Навіть на тлі тих незвичайних чуд, якими було позначено трирічний шлях Спасителя через Галилею, Самарію і Юдею, три особливо виділялися, породжували чимало розмов і викликали захват у оточення. Це три чуда зцілення спочилих. Два з них були явлені в містах, добре знаних Спасителеві: у Капернаумі, де Він зцілив доньку начальника синагоги (Лк. 8:40-42, 8:49-56), у Витанії, містечку, а радше селі, під Єрусалимом, де Ісус зупинявся у гостинному домі Лазаря, коли простував разом із Своїми учнями на прощу до Єрусалиму (Ів. 11:1-44). І ось третє чудо, про яке розповідає лише один євангелит Лука, чудо, яке сталося неподалік від Капернауму і Назарету, там же, в Галилеї, у маленькому містечку Наїні (Лк. 7:11-17).
Важко сказати, чим був зумовлений прихід Спасителя до Наїну саме в той день. Хочеться бачити в цій даті волю Провидіння, яке зводить Божого Сина із невтішною матір’ю, вдовою, яка втрачає сина-одинака. Навіть нам з вами, для яких горе матері, що ховає дитину, лишається найважчою трагедією, неможливо собі уявити всю глибину переживань жінки стародавнього Сходу, яка лишалася, спершу втративши чоловіка, а тепер і сина, абсолютно безправною і беззахисною перед іншими людьми. Вона не могла сподіватися, що хтось їй допоможе і захистить від зловмисників, яких ніколи не бракувало у світі. Але, мабуть, усі ці роздуми про тривожне майбутнє відійшли в неї в ці миті на другий план, бо існувало для неї тільки одне: розлука із сином, сином, разом із яким вона йшла в останню дорогу. І, може, вдова бажала тільки одного: лишитися на тій дорозі і вже не повертатися назад, додому, де все нагадуватиме їй про цю безповоротну втрату.
Саме в цю мить, мить безмежного суму, до неї приходить Спаситель світу. Приходить Той, Хто несе порятунок від гріха всьому світові, помічаючи кожну окрему людину з її індивідуальними проблемами. Він, Хто пережив, як досконала Людина, радість синівської любові до матері, до Своєї Матері за тілом, Пресвятої Діви Марії, Він кидається до цієї невтішної матері, стає поряд із нею і торкається мар, на яких лежало тіло спочилого. Стається чудо! Безповоротне виявляється джерелом надії, сум обертається на радість, і мати знов зустрічається зі своїм сином (Лк. 7:14-15).
Переживаючи цю приголомшливу радість, ми разом із тим можемо поміркувати над своїми власними втратами і над тими моментами духовної смерти, які вже траплялися нам у житті. Адже хіба не буває моментів, коли здається: все втрачено, всі зрадили, люди довкола тільки сміються з тебе і немає жодної близької людини поруч. Тоді здається, що життєва перспектива - і твоя власна, і твого народу, і країни - оповита мороком, а перед тобою простягається безодня. І саме в цю мить ми можемо відчути те саме, що пережила мати сина-одинака, за однієї умови: якщо згадаємо, що жодної миті ми не є самотніми, бо Господня Ласка завжди готова наповнити нас надією і радістю.
Треба вміти у мить життєвої кризи, в мить справжньої катастрофи, помітити Бога, звернутися до Нього, усвідомити свою розмову з Богом як найважливішу в житті. Саме тоді, зустрівши Христа у своєму власному маленькому Наїні - в містечку, яке ми обживаємо протягом життя, творячи коло спілкування, власне середовище, родинну оселю, власну країну, - ми стаємо здатні через глибини суму здійнятися разом із Христом до власного душевного воскресіння. Воскресіння, яке відкриває нам тільки один Христос. Амінь.
Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)
Джерело: uapc.org.ua