Дорогі брати і сестри!

Слова 117-го псалма, наведені Ісусом (Пс. 117:22-23): «Камінь, що занедбали будівничі, став в основу вугла. Від Господа це сталося, i дивне воно в очах наших», – ми з вами найчастіше чуємо на утрені й на молебні, що будується за зразком утрені. Ранкове богослужіння загалом повне радощів і надії, перейняте світанковим настроєм піднесеного вигуку: «Слава Тобі, що показав нам світло!» І ось після покаянної монотонности псалмів та великої єктенії, які занурюють нас у відчуття власних провин перед Богом, диякон або священик виголошують: «Бог Господь і з’явився нам. Благословен, хто йде в ім’я Господнє». Це радісне сповіщення та наступні стихи зі 117-го псалма не тільки позначають символічну мить переживання приходу в світ Спасителя. Вони нагадують нам: Христос не просто прийняв тіло. Він прийшов у наш світ, видимий і осяжний для наших відчуттів. Він воплотився в наше, людське тіло, став достоту подібний тілом на кожного з нас – на вас, на мене. А тим самим Він відкрив нам коштовність одержаних від Бога дарів, неоціненне щастя бути вінцем Божого творіння, нести на собі образ і подобу Божу. Він відкрив нам нас самих, ніби відчистивши забруднене гріхами віконце у наш внутрішній світ. Через Єдинородного Божого Сина, Месію-Христа, ми всі можемо відчути себе улюбленими дітьми Бога. Ми всі можемо пережити радість присутности в світі, сповненому любови та милосердя Творця.

Бог, Своєю творчою силою вивівши з небуття цей світ, запросив і нас пережити щастя співтворіння, бути Його помічниками в будівничій праці. Притчами відкриваючи таємниці світобудови Своїм учням, Ісус зображує наш світ як виноградник, насаджений Господом. Шестиденна праця Творця уподібнюється до добре відомих у Палестині занять селянина: «Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив». Для нас, міських жителів України, або наших хліборобів важко уявити собі плекання виноградника в близькосхідній пустелі. Незрозуміло, наприклад: а для чого мур? Захищати від розбійників чи хижаків? Але посеред пустелі і нині треба спершу обгородити територію майбутнього саду муром, крізь який не заносило б пісок на рослини. Потім треба відчистити ґрунт, зняти верхній шар з каміння й піску, посадити саджанці й ретельно зрошувати їх. За кілька ж років, коли вже буде виконано найважчу роботу, можна почати збирати врожай.

Все це зробив господар виноградника. Він уже навіть приготував прес для вичавлювання виноградного соку й приміщення для бродіння вина. Лишалося найлегше: зібрати плоди. І тут до праці на допомогу господареві запрошуються винарі. Їхня нагорода б не забарилася.

Аж ось стається несподіване. Опинившись посеред виплеканого господарем виноградника, наймані робітники раптом вирішують позбутися самого господаря. Хіба не можна присвоїти його врожай? Коли ж господареві слуги приходять до виноградника, їхня поява викликає лють у наймитів, котрі вже звикли ставитися до виноградника, як до своєї власности. Вбивши сина і спадкоємця господаря винограду, наймити тріумфують: вже все тут буде їхнім!

Дивна логіка злочинців приголомшує нас і здається неправдоподібною. Але поміркуймо над нашим життям. Ми всі – робітники, запрошені Небесним Господарем до Його виноградника, в цей дивний і чудовий світ. Творець світу дає нам неосяжну свободу реалізації наших здібностей, очікуючи на вдячну готовність співпрацювати з Ним, віддавати Йому належний плід Його виноградника.

Що ж чинимо ми з цим дивовижним виноградником? Стихійні лиха й тайфуни не тільки нагадують нам про всю умовність сили сучасної цивілізації. Вони засвідчують і гіркі плоди екологічної кризи, котра може перерости в справжню катастрофу. Її тінь ми бачили в недавніх телетрансляціях про пожежі в Португалії, де гинули тисячі гектарів лісу. Страшні наслідки Чорнобильської катастрофи й досі забирають у наших співвітчизників роки життя і здоров’я.

Людське втручання в довколишнє середовище стає все загрозливішим. Зростання цін на бензин і природний газ нагадує нам: земні надра не є невичерпними, і бездумний визиск їх обернеться лихом уже для найближчих поколінь. Днями ж у Верховній Раді екологи наводили жахливі цифри. Чотири відсотки території України вже займають полігони з промисловими відходами, звалища, терикони. Нині в нас налічують тридцять мільярдів тонн відходів. Наші міста завалює сміття, а викиди заводів і вихлопні гази провокують численні захворювання. Реальною є загроза екологічної катастрофи.

Кожен із нас наближає це лихо своєю неощадливістю, недбалим ставленням до землі, до довколишнього середовища. А бережне ставлення до Господнього виноградника починається з вимкнення непотрібного світла чи газу, відмови купувати зайвий поліетиленовий пакет, прикопування залишеного в лісі сміття.

Та марнування природних багатств є ще не найважчим злочином, вчиненим нами, наймитами у всесвітньому Божому саді. Один за одним до нас приходять ті, хто нагадує про Творця, несучи в собі Його образ і подобу, у кому Христос вчив бачити Його посланців і навіть Його Самого: наші ближні. Як же ми зустрічаємо їх у світі? Чи не так, як винарі, що «рабів його похапали, і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували», господаревого ж сина «вивели за виноградник його, та й убили»?

Тільки не квапмося гнівно заперечувати саму можливість вчинення нами насильства. Чи не були нашим злочином потурання вбивству ненароджених дітей, обмови, наклепи, осуд невинних людей, пасивність перед злочинами інших, небажання захистити чужу честь і гідність? Чи не гинули наші ближні – фізично чи духовно – через нашу ворожість, інертність, байдужість?

Пригадавши ж своє життя, поміркуймо, якими вчинками ми відповідаємо на Ісусове питання: «Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям?» Поміркуймо, пригадуючи про Останній Суд і свою неминучу зустріч із Господнім Сином, перед Яким маємо постати ми всі, недбалі наймити в Господньому винограднику. Амінь.

Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)

Джерело: uapc.org.ua