, скільки поколінь священиків випробовуватимуть себе на полі екзорцизмів - боротьби із присутністю демонів в людині! Вже Діяння святих апостолів нагадують нам про трагічну долю тих, хто, не озброївшись силою Божої благодати, зважився на цю боротьбу і програв її. Пригадайте, коли біс відповів юдейським ворожбитам: «Я знаю Ісуса, знаю Павла, а ви хто такі?» (Дії 19:15), й вони були покарані.

«Цей рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом» - говорить Христос (Мт. 17:21). Але це не значить, що самі з себе молитва і піст є протидією силам зла. Молитва і піст звільняють місце для Того Єдиного, Хто може протистояти демонам: для Бога, для Божого Сина, Христа. Піст і молитва, тобто християнські вчинки вдосконалення, допомагають нам поєднатися з Христом у розмові з Ним, у молитві. Допомагають прийняти в себе хоча б часточку тієї чистоти, яку приносить Христос і яка дає нам незалежність від тілесної пожадливости, від спраги, голоду. Підпорядкування нашого тіла духові, розумові дає можливість нашого підпорядкування себе Христові. Ось саме це і є єдиною зброєю у протидії тим духам темряви, які приходять у світ.

Але є сила, здатна зміцнити духів темряви, заохотити їх, дати їм простір у нашому житті. Ця сила – гординя. Адже саме від гордині постав гріх. Ще перед створенням матеріяльного світу ангел світла Люцифер був поведений на бунт проти Бога гординею. Він забажав сам стати на місце Бога, стати рівним Творцеві, не меншим за Нього, перевершити Його, запанувати над світом. І скільки мільярдів людей після нього падали, охоплені тією ж самою хворобою гордині, що й ангел світла, який зробився сатаною!

Не раз буває й так, що прагнення протистояти біснуватості також викликається гординею, коли пересічний священик, духовно не готовий до цього, раптом вирішує завоювати собі популярність і починає відправляти екзорцизми. Часто це закінчується фатально для нього самого, для його родини, його оточення. Бо боротьба із силами зла потребує сили, потребує Христової присутности.

В ці дні наші співбрати у Львові прощаються із найвідомішим у сучасній Україні екзорцистом – отцем Василем Вороновським, померлим на вісімдесят першому році життя. Його скромну повсякденну практику добре знали львів’яни, а також прочани, які приїздили до Унівської Лаври і часто бачили там цього скромного монаха. Старенький монах-студит читав молитви оздоровлення для сотень людей, які збиралися до нього. Він завжди навчав, що духовна боротьба потребує насамперед абсолютної відмови від матеріяльної зацікавлености. Він ніколи не брав гроші від тих, хто звертався до нього за молитвою, навчав також, що завжди необхідно читати ці молитви після посту і що необхідно прагнути жити молитвою повсякчас.

Отець Василь і сам жив духовною боротьбою, яка протистояла силам зла - не тільки невидимим, але й видимим, бо він пережив часи підпілля, катакомб. Випробування, які пролягли через всі повоєнні роки життя спочилого монаха, були пов’язані із позбавленням його права на працю за здобутим фахом, із арештами, переслідуваннями, штрафами. Такі випробування небезпекою називаються подвигом сповідництва. Він здійснив цей подвиг, і це також дало о. Василеві право на боротьбу зі злом. А перемогу у цій боротьбі приносить Сам Христос. Прощаючись разом із нашими братами у Львові з отцем Василем Вороновським, молимося за те, щоб Господь дав йому ласку і там, у небесних височинах, продовжувати свою боротьбу, допомагаючи пастві, яка залишилася тут, у видимому світі.

Досвід такої боротьби є досвідом всієї Церкви. Бо знову і знову повторюємо, що рід цей вигониться молитвою і постом, скромністю і покорою. Вигониться нашим умінням відчути свою безсилість для того, щоб зажадати приходу Джерела сили Христа у наше життя. І не власною силою, а Його безмежною могутністю протистояти тим духам зла, які завжди чигають на слабкого, але завжди тікають від того, хто приходить до них, озброєний силою переображеного Господа. Амінь.

Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)

Джерело: uapc.org.ua