В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
«Чому бачиш скалку, що в оці брата твого, а колоди, що в оці твоїм, не помічаєш? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого!» Лук.6:42
Всечесні отці, дорогі брати семінаристи.
До кого сказав ці слова Христос?
Він сказав їх до нас! Ми, священики які покликані бути лікарями душ, витягати з тих душ скалки гріхів. Але каже Христос, як зможемо витягти скалку, коли самі маємо колоду? Як лікуватимемо душі людей від їх гріхів, коли в нашому серці лукавство, а в нашій душі - розсадник гріхів!
Серце кожної людини немов скарбниця, якщо в тій скарбниці добро, то людина говорить добро, робить добро, а якщо в нашому серці зло, лукавство, заздрість то і вчинки наші злі та лукаві.
Часто ми, семінаристи осуджуємо тих, хто є вже священиками, бо ми семінаристи, все знаємо, знаємо як має бути правильно і тільки наша думка є правдивою, а наші серця сповнені зарозумілості та зверхності. Але не думаємо, що через декілька років ми станемо на їх місце та повторимо ті ж помилки, і хтось критикуватиме та осуджуватиме нас. І скільки ми б не говорили, і яка наша проповідь не була б красномовна – вона не дасть плоду, якщо не буда підтверджена нашим життям! Деколи приклад більше може навчити і сказати ніж слова. І якщо ми хочемо комусь вказати на помилки то покажімо це на ділі, прикладом свого життя!
Поки ми в семінарії, то можемо наповнити наші скарбниці тими скарбами, з яких потім почерпають вірні.
Людина – немов губка вбирає в себе ті якості, які властиві її оточенню, нашим оточенням є батьки, кохана людина, друзі, однокелійники, настоятелі, духівники. З цими людьми ми спілкуємось, живемо в одній кімнаті, сидимо за однією партою, зустрічаємось у вільний час чи просто ідемо підписувати прохання. Якими є ці люди, такими частково є і ми. Народна мудрість каже: «З ким поведешся – того і наберешся». І це є правда.
В дитинстві ми переймаємо багато від батьків, але не слова, бо словами завжди всі кажуть як має бути і як правильно – ми переймаємо їх приклад і нажаль не завжди добрий. Як зможе батько казати дитині – не кури бо це не добре, коли сам курить. Або каже - не пий алкоголю, бо то не здорово, а сам п’є.
В шкільні роки – наша поведінка і ми, залежні від того що думають про нас наші друзі.
Юнацький час – той який більшість з нас проводить в семінарії, є дуже важливим для формації майбутнього священика. Тут ми розстаємося з ідилією священичого життя, а бачимо реальність. Все те що було уявлене колись в рожевих фарбах – стає видним на долоні дійсності та реальності життя. Поки ми в цих стінах маємо взяти все по максимуму, наповнити свою скарбницю до повна, щоб потім мати з чого роздавати вірним.
Перш ніж щось дати – треба те мати!
Перш ніж когось навчити – треба вміти самому! Не зможе священик навчити людей жити правдивим християнським життям, коли сам не буде так жити. Сім’я священика має бути зразком християнської родини для всіх і у всьому.
Перш ніж хотіти говорити – треба навчитись слухати! Саме так – слухати, навіть мала дитина вчиться говорити тоді, коли чує що інші говорять. І говорить те і так, як з нею говорять. Якщо ми не навчимося слухати тут – в семінарії то і не матимемо що казати колись на парафії. І знову ж якщо ми не зуміємо слухати і прислухатися до вірних, до тих проблем які їх турбують, то не зможемо їм подати те слово, якого вони так чекають. Люди є спраглими слова Божого, і чекають того ліку від лікаря душ – від священика…
Перш ніж вказувати людям дорогу до Христа – треба самому іти його дорогою! Священик – це проводир який не тільки має добре знати Христову дорогу, але й непохитно нею іти та привести поручені йому душі до Христа. І як проводир не знаючий дороги сам заблудиться, так і священик, який не йде Христовою дорогою і не знає її, зійде на манівці сам, та ще й паству за собою потягне.
І перш ніж бачити скалку в оці ближнього, треба добре подивитись чи в нас колода не завалялась.
Пам’ятаймо браття слова з молитви Єфрема: Так Господи й Царю, дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки вічні. Амінь.
Дзьоба Тарас