Сама думка про вічне життя говорить про глибоку віру цього юнака. Якщо так щиро визнаємо то ми дуже мало думаємо про вічне життя. Ми радше виконуємо свої християнські обов’язки, а життя вічне нас не так і вже турбує, якби мало б насправді турбувати. Протягом свого життя ми десь-колись згадуємо про вічність. Ми найбільше переживаємо щоб Господь в цьому житті виконав усі наші потреби та вибавив від усіх проблем. За звичай про вічність згадуємо коли довідуємось про смерть чи про тяжку хворобу когось із близьких. Здебільшого про це думають люди вже похилого віку, але це не є проблемою молодих та людей середнього віку. З другої сторони ми бачимо юнака, який запитує Ісуса, тобто цей юнак шукає відповіді саме від Учителя. Можемо спостерігати той добрий намір молодого чоловіка, висоту духа. Він ставить питання про те чого ми не шукаємо; цікавиться не простим якимось побутовим питанням, але тим чого йому зараз бракує. Господь говорить: «Виконуй заповіді», замість того щоб запитати, що конкретно потрібно зробити, ми в один голос з цим багатим юнаком говоримо : «які заповіді?». Ми себе оправдовуємо та ставимо риторичне запитання. Чому так робимо Бо ми починаємо ділити заповіді на важливі і менш важливі. Якщо подивимось на наше життя, то одну заповідь не виконуємо, бо мішає сім’я, другу - заважає робота, третю – здоров’я. Тому заповіді для нас втратили значення, тому перепитуємо : «які заповіді?». Христос перераховує заповіді, які мають відношення до наших стосунків з нашими близькими, а завершує їх згадуючи другу заповідь любові. Та юнак запевнює Учителя, що виконав ці заповіді ще змалку, тобто не чує на своєму сумлінні, якихось провин щодо тих заповідей.До одного старця в монастирі прийшла братія з подібним запитанням : « Що маємо робити, щоб осягнути життя вічне?» Старець довго не думаючи відповідає : «Ви читали Євангеліє?», вони ствердно відповіли: «Так». «Тоді робіть все як там написано». Братія розвела плечима, не розуміючи відповіді старця. Та за якийсь певний час знову приходить до старця з тим самим питанням. Старець традиційно вже як і перший раз їм відповідає : «Ви читали Євангеліє?», тоді вони з хитрістю відповідають : «Ні». «Тоді причитайте Євангеліє і робіть як там написано».

Після цього Господь каже юнакові : «Іди і продай все, а після цього йди за Мною». Задумався багатий юнак. Відповідь Христа вразила відвертістю. Дехто з отців церкви говорить, що Христос зробив йому запрошення до такого стану в якому сьогодні живуть монахи. Бо в пропозиції Ісуса є відречення від майна, а далі спосіб життя поза суспільством у певній спільноті, яка веде строгіший, аскетичний та богопосвячений спосіб життя. Інший з учителів церкви заперечує свого попередника, бо в такий спосіб виходить спасіння можуть осягнути тільки ті, що перебувають в монастирі, а це би не було цілком справедливо. Ми якщо подивимось в церковний календар, то побачимо, що опінії святості досягали не тільки монахи, але й світські люди. Тому цей учитель церкви вказує на покаяння, яке можуть зробити всі, незважаючи на стан та на покликання. Після такого звернення Ісуса, юнак відходить засмучений. Він розуміє, що не може вже і відразу відмовитись від свого майна. Хіба він би відійшов від Учителя в такій печалі, отримавши відповідь на своє питання? Він не сподівався на таку відповідь. Але досить осуджувати юнака, а ми з вами можемо виконати пропозицію Христа?

«Іди і продай все, а після цього йди за Мною». Коли засмучений юнак відійшов, Христос побачив реакцію своїх апостолів, які не знали, що й запитати свого Учителя. Ісус вказує на причину, чому не міг виконати цього юнак. «Легше верблюдові увійти у вушко голки, а ніж багатому увійти в Царство Небесне». Ну напевне після таких слів з полегшенням зітхнули незаможні та бідні люди, адже Господь говорить про трудність входження для багатих. Та Ісус має на увазі не багатство, як вимір рівня життя, але на багатство пристрастей у серці цього юнака. Бо коли ми чули розповідь про зустріч цього юнака з Учителем, то бачили виключно його ззовні, але не бачили його серця, так як це бачив Господь. Ісус звертає увагу не на статок багатого юнака, який він не міг залишити, але на те, що в його серці гніздився черв пристрасті, який їв його з середини. Христос звертаючись до юнака, немов каже йому : «Я не вимагаю цього від усіх, але ти хочеш досконалості».

Тобто справа спасіння полягає не в рівні достатку, бо багатство не є перепоною до Неба. Мова насправді йде про наше внутрішнє багатство. Про те чим ми живемо? Що керує нашим життям? Бо навіть коли юнак і роздав би своє майно, це б не вирішило всієї проблеми тому, що Христос пропонує йому також і йти за Ним. Хтось із церковних достойників каже, що цей випадок показує наскільки людина себе не знає. «Пізнай самого себе», вторує з античним філософом, цей отець церкви, вказуючи на те, що людина не підозрює навіть наскільки в своєму житті вона є керована пристрастями. Ревнуючий про спасіння молодий чоловік, переоцінив себе, не замітив та не впізнав, яку владу над його серцем має пристрасть. Не дослідивши свого серця він не побачив, як він не виконує заповідь любові до ближнього, бо якби любив по – справжньому, то напевно без сумніву використав своє майно для служіння своєму ближньому.Колись російський цар Іван Грозний запитав одного вельможу про те де його маєток. На що розумний вельможа відповідає : «Через руки бідних я відправив його Отцю Небесному».Всі ми хочемо увійти в Небесний Єрусалим, чого нам потрібно на цій дорозі уникати?

Господь вказує на цілковиту свободу для всіх, хто звільниться від своїх пристрастей. Ми з вами повинні визнати свою слабкість у духовному житті, свою непостійність у доброму, не витривалість у святості. Маємо постійно просити Спасителя про допомогу, про змилування та підтримку. Бо Господь кличе нас всіх : лінивих, пасивних, інертних - до життя нового, до життя у Христі. Використаймо ці мудрі Христові поради у своєму духовному житті та постараймося все це виконати для спасіння наших безсмертних душ. Амінь.

Автор: протоієрей Тарас Огар

Джерело: sv-paraskeva.if.ua