В євангельському читанні цієї неділі свята Церква Христова дає нам вказівки, як саме маємо ми себе вести стосовно людей, які нас оточують. Здається нам, що, на перший погляд, це є дуже просте правило, яке під силу всім людям. Але коли починаєш його застосовувати у своєму житті, то відчуваємо, що ми ще далеко не готові його втілювати у свої будні.
Напевно, кожен із нас хотів би почути слова Святого Письма, які є сказані до кращих синів та дочок: «синами Божими назветесь». Справді: коли порівняти себе із кимось із великих подвижників, то завжди розумієш, наскільки багато потрібно ще нам зробити, щоби, принаймні, бути хоч трохи подібними до них. Та чи відразу отримали настільки потрібну благодать ці великі Божі подвижники? Звичайно, до всього у житті потрібно готуватись. Зрозумілим для нас є те, що всі ці святі мужі і жінки добились цього не в одну мить. Але наполегливо, з дня в день, терпеливо переносячи в своєму житті різноманітні хрестики та хрести. Наскільки потрібні ці всі речі в духовному житті, бачимо з Нового Завіту Святого Письма, а також творів отців Церкви, церковного Передання.
Як ми маємо знищити, викорінити зло у нашому житті? Як нам відновити добрі відношення з тими людьми, які ворогують з нами? Цей простий засіб дає Спаситель.«Як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними» (Лк. 6: 31). Це - коротка настанова Господа Ісуса Христа щодо того, як варто жити нам за законом Божим. Чого ми бажаємо собі, те маємо бажати й іншим. І чого не бажаємо та не робимо собі, того не бажаймо і не робімо іншим. Ще в Старому Завіті один із мудреців говорив: «Не рий іншому яму, бо сам потрапиш у неї...» (Сир. 27: 29). Власне, саме так і сталося, наприклад, із злобно-підступним урядовцем Аманом та його підручними, які задумали геть винищити увесь вибраний народ Божий, і про що оповідає нам книга Естери.
Хто з нас хоче, щоби його поважали, не перешкоджали йому і т. п. Подібно і ми повинні так поступати щодо наших ближніх. Бо коли ми очікуємо поваги і певного якогось добра, то подібно цього ж хоче і кожна людина. Тому наш приклад послужить і для них уроком чи повчанням. Апостол Павло в посланні до Римлян розкриває, як ми мусимо поступати із своїми ворогами у житті: «Нікому злом на зло не віддавайте, дбайте перед усіма людьми про добро. Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма в мирі….Але коли твій ворог голодує, нагодуй його, і коли має спрагу, напій його» (Рим. 12: 17-18, 20).
Наша любов та увага, відкритість для всіх ворогів буде також випробовуванням. Вона погасить ці непорозуміння і ненависть, які виникли між нами. Коли ми це будемо робити часто, то і вони, зі своєї сторони, будуть старатися відповідати такими ж почуттями.
Чому Господь дає нам таку, здавалося б, тяжку заповідь: «Любіть ворогів ваших»? Уявімо собі - хоча б на мить, що буде на землі, якщо б цієї заповіді не було б? Постійні і повсякчасні суперечки, сварки, війни, різноманітні смути тощо – їм усім нема кінця. Зло за зло - не можна інакше зупинити. Тільки добро, добрий вчинок може упокорити людину. Молитва за ворогів – це як запашний ладан, фіміам, який дуже приємний Богові.
Одне подружжя - разом з дітьми - одного недільного ранку направлялись до церкви. За якусь мить на вулиці перед ними повстали грабіжники: вони вимагали гроші та коштовності. В цій гострій суперечці, відстоюючи інтереси своєї сім’ї, помирає від завданих ран голова родини – батько. Проходить якийсь певний час, мама зі своїми дітьми приходять на могилу батька. По молитві, після витриманої паузи, син запитує у мами:
- «Чи зможуть, мамо, вбивці нашого батька попасти в рай?»
- «Якщо вони щиро покаються і принесуть гідний плід покаяння, то Господь може подарувати їм рай», - відповіла мама.
- «Що це за рай? Якщо в ньому будуть вбивці мого батька! Я не хочу бути в такому раю».
- «Потрібно за них молитись, щоб вони покаялися і навернулись», - переконливо, з великою любов’ю у серці, сказала мама.
- «Давай, мамо, скоріше за них молитись», - зрозумівши слова матері, сказав син.
Добрий приклад молитви за Своїх кривдників подає нам Сам Господь Ісус Христос: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23: 34). Пригадаймо собі також слова першого новозавітнього мученика - архідиякона Степана, який благав Господа про змилування для своїх катів. Такий приклад від свого Учителя взяли не тільки учні Христа, апостоли, але і їх подальші послідовники.
Яку нагороду дасть нам за таку любов Господь? «Велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами» (Лк. 6: 35). Чи не цього ми всі хочемо? В цьому світі ми мусимо жити для Вічності. Тут ми сіємо, а там будемо пожинати; тут працюємо, щоби там отримати відповідну нагороду. При цьому, ніякої нагороди Господь не обіцяє тим, хто вважає себе християнином, але його любов не є більшою від любові поган та грішників. Якщо ми маємо таких знайомих чи ворогів, яких не можемо полюбити, тоді пам’ятаймо, що не можемо розраховувати на високу нагороду – РАЙ. Тоді там немає для нас місця!
Хоча і ворогів наших в ньому не буде, але і нас там не буде. Через брак нашої любові до ворогів ми не зможемо туди попасти! Хто мстить своєму ворогу, той підливає масло у вогонь. Той зайвий раз доводить, що він - християнин тільки по імені, а не по суті. Тоді він - не син Всевишнього, і його в майбутньому чекає не нагорода, а радше покарання.
Помолімось, щоби Сам Господь Своєю благодаттю дарував нам цей дар – великої любові: «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, Який велить Своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних» (Мт. 5: 44-45). Амінь.
Автор: протоієрей Тарас Огар